Про те як вільна преса у всьому світі перебуває під загрозою – The Guardian

Від Мексики до Мальти напади на журналістів виявилися смертельними для окремих людей, що підриває свободу преси. І тепер COVID-19 використовується як виправдання, щоб змусити замовкнути більше голосів.

Відразу після 7 години ранку 23 березня 2017 року журналістка Мирослава Бріч Велдуча, 54-річна мати трьох дітей, везла свого 14-річного сина в школу в місті Чіуауа, Мексика, коли до її машині підійшов чоловік і вистрілив у неї вісім разів. За наявними даними, її син не постраждав, але Бріч померла по дорозі в лікарню.

Мексиканська газета La Jornada повідомила, що на місці вбивства було знайдена картонна записка, яка свідчила: "За те, що я стукач. Ви наступний губернатор - Ель-80". За даними мексиканської поліції, "Ель-80" був Карлос Артуро Кінтана, син лідера синдикату організованої злочинності, відомої як "Ла-Лінеа", який свого часу контролював один з найприбутковіших маршрутів контрабанди для доставки та передачі наркотиків з Колумбії в США. За три дні до вбивства Бріч, батько Кінтани був убитий в протистоянні між ворогуючими бандами.

Бріч працювала на la Jornada і регіональну газету Norte de Ciudad Juarez, висвітлюючи політику і злочинність; вона також створила своє власне інформаційне агентство Mir. Вона детально розповідала про зв'язки між організованою злочинністю і політиками в штаті Чіуауа. 4 березня 2016 року Бріч написав у la Jornada інформацію про передбачувані злочинні зв'язки кандидатів у мери в декількох невеликих містах на заході штату Чіуауа. В результаті її повідомлень Бріч зазнала погроз її життю щонайменше тричі. У жовтні 2016 року вона повідомила на засіданні Федерального механізму журналістів і правозахисників, що їй погрожують. Тим не менш, в той день, коли її вбили, у неї не було захисту, пише Джілл Філліпс для The Guardian.

Історія Бріч не є винятком. Вона була однією з шести журналістів, убитих в Мексиці в 2017 році; з 2000 року там було вбито понад 150 журналістів, 22 з них в штаті Чіуауа. В 2019 році, згідно з даними, зібраними Комітетом із захисту журналістів (CPJ), Мексика зайняла сьоме місце по кількості нерозкритих убивств журналістів у світі після Сомалі, Сирії, Іраку, Південного Судану, Філіппін і Афганістану. 18 травня цього року бойовики вбили власника газети Хорхе Мігеля Армента Авалоса і одного з поліцейських, призначених захищати його, після попередніх погроз. Армента, який є щонайменше третім журналістом, якого вбили в Мексиці в 2020 році, зазнав нападу серед білого дня, коли виходив з ресторану.

Згідно Всесвітньому індексу свободи преси за 2020 рік, складеному "Репортерами без кордонів" і опублікованому в березні, журналісти в Мексиці стикаються зі страшною ситуацією: "Змова між посадовими особами та організованою злочинністю представляє серйозну загрозу безпеці журналістів і завдає шкоди судовим органам системи на всіх рівнях. Журналісти, які висвітлюють чутливі для суспільства політичні історії або організовану злочинність, отримують попередження, погрози і їх часто холоднокровно застрелюють".

Напади на журналістів у всьому світі приймають різні форми, деякі з яких санкціоновані законом. Правові або квазісудебні механізми включають використання цивільно-правових чи кримінально-правових заходів, приховане спостереження, відкриту цензуру і фінансові загрози (такі, як відкликання державної реклами), а також більш пряме залякування і погрози.

В останні роки з'явився ще один спосіб змусити журналістів замовкнути

Використання так званих стратегічних позовів проти участі громадськості; або Slapps (ляпаси – ред.), коли дифамація (дифамація є засобом обмеження свободи друку не тільки проти вторгнення останнього в приватне життя громадян, але і проти викриття в пресі неправомірних дій посадових осіб – ред.) або порушуються кримінальні позови з наміром закрити форми вираження, такі як мирний протест чи написання блогів. Спочатку розглянутий як американський правовий механізм, такі позови в даний час досить широко поширені в Європі. Перед тим, як її вбили в 2017 році, мальтійська журналістка Дафна Каруана Галіція зіткнулася з 40 судовими процесами за звинуваченням у наклепі, поданими компаніями, урядовими чиновниками і окремими особами, які її син Метью назвав "безперервними тортурами".

