Тіньова оренда землі

Пошук компромісу між детінізацією сектору й тиском на бізнес.

Останнім часом зареєстровано низку законодавчих ініціатив, спрямованих на врегулювання проблем із тіньовою орендою земель сільськогосподарського призначення. Це проєкти №3131, 3131-1 і 3131-2, які вносять зміни до Податкового кодексу та інших законодавчих актів України. Що принесе реалізація цих проєктів фермерам і громадянам України?

Неформально оброблювані землі

За даними Держгеокадастру, станом на 2017 рік в Україні є 41,5 млн га сільськогосподарських угідь, з них 31,1 млн га — у приватній і 10,4 млн га — у державній власності. З них доступними для обробітку є приблизно 33,2 млн га. Згідно з реєстром майнових прав в оренді у сільгосппідприємств перебувають 19,1 млн га земель. Приблизно цю ж цифру офіційного використання земель підтверджують і дані Державної податкової служби: у платників єдиного податку 4-ї групи в обробітку перебувають 19,2 млн га. Таким чином, близько 12–14 млн га сільгоспземель офіційно не обробляються, що становить близько 30%.

Ця оцінка також підтверджується даними вибіркового космічного картографування сільгоспземель, виконаного за підтримки Світового банку, згідно з якими площа неформально оброблюваних сільськогосподарських земель в Україні становить 28–29%.

За висновками експертних досліджень аналітичних центрів ІСЕТ та CASE, 2019 року обсяг тіньової оренди сільськогосподарських земель в Україні становив від 19 млрд до 69 млрд грн. При цьому втрати бюджету досягали від 6 млрд до 22 млрд грн на рік від недонадходжень ПДФО, ЄСВ, єдиного податку 4-ї групи (або податку на прибуток підприємств). Крім того, легально працюючі сільгоспвиробники втрачають свою конкурентоспроможність порівняно з особами, які працюють нелегально, за рахунок нерівних умов ведення бізнесу. Це призводить до посилення корупції, збільшення втрат надходжень податків до бюджетів усіх рівнів і до подальшого зростання частки землі, що перебуває в тіньовому обробітку.

Міжнародний досвід

У міжнародній практиці виокремлюють два типи особливих режимів оподаткування малих підприємств:

— спрощене;

— поставлене (стягнення єдиного податку на поставлений дохід, imputed income).

Ці типи адаптовані до умов кожної країни й можуть утворювати різні модифікації та змішані форми. У чистому вигляді перший із зазначених типів оподаткування передбачає збереження для малих підприємств усіх видів податків при одночасному спрощенні порядку їх розрахунків (включаючи спрощені методи визначення податкової бази та методи здійснення обліку) і спрощенні їх сплати (періодичність, звільнення від авансових платежів).

Другий тип, навпаки, передбачає проведення оцінки потенційного доходу платника податків з допомогою непрямих методів і встановлення фіксованих платежів до бюджету, що замінюють один або кілька традиційних податків.

У податкових системах провідних країн світу застосовується переважно спрощене оподаткування. Поставлене оподаткування в чистому вигляді використовується рідше, хоча у багатьох країнах оцінка податкової бази, за аналогією з іншими платниками податків, має місце у тих випадках, коли фіскальні органи сумніваються у правильності обчислення податкових зобов'язань.

Також є інша міжнародна практика, яка зустрічається нечасто і згідно з якою на необроблені сільськогосподарські угіддя стягується додаткова ставка податку на нерухоме майно, за винятком земель, площа яких не перевищує кількох гектарів.

Пропозиції експертів

У 2019 році аналітичними центрами було напрацьовано Комплексну концепцію з боротьби з тіньовим ринком аграрної продукції й оренди. Згідно з цією концепцією пропонується:

— встановити взаємозв'язки між єдиним податком 4-ї групи спрощеної системи оподаткування та податком на землю: ставка ЄП4 = ставка податку на землю + 0,2%;

— забезпечити залік сплаченого податку на землю або частини ЄП4 у сплату ПДФО власниками земельних ділянок (як безпосередньо, так і опосередковано юридичною особою). Фізичні особи, які здають землю в оренду або обробляють її самостійно, отримують право зарахувати до сплати ПДФО від оренди земельної ділянки або реалізації сільгосппродукції суму сплаченого з відповідної ділянки земельного податку або частини ЄП4 (у сумі, що дорівнює сумі земельного податку).

