Київ, про який мало хто знає: показали безлюдні місця для прогулянок

Смотреть все фото

Поки Київ поступово виходить з карантину, а погода покращується, містяни частіше почали виходити на прогулянки. Столицею можна погуляти, не порушуючи соціальну дистанцію - у місті можна знайти цікаві малолюдні локації.

Екскурсію безлюдними локаціями до Дня Києва підготувала Софія Грабовецька - гід у капелюшку, власниця бюро екскурсій Walk & Talk. Kyiv Tours, розповідає The Village.

Національна академія мистецтва та архітектури (НАОМА). Вознесенський Узвіз, 20

Територія колишньої духовної семінарії, нині Академії мистецтв, рясно прикрашена роботами студентів. Тут можна знайти скульптури, присвячені засновникам міста: Кию, Щеку, Хориву та сестрі Либеді. Підказка: їхній човен припаркований неподалік фундаменту давньої церкви ХІ століття.

"Дійти сюди найкраще з Львівської площі, проте не поспішайте, адже спершу рекомендую звернути на Киянівський провулок, 7а. Проходите повз шлагбаум БЦ й опиняєтеся на паркінгу з краєвидом на Старокиївську гору, Воздвиженку та далеку Андріївську церкву. Тут дуже романтично, бо майже завжди безлюдно", - радить Софія.

Гора Олегівка (Щекавиця), вулиця Олегівська

Одна з київських гір, на яку варто підійматися з Нижнього Валу. Ідучи вверх вулицею Олегівською, ви побачите приватні будинки: стилізований під німецьку архітектуру, старий дерев'яний із гарною різьбою, сучасний таунхаус, а на самому верху будівлю-особняк, ворота якого викладені з жовтої київської цегли та який "охороняють" статуї грифона і сови.

Далі варто дійти до мечеті Ар-Рахма - найбільшої в Україні. Ви можете зайти на її територію і навіть напроситися на екскурсію всередину. За мечеттю розташоване старообрядницьке та мусульманське кладовища. Якщо пройти вглибину, вийдете на оглядовий майданчик, звідки відкривається краєвид на доволі індустріальний Київ.

Урочище Горбачиха, лівий берег Дніпра

Історія про урочище Горбачиха бере свій початок із XIX століття. Це піщане узвишшя, яке тягнулося від села Вигурівщина до Русанівської затоки. З кінця ХІХ століття Горбачиха - це урочище, відділене від лівого берега затокою (сучасне озеро Русанівське), яке перетворюється на острів лише під час весняних повеней.

Горбачиха є останнім і єдиним залишком заплавних лісів київського лівобережжя, решта яких була повністю знищена при спорудженні всієї лівобережної частини міста.

Місце схоже на безлюдний острів. Тут класно ночувати з наметом, порибалити, а також сплавлятися на байдарках. В урочищі можна натрапити на хащі: дикий виноград так оповив дерева, що створює враження джунглів.

Руїни, Бехтеревський провулок, 8

Ідіть вуличкою та звертайте в перший або другий дворик. Вважають, що, коли зруйнована споруда ще була будинком, тут жив Іван Нечуй-Левицький - український письменник, закоханий у Київ.

Кажуть, будинок звели в кінці ХІХ століття на замовлення комерсанта Орлова. Звівши садибу біля Покровського монастиря, власник планував відкрити тут музей ікон, але не склалося. У радянські часи в будівлі зробили гуртожиток, а з 90-х її слід майже зник.

Дача Хрущова, вулиця Герцена, 14

На Лук'янівці є невеликий парк, про який не всі знають. Його серед людей називають дачею Хрущова. Так, Микита Сергійович тут жив, але історія цього місця почалася набагато раніше.

1889 року невелику ділянку на вулиці Герцена придбав місцевий аптекар Бельський. Через декілька років він зводить садибу в неоренесансному стилі за проєктом архітектора Миколи Казанського. До речі, ця споруда збереглася до нашого часу в первісному вигляді. Після революції власність аптекаря була націоналізована. Спершу парк був доступним усім, а 1930 року ділянку обгородили парканом і перетворили на режимний об'єкт.

З 1934 по 1937 роки на дачі проживав тогочасний нарком внутрішніх справ Всеволод Балицький, який був одним з організаторів сталінських репресій. Він не шкодував коштів для розбудови маєтку. Саме за його ініціативи в парку облаштували доріжки, систему штучних озер, збудували місточки, альтанки та встановили скульптури.

Та 1937-го Балицького проголошують ворогом і розстрілюють. Потому певний час садибу використовували як табір для дітей співробітників НКВС.

Після звільнення Києва сюди перебирається Микита Хрущов разом із дружиною. Саме в цей час парк набуває ледве не царської розкоші: в озерах плавали золоті рибки, доріжками гуляли павичі, поговорюють, що навіть у спеціальному будиночку мешкали ведмеді.

Після Хрущова тут деякий час жив партійний діяч Петро Шелест. А от Володимир Щербицький від київської дачі відмовився, і з того часу територія парку разом із будинками перейшла Інституту педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України, що в 80-х в'їхав у нові бетонні корпуси поряд.

Косий капонір, вулиця Госпітальна 24, на території військового госпіталю

Косий капонір побудували 1844 року як оборонну споруду Госпітального зміцнення в системі Київської фортеці. Це напівпідземна споруда з товстими стінами з цегли й каміння, у них розташовані амбразури й бійниці для гармат і рушниць. Наземна частина Косого капоніра виходила на схили Черепанової гори. Капонір розташований під кутом до земляного валу фортеці й тому отримав назву "косий".

Як і вся Київська фортеця, Косий капонір ніколи не використовували для бойових дій. Спочатку використовували для зберігання зброї й артилерійських запасів. На початку 60-х років ХІХ століття капонір перетворили на політичну в'язницю: звідси на Лису гору возили на страту в'язнів. Щоб унеможливити втечу засуджених, маршрут карети був щоразу іншим.

Сьогодні тут розташований музей Історії використання споруд Київської фортеці. На саму територію варто приходити на заході сонця й спостерігати, як воно освічує дах національного спортивного комплексу "Олімпійський".

"Зелений театр"

Радянський кінотеатр просто неба, частиною якого є казематна стіна середини XIX століття. Її звели, коли зміцнювали Печерську фортецю.

Провалля, як називалася місцевість, де тепер стоїть "Зеленка", вирішили перекрити двома підпірними стінами, стилізованими під фортечні споруди. Верхня не мала військового значення, нижня закривала проходи до Ланцюгового мосту й охороняла Подільські ворота.Через обидві йшов підземний хід. У ньому були прокладені чавунні водопровідні труби.

Кінотеатр тут з'явився 1949 року. Тоді руками німецьких військовополонених вибудували локацію, де старше покоління переглянуло майже всі трофейні кінофільми. З часом локація втратила популярність та занепала.

Місце намагалися відновити останніми роками, проте воно знову порожнє. Ба більше, театр неодноразово горів.

"Зелений театр" оповитий безліччю легенд. Одна з них розповідає, що нібито від нього аж до Чернігова ведуть підземні ходи, в яких заховані золоті скарби.

Інші кажуть, що ходи - це портали в інший вимір, де безслідно зникають люди й звідки періодично з'являються привиди. І що "Зеленку" досі охороняє Хазяїн. З ним обов'язково треба привітатися подумки під час візиту в це місце, аби не накликати на себе біду.

Під час карантину всі музеї зачинені. Частина з них пропонують віртуальні тури та публікують на сайтах інформацію про майбутні заходи, наукові дослідження та історичні відкриття.