Віра Йоурова, віце-президент Європейської комісії, виконавчої влади ЄС, працює над впровадженням захисту від судових процесів Slapp, захист від яких може коштувати людям цілого статку і зв'язувати їх час і ресурси. Джастін Борг-Бартет, юридичний академік в Університеті Абердіна, закликав змінити законодавство ЄС, щоб не допустити "шопінгу на форумах" в країнах з законами, що сприяють позивачу, згідно з якими позови про дифамацію повинні подаватися в суди країни, у якій базується організація засобів масової інформації або журналіст. Судові позови Slapp зазвичай використовуються проти журналістів, які розслідують корупцію в уряді або викривають корпоративні зловживання, а також, вони використовуються проти організацій і громадянського суспільства, таких як активісти, які борються за захист навколишнього середовища, профспілкових діячів та вчених, щоб припинити або змусити замовкнути голоси критики і протесту.

У Франції, ЗМІ та неурядові організації постраждали від того, що, на їх думку, позови Slapp подають проти публікації звинувачень у захопленні земель сільських жителів і фермерів в Камеруні компаніями, пов'язаними з Bolloré Group. У Великобританії компанії з видобутку нафти, в тому числі Ineos, UK Oil&Gas, Cuadrilla, IGas і Angus Energy, з 2017 року домагаються і отримують широкі судові заборони, часто спрямовані проти невідомих осіб, для запобігання акцій протесту та проведення кампаній на бурових майданчиках. Ці судові заборони негативно позначилися на праві на протест і свободу слова, поки в квітні 2019 року апеляційний суд не виніс рішення про те, що частині судової заборони Ineos, що забороняє протести на дорогах загального користування і проти ланцюжка поставок Ineos, і що такі заборони використовувалися в якості шаблону судових заборон, наданих іншим нафтогазовим компаніям, були незаконні.

Поряд з Slapp позовами існують більш традиційні способи примусити журналістів мовчати. Понад 150 країн зберігають певні закони про кримінальну відповідальність за дифамацію, у багатьох з яких передбачена можливість тюремного ув'язнення. Закони про богохульство і образу залишаються звичайним явищем у багатьох країнах і часто використовуються політиками і урядовцями проти будь-яких критично налаштованих ЗМІ. У ряді країн, включаючи Туреччину і Єгипет, існує широке визначення "тероризму", яке дозволяє їм заарештовувати і затримувати будь-кого, хто висловлює політичну незгоду чи опозицію, включаючи журналістів.

В таких країнах, як Угорщина і Польща, уряду і політичні союзники здійснюють квазі-правовий контроль над суспільною інформацією. Власники ЗМІ можуть бути піддані тиску щодо того, який контент публікувати, шляхом погроз обмежити доступ до фінансів та доходів від реклами.

Крім того, відсутність правового захисту журналістів від нападників на них є сильним стримуючим фактором. Безкарність породжує порочне коло насильства, підтримуючи тих, хто прагне змусити замовкнути громадські дебати і заблокувати конфіденційну інформацію.

У 2013 році ООН опублікувала план дій щодо забезпечення безпеки журналістів та проблеми безкарності винних

План забезпечує основу для співпраці між органами ООН, національними органами влади, суб'єктами ЗМІ та НУО. На чолі з ЮНЕСКО, план був включений в Декларацію Ради Європи у квітні 2014 року і керівні принципи, опубліковані ЄС незабаром після цього. У квітні 2016 року Комітет міністрів Ради Європи прийняв рекомендацію про захист журналістики та безпеки журналістів та інших представників ЗМІ.