На думку експертів, така модель дасть можливість, з одного боку, вирівняти конкурентні умови, забезпечивши необхідність тіньовим власникам земель також сплачувати мінімальний рівень податків, а з іншого — не збільшить навантаження на тих, хто вже сплачує всі податки.

Законопроєкти

Проєкт закону №3131 передбачає таке.

Впровадити у Податковий кодекс України таке поняття, як поставлене податкове зобов'язання (ППЗ), що визначається як мінімальна сума всіх податків і зборів, які власник або користувач (за наявності) земельних ділянок сільськогосподарського призначення (крім несільськогосподарських угідь) повинен сплачувати незалежно від отримання доходу з таких ділянок. Унаслідок цього такі особи мають сплачувати до бюджету додаткові суми податку, що визначаються додатною різницею між ППЗ та сумою сплачених інших податків і платежів, пов'язаних із провадженням господарської діяльності із використанням відповідних земельних ділянок.

Поставлене податкове зобов'язання за податковий (звітний) рік установлюється в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки (НГО) земельної ділянки за 1 га (враховуючи, що середній розмір НГО земельної ділянки становить 28 000 грн за гектар, то в середньому ППЗ становитиме 1400 грн з гектара). ППЗ не розраховується щодо земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства розміром не більш як 0,5 га, відповідно, для земельних ділянок ОСГ більшого розміру, а також для всієї пайової землі ППЗ розраховується.

Також проєктом пропонується надати закону зворотну дію, зокрема, встановити, що він застосовується до податкових періодів починаючи з 1 січня 2020 року.

Детально проаналізувавши норми проєкту, слід зазначити, що він спрямований на вирішення описаної вище проблематики, проте містить такі ризики та недоліки, що перешкодить реалізувати його мету:

1. Запропонований у законопроєкті №3131 підхід щодо сплати у складі існуючих видів податків (податок на прибуток, ПДФО, єдиний податок) додатної різниці між ППЗ та сумою сплачених інших податків і платежів викривляє такі обов'язкові елементи цих податків, як об'єкт і база оподаткування, в результаті сума до сплати їм не відповідає.

2. ППЗ розраховується на базі податку на доходи фізичних осіб, і визначення того, що базою оподаткування є мінімальне податкове зобов'язання з земельної ділянки, суперечить базовому поняттю "отримання доходу". Аналогічне можна зазначити щодо податку на прибуток підприємств та єдиного податку 3-ї групи. ППЗ фактично є не податком на дохід, а податком на те, що використовується для визначення поставлення.

3. Норми проєкту щодо певної частини платників податків можна визнати такими, що не відповідають положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практиці Європейського суду з прав людини в частині правомірного втручання держави в право власності особи. Так, ряд платників податків не отримують доходу з земельних ділянок з певних об'єктивних причин, що не пов'язані з ухилянням від сплати податків.

4. Норма проєкту про набуття законом чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та його застосування до податкових періодів починаючи з 1 січня 2020 року:

— суперечить статті 58 Конституції України щодо неможливості зворотної дії в часі закону, який посилює фіскальне навантаження;

— не відповідає принципу стабільності податкового законодавства (стаття 4 ПКУ).

Відповідно, існує значний ризик визнання неконституційним відповідного закону, якщо його буде ухвалено.

5. Передбачена проєктом модель надання пільг фізичним особам, що обробляють свої земельні ділянки, призведе до того, що значна частина фізичних осіб будуть змушені сплачувати додаткові податки, пов'язані з ППЗ (у тому числі додаткові податки сплачуватимуть ті, хто легально обробляє сільгоспугіддя), а також подавати додаткову звітність.

