Мізками Путіна. Чому Росія втратила все

Росія, через ідіотську і злочинну зовнішню і внутрішню політику, стала країною-ізгоєм, країною-перешкодою і країною-злочинцем

Ангела Меркель виступила 27 травня у Фонді Конрада Аденауера на тему пріоритетів європейської міжнародної політики. Головним чином мова йшла про Китай і США. Але була згадана і Росія. Європа, нагадала вона в своєму виступі, не нейтральна, Європа — частина політичного Заходу, і саме ця обставина визначає характер відносин із Росією. Є різні причини намагатися мати з нею добрі стосунки: географічна близькість, спільна історія, необхідність взаємодії у вирішенні деяких міжнародних проблем, економічні зв’язки. Але у відносинах з Росією має превалювати не партнерство, а тільки мирне співіснування. Діалог же з Москвою треба вести «критично-конструктивний». Критичний тому, що Росія, за словами канцлера, неодноразово порушувала міжнародне право, положення Гельсінського заключного акта і Європейської конвенції з прав людини.

«Росія створила в безпосередньому сусідстві з собою пояс невирішених конфліктів і на порушення міжнародного права анексувала український півострів Крим, — вказала Меркель. — Вона підтримує маріонеткові режими в окремих регіонах Східної України і здійснює напади із застосуванням гібридних засобів на країни західної демократії, зокрема, на Німеччину».

Тож Росія, підкреслила канцлер, буде займати увагу Німеччини на посаді голови ЄС остільки, оскільки Берлін вважає за необхідне щоразу звертати увагу на фундаментальні порушення міжнародного права.

Як російському громадянину мені безмірно боляче чути таку оцінку ролі Росії в світі з вуст найбільш шанованого мною сучасного світового лідера. Але ця оцінка справедлива. Тридцять років тому Росія невміло вступала в міжнародне співтовариство як друг, покінчивши з тими підступністю й імперськими амбіціями, якими з часів Комінтерну і до краху Афганської війни завжди керувалася у зовнішній політиці. Була відкинута доктрина Леніна-Брежнєва: «Що наше, то наше безповоротно, а про решту посперечаємось». І сперечалися в Німеччині в 1919, в Польщі в 1939, в Чехословаччині в 1948 і 1968, сперечалися на Кубі і в Анголі, у В'єтнамі і Сирії, в Лівії і Афганістані. І досперечались до власної убогості, і нерукостсканності у світі.

Читайте також:

Віталій Портников
Поки москвичі гуляють по годинах. Чому Путін так поспішає з парадом?

Стати з суперника партнером цивілізованих країн — це був найвищий пріоритет російської зовнішньої політики початку 1990-х. Вибудувати такі ж відносини з Європою і країнами НАТО, які має Швеція, Японія, Швейцарія, а можливо й зовсім увійти в ці структури найуспішніших, вільних і благополучних країн, як зробила Польща, Чехія, Естонія, Румунія. Досягнення цієї мети без втрат для благополуччя і безпеки народу Росії — ось істинний тріумф російської міжнародної політики. Але тріумф все-таки відбувся. Пройшовши до початку 2000-х три чверті цього шляху, вже увійшовши в G7 восьмим членом, росіяни тепер втратили все, абсолютно все. І сидять на попелищі як Іов. І залишилося тільки влаштовувати парад, як зробив Лукашенко, на піку пандемії.

Росія, через ідіотську і злочинну зовнішню політику, і через не менш ідіотську і злочинну політику внутрішню, які подібні до двох сторін однієї іржавої радянської медалі, стала країною-ізгоєм, країною-перешкодою і країною-злочинцем.

Читайте також:

Павло Баєв
Головний прорахунок Путіна

Як росіянам в цьому «русском мире», збудованому невмілими руками і перекошеними в імперський сталінізм мізками Путіна і Лаврова? Навіщо все це вони натворили? Хіба не почесніше було б бути вільно обраним президентом і успішним міністром закордонних справ демократичної, заможної Росії, відкритої світу, захищеної усією силою НАТО від терористів і агресивних тиранічних режимів останніх комуністичних деспотій? Але Путін і Лавров обрали інший шлях — шлях в обвалене імперське тоталітарне минуле. У минуле, яке їм дорожче за майбутнє. Забувши, мабуть, що шлях у минуле, та ще у таке минуле, це шлях в мару смертну. Шлях у небуття.

У 2014 році Ангела Меркель, жахнувшись анексії Криму, попередила Путіна, що він «втратив зв’язок з реальністю». Через шість років вона ж визначила, до чого призвела ця «втрата». Сумно, тому що вірно.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