До кінця 2018 року Платформа Ради Європи щодо захисту журналістики та безпеки журналістів, створена для реєстрації інформації про серйозні побоювання з приводу свободи ЗМІ та безпеку журналістів у державах-членах Ради Європи (РЄ), зареєструвала більше 500 попереджень, зі збільшенням інцидентів в річному обчисленні, крім 2017 року. Майже половина всіх попереджень позначена як категорія 1, охоплює найбільш серйозні і руйнівні порушення свободи ЗМІ, такі як вбивства, прямі загрози життю та фізичні напади. Більшість загроз виходила від держави, а фізичні атаки і затримання становили майже половину попереджень. З 2015 року лише 11% всіх повідомлень були позначені як "дозволені", і цей показник знизився до 1,82% для сповіщень, введених в 2018 році. Інтерв'ю з журналістами підтверджує цю статистику. У 2017 році дослідження, в якому було опитано 940 журналістів з усіх країн-членів Ради Європи, показало, що приголомшливі 40% з них постраждали від наклепу.

Згідно зі звітом Пітера Нурландера від травня 2020 року про виконання рекомендацій Ради Європи 2016 року, напади на журналістів залишаються недостатньо розслідуваними, і дуже високий відсоток інцидентів залишається безкарним. "Журналісти мало впевнені в тому, що нападу або загрози проти них будуть розслідувані, і часто не повідомляють про них", - йдеться в повідомленні. "Це справляє на них серйозний вплив, і багато більше не повідомляють про напади, а замість цього піддають себе самоцензурі і ухиляються від потенційно спірних питань... Держави-члени взяли на себе зобов'язання створити сприятливе середовище для свободи вираження думок, але те, що відчувають журналісти на місцях – збільшення насильства, погрози, наклепи, довільні арешти та затримання".

Деякі з найбільш гучних випадків нападів на ЗМІ за останні кілька років були пов'язані з журналістами у країнах, де не дотримуються ні демократія, ні закон. Багато з недавніх нападів були здійснені або заохочені главами держав.

До них відносяться такі випадки, як політично спонсоровані переслідування філіппінської журналістки Марії Ресси, редактора соціальної мережі новин Rappler. При Рессі сайт розкрив діяльність онлайн-"армії тролів", яка підтримує президентство Родріго Дутерте і поширює дезінформацію про його супротивників. Rappler також критично відгукнувся про позасудові страти, порушення прав людини і зростання смертності в результаті війни Дутерте з наркотиками. Судові позови, які послідували за цим, були передвісником виступу Дутерте в липні 2017 року, коли він заявив, що Rappler "повністю належить" американцям, і, отже, порушує конституцію.

У січні 2018 року філіппінська комісія з цінних паперів і бірж відкликала ліцензію у Rappler. Потім уряд розслідував справу Rappler на предмет ухилення від сплати податків, і в листопаді 2018 року був виданий ордер на арешт Ресси. У лютому 2019 року на Рессу і Rappler був поданий ще один судовий позов, в якому стверджувалося про наклеп у зв'язку з історією, опублікованій у 2012 році, з використанням закону, прийнятого через чотири місяці після того, як історія була опублікована.

Інші сумно відомі випадки підтримуваних державою злочинів проти журналістів включають жорстоке вбивство 2 жовтня 2018 року саудівського дисидента, журналіста Washington Post Джамала Хашоґджі в консульстві Саудівської Аравії в Стамбулі, Туреччина. ЦРУ прийшло до висновку, що саудівський наслідний принц Мохаммед бен Салман розпорядився убити журналіста. 19 липня 2019 року офіс Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (УВКБ ООН – ред.) опублікував звіт, в якому смерть Хашоґджі описана як "навмисна позасудова кара".

У багатьох західних країнах існує небезпека того, що залякування і насильство стосовно засобів масової інформації стануть нормальними

У день виборів у Чехії у жовтні 2017 року президент Чехії Мілош Земан тримав у руках макет штурмової гвинтівки з написом "На журналістів". Дональд Трамп регулярно кричав на журналістів і ображав їх, а оператор камери BBC піддавався жорстокому тиску і знущанням на зустрічі Дональда Трампа в 2019 році; в травні 2017 року репортер газети Guardian піддався нападу з боку кандидата від республіканців, в даний час обраного конгресмена. Зовсім недавно були погрози проти репортера Гленна Грінвальда з вкрай правого уряду Бразилії президента Жаїра Болсонару. Така ворожість по відношенню до журналістів з боку політичних лідерів має як глобальні, так і внутрішні наслідки.