Проєкт закону №3131-1 передбачає внести такі зміни до Податкового кодексу України:

— встановлення взаємозв'язку між ставками єдиного податку 4-ї групи і податку на землю;

— підвищення ставок податку на землю та єдиного податку 4-ї групи (не менш як 3% і не більш як 4% від нормативної грошової оцінки) з одночасним наданням права сільгоспвиробникам і фізичним особам, які реалізують власноруч вирощену сільськогосподарську продукцію, зменшувати суми податкового зобов'язання з податку на землю та єдиного податку 4-ї групи шляхом заліку сплаченої суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб;

— удосконалення регулювання порядку обміну податковою інформацією між контролюючими органами та органами місцевого самоврядування;

— уніфікація системи надання податкових пільг власникам земельних ділянок, а також пільг із продажу сільськогосподарської продукції фізичними особами та встановлення пільги зі сплати земельного податку на один гектар у власності для громадян України — власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Законопроєкт №3131-1 здебільшого вирішує проблеми, які описано вище, та відповідає запропонованій аналітичними центрами концепції. Він значно підвищить навантаження на тих, хто працює з мінімізацією податків, водночас не призведе до підвищення навантаження на легальних фермерів. Разом із тим дещо ускладниться адміністрування податків для всіх категорій платників, проте це можна вважати прийнятною ціною за суттєве вирівнювання конкурентних умов ведення бізнесу у цьому секторі.

Проєктом закону №3131-2 пропонується внести зміни до Податкового кодексу, якими передбачається таке:

1. Уніфікація системи надання податкових пільг власникам земельних ділянок, а також пільг із продажу сільськогосподарської продукції фізичними особами, виключення необхідності отримувати в органі місцевого самоврядування копію довідки про наявність у фізичної особи земельних ділянок.

2. Уточнення, що земельний податок на сільськогосподарських угіддях сплачується за базовою та додатковою ставками. Базова ставка земельного податку на сільськогосподарські угіддя замість 0,3–1% від нормативної грошової оцінки встановлюється у розмірі від 0,7 до 1% від НГО.

Додаткова ставка земельного податку у розмірі 2% від НГО застосовується до необроблених земельних ділянок сільськогосподарських угідь (додатковий земельний податок у сумі близько 560 грн з гектара).

3. Визначення понять щодо сільськогосподарських угідь, які вважаються такими, що не оброблені, у прив'язці до загального доходу від реалізації сільськогосподарської продукції та загальної суми НГО земельних ділянок сільськогосподарських угідь і сплаченого ПДФО.

4. Встановлення взаємозв'язку між ставками єдиного податку 4-ї групи і земельним податком.

5. Запровадження додаткової підстави для припинення договорів оренди земельних ділянок шляхом їх розірвання — несплата земельного податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь.

Проєкт №3131-2 здебільшого вирішує існуючі проблеми. Він значно ускладнить роботу тих, хто мінімізує податки, та не призведе до погіршення ситуації в легальних фермерів. Реалізація проєкту дещо ускладнить адміністрування, призведе до складнощів із розрахунками та адмініструванням для всіх категорій платників, проте вирішення системних проблем на ринку оренди сільськогосподарської землі та часткове вирішення проблем із тіньовою реалізацією сільгосппродукції вбачається значно важливішим завданням.

Усі ці законопроєкти №3131, 3131-1 і 3131-2 спрямовані на реалізацію головної мети — детінізацію ринку оренди сільськогосподарських земель, створення рівних умов ведення бізнесу у цьому секторі.

При цьому проєкт закону №3131 досягає мети лише частково через зазначені вище ризики та проблеми, проєкти №3131-1 і 3131-2 досягають мети в оптимальний спосіб, із мінімізацією складнощів для легального бізнесу.

Остаточний вибір моделі повинен зробити парламент на основі повноцінного cost-benefit аналізу, з урахуванням усіх особливостей українських формальних і неформальних відносин на ринку оренди сільськогосподарської землі.

Усі статті Олега Гетмана читайте тут.