Засновник Wikileaks Джуліан Ассанж нині перебуває у в'язниці, в той час як Велика Британія вирішує, чи може він бути екстрадований до США, де йому було пред'явлено звинувачення в порушенні Закону про шпигунство, і він стикається з перспективою провести залишок свого життя у в'язниці, якщо він буде визнаний винним. Як писав колишній редактор The Guardian Алан Русбріджер, звинувачення проти Ассанжа "намагаються криміналізувати те, що регулярно роблять журналісти, коли вони отримують і публікують правдиву інформацію, надану їм джерелами або інформаторами".

За даними RSF (Репортери без кордонів), "наступні 10 років будуть мати вирішальне значення для свободи преси оскільки сходяться кризи, що впливають на майбутнє журналістики: геополітична криза (через агресивності авторитарних режимів); технологічний криза (за відсутності демократичних гарантій); демократичний криза (за поляризації і репресивної політики); криза довіри (через підозри і навіть ненависть до ЗМІ); і економічна криза (зубожіння якісної журналістики)".

Легко відхилити занепокоєння з приводу свободи преси, яка має відношення тільки до країн, що очолюються репресивними, недемократичними режимами. Але це було б помилкою. У 2007 році поліція, що відповідає за територію затоки Темзи провела обшук в будинку і офісі місцевої журналістки Саллі Мюррер. "Я просто поралася з типовими місцевими історіями, і в травні 2007 року вісім поліцейських накинулися на мене, а вісім - одночасно на офіс", - сказала вона журналістам з Press Gazette. "Вони захопили все моє комп'ютерне обладнання, обшукали мій будинок, телефони, ноутбуки. Вони взяли мене під варту, де я пробула кілька днів, обшукали мене. Я, чесно кажучи, поняття не мала чому. Вони заявили, що я обвинувачуюся в пособництві і підбурюванні до неправомірних дій на державній службі, і, що це тягне за собою довічне ув'язнення".

"Тільки пізніше, коли вони мене добросили, що вони робили багато разів, програли мені касети і показали розшифрування стенограм, я зрозуміла, що за мною стежили вісім попередніх тижнів. Це було просто жахливе почуття".

Поліція затоки Темзи таємно записала розмову, яка відбулась між нею і поліцейським. Мюррер була звинувачена в отриманні делікатних історій від офіцера поліції і продажу їх у видання "Новини світу". "Ці історії були про місцевий інцидент, вчинений футболістом, і вбивстві місцевого чоловіка, де був зв'язок з канабісом, а його дружина була секретарем тодішнього члена парламенту". Через 19 місяців, протягом яких вона перебувала під заставою поліції, процес Муррер припинився після того, як суддя постановив, що поліція порушила її права.

Зовсім недавно, в серпні 2018 року, поліція Північної Ірландії заарештувала двох журналістів, Тревора Бірні і Баррі Маккаффрі, за звинуваченням у крадіжці документів у омбудсмена поліції Північної Ірландії під час різанини в Лохінісленді в 1994 році, коли члени лоялістскої воєнізованої групи Ольстерскі добровольчі сили увірвалися в паб з автоматами і відкрили вогонь по відвідувачах. Шість були вбиті і п'ять поранені. Будинки і офіси Бірні і Маккефрі були обшукані. У травні 2019 року три судді по апеляції скасували ордера на обшук.

У США в 2019 році співробітники поліції Сан-Франциско, розслідують витік поліцейського рапорту після смерті громадського захисника Джеффа Адачі, отримали ордер "здійснювати дистанційне спостереження за телефонним номером журналіста в денний або нічний час, в тому числі за сигналами, що подаються публічно, або за місцем, не відкритим для публічного або візуального спостереження". У травні 2019 року поліція вчинила наліт на будинок і офіс журналіста Брайана Кармоді і конфіскувала комп'ютери, телефони та інші електронні пристрої. В даний час суд постановив, що рейд був незаконним, і, як повідомляється, поліцейське управління Сан-Франциско виплатило журналісту значну суму збитку.

В Австралії в червні 2019 року поліція розпочала рейди на штаб-квартиру Австралійської радіомовної корпорації (ABC - ред.) в Сіднеї, з ордерами на обшук на ім'я двох репортерів і директора компанії, а також на будинок журналіста News Corporation. Рейд ABC, пов'язаний з опублікованими в 2017 році статтями про можливий проступок австралійського спецназу в Афганістані, "заснований на сотнях сторінок секретних документів захисту, які просочилися в ABC". Рейд на будинок журналіста Корпорації новин був відповіддю на розповідь, яку вони написала про те, як Австралійське управління зв'язку шукає нові можливості шпигувати за австралійськими громадянами. У лютому суд постановив, що обшук був законним, оскільки поліція розслідувала правомірні злочини проти національної безпеки. Керуючий директор АВС Девід Андерсон охарактеризував це рішення як "удар по журналістиці, що становить суспільний інтерес", і заявив, що це показало "серйозну проблему" з законами Австралії про національну безпеки.

З часу спалаху пандемії коронавірусу COVID-19 захист журналістів став як ніколи актуальним

За словами генерального секретаря RSF (Репортери без кордонів – ред.) Крістофа Делуара, "пандемія коронавірусу ілюструє негативні фактори, що загрожують праву на правдиву інформацію, і сама по собі є загострюючим фактором".

"Китай І Іран піддали цензурі свої великі спалахи коронавірусу. В Іраку влади позбавили Reuters ліцензії на три місяці після того, як вони опублікували статтю, яка ставить під сумнів офіційні дані про коронавирус. Навіть в Європі у прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана був прийнятий закон про "коронавирус", що передбачає покарання у вигляді тюремного ув'язнення на термін до п'яти років за неправдиву інформацію, що є абсолютно невідповідним і примусовим заходом". RSF також повідомляє, що журналісти були арештовані в Алжирі, Йорданії і Зімбабве під час висвітлення питань, пов'язаних з обмежувальними заходами, і що прем'єр-міністр Камбоджі використовував кризу коронавірусу для зміцнення своєї влади.

У березні журналістка "Гардіан" Рут Майклсон була змушена покинути Єгипет після того, як вона повідомила про наукове дослідження, в якому говорилося, що в Єгипті може бути набагато більше випадків захворювання коронавірусом, що було офіційно підтверджено, а керівнику бюро New York Times в Каїрі була зроблена догана за передбачувану "несумлінність" щодо звітності про випадки захворювання коронавірусом в країні. Columbia Journalism Review, в статті під назвою "COVID-19 породжує глобальне придушення свободи преси", повідомило наприкінці березня, що поліція у Венесуелі насильно затримала журналіста у відповідь на повідомлення про пандемію, і що в Туреччині семеро журналістів були затримані за їх репортажі на цю тематику. У Південній Африці уряд прийняв новий закон, згідно з яким публікація "дезінформації" про COVID-19 є злочином.

У світлі цієї пандемії Велика Британія та інші члени виконавчої групи Коаліції за свободу ЗМІ (Канада, Німеччина, Латвія, Нідерланди та США) прийняли заяву від 6 квітня 2020 року, в якій підтверджується фундаментальна важливість свободи ЗМІ, закликаючи всі держави продовжувати захищати доступ до вільних ЗМІ та вільний обмін інформацією. У заяві йдеться, що виконавча група була стурбована спробами деяких держав використовувати кризу для введення невиправданих обмежень щодо вільних і незалежних засобів масової інформації: "Такі дії позбавляють суспільство важливої інформації про поширення хвороби та підривають довіру до відповідальних за це урядів". Вони також закликали "уряди продовжувати гарантувати свободу і незалежність засобів масової інформації, безпеку журналістів та інших працівників засобів масової інформації та утримуватися від введення невиправданих обмежень у боротьбі з поширенням коронавірусу".

Мирослава Бріч була вбита, оскільки її репортажі зачепили інтереси організованої злочинності

У день вбивства Мирослави Бріч в 2017 році федеральний спеціальний прокурор Мексики по злочинам проти свободи вираження думок заявив, що почалося федеральне розслідування. Через сім днів, Ла-Хорнада, генеральний прокурор Чіуауа заявив, що в ході стрільби були виявлені двоє підозрюваних і що Бріч була вбита, оскільки її репортажі зачепили інтереси організованої злочинності.

Пізніше в тому ж році провину за вбивство поклали на "Лос-Салазарес", злочинну організацію, пов'язану з картелем Сіналоа, на чолі з мексиканським наркобароном Ель Чапо, який з тих пір був засуджений в США за торгівлю тоннами кокаїну, героїну, марихуани, участі у кількох замовних вбивствах, і засуджений до того, щоб провести залишок свого життя у в'язниці. Найманий вбивця, пов'язаний з Лос-Салазарес — Хуан Карлос Морено Очоа, псевдонім "El Larry" - був арештований владою на Різдво 2017 року під час раннього ранкового рейду. Камери спостереження зафіксували його ходьбу в безпосередній близькості від місця вбивства.

У березні 2020 року суддя федерального суду визнав Морено винним у вбивстві журналістки. Засвідчуючи під псевдонімом "Аполо", син лідера Лос-Саласарес дав свідчення про те, що його батько був засмучений через те, що його родич програв вибори мера у місті Чініпас, повідомляє газета El Heraldo. Суддя встановив, що Морена контролював злочин, і заручився підтримкою двох інших людей, Жасієля Вега Вілья, який імовірно вів машину до будинку Бріч, і Рамона Андреса Завалу Коррал, який підозрювався в тому, що стріляючи, він смертельно поранило Бріч. Завалу Коррал був знайдений мертвим у грудні 2017 року, за кілька днів до арешту Морено Очоа. Вега залишається на свободі і ховається від правосуддя.

Вирок був винесений занадто пізно, щоб врятувати газету Бріч. У квітні 2017 року редактор газети Norte de Ciudad Juarez, де працював Бріч, оголосив, що газета закривається. У редакційній статті, опублікованій невдовзі після вбивства, Оскар Канту сказав, що він не може продовжувати публікувати інформацію перед лицем насильства щодо журналістів в Мексиці та безкарності винних. "Немає ні гарантій, ні безпеки для здійснення критичної збалансованої журналістики", - написав він. "Все в житті має початок і кінець, і ціну, яку треба заплатити, і якщо ціна - це життя, я не готовий більше щоб мої колеги платили таку ціну, так само, як і я не готовий платити".

Робота журналістів у всіх засобах масової інформації по всьому світу стає ще більш важливою в той час, коли дезінформація і фейки поширюються в Інтернеті дуже швидко, а впливові політичні та ділові кола можуть безкарно нападати на журналістів. У своїй літературі, присвяченій Всесвітньому дню свободи преси в цьому році, ЮНЕСКО зазначила: "Сьогодні громадяни закриті на карантин, вони жадають новин, як ніколи раніше. І більш ніж коли-небудь, новини повинні бути перевіреними. Тому що дезінформація поширюється так само швидко, як і сам вірус, і журналісти перебувають на передньому краї боротьби зі спотворенням правди. Більше ніж коли-небудь нам потрібні факти. Факти, що дозволяють уникнути поширення страху, фальшивих новин і паніки. Більше ніж коли-небудь нам потрібна вільна преса".

Раніше повідомлялося, що в ЄС заявили про обмеження свободи ЗМІ під прикриттям пандемії. У багатьох країнах у зв'язку з COVID-19 вводяться законодавчі обмеження, які обмежують свободу слова та свободу преси, журналісти стають жертвами кампаній з дискредитації, фінансового тиску, нападок з боку влади і ангажованих ЗМІ, часто змушені вдаватися до самоцензури.

Як повідомляло ZN.UA у період з січня по березень 2020 року правоохоронці зареєстрували 57 кримінальних проваджень щодо злочинів, вчинених проти журналістів в Україні. Однак, жодна справа до цих пір не направлена в суд.