Азартні ігри з Росією. Чи зможе Зеленський домовитись з Путіним?

Розмови Зеленського про новий підхід до мирного процесу неабияк привабили виборців, які втомились від війни. Утім, рік потому мало що змінилось

Обіцянка принести мир була ключовим фактором, що забезпечила українському президенту Володимиру Зеленському вражаючий успіх на виборах 2019 року. Багато виборців бачили у колишньому комедіантові надію на свіжий старт мирних перемовин, які пробуксовували протягом останніх п’яти років кривого застою на Сході України. Протягом передвиборчої кампанії багато прихильників Зеленського обвинувачували тодішнього президента Петра Порошенка у штучній пролонгації війни заради політичних причин чи власної наживи. Сам Зеленський ставив своє прагнення до миру пріоритетом № 1 та говорив про потребу вести перемовини напряму з Кремлем, аби покласти край конфлікту.

Розмови Зеленського про новий підхід до мирного процесу неабияк привабили українців, які втомились від війни, і допомогли забезпечити комедіанту, який перетворився на політика, вражаючу перемогу в рекордним результатом у 73% голосів. Утім, рік потому від початкового оптимізму мало що залишилось.

Ставши президентом, Зеленський виконав свою передвиборчу обіцянку приділяти найбільше уваги миру, пішовши на багаточисельні поступки Кремлю у своєму прагненні досягти прориву. Він відвів назад українські війська з ряду стратегічних точок уздовж лінії фронту, погодився прийняти дружню Кремлю формулу Штайнмайера, що визначає послідовність втілення узгоджених у Мінську кроків назустріч миру, та навіть грався з ідеєю вступити у прямий діалог із проксі Путіна на Сході України.

Нічого з цього не призвело до відповідних заходів із боку Росії. Навпаки, на перемогу Зеленського Москва відреагувала негайним обнародуванням планів із прискорення видачі російських паспортів жителям окупованого Росією Сходу України. Політика створення паспортного протекторату набрала оборотів протягом минулого року, коли сотні тисяч українців отримали російське громадянство. Це анексія у всіх вимірах, окрім найменування, і вона не говорить про те, що Кремль справді зацікавлений у деескалації.

Не пом’якшив Путін і тон у своїй довготривалій словесній війні проти української державності. Протягом свого щорічного прес-марафону в грудні 2019-го російський лідер зневажливо назвав Південь і Захід України «одвічними російськими землями» без історичної прив’язки до України. Три місяці потому російській новинній агенції ТААС він багато наговорив про своє переконання у тому, що росіяни та українці «є одним народом», перед тим розводячись про те, що невідома третя сторона працює на те, аби їх штучно розділити. Тим часом спорадичні бої продовжують відбуватись уздовж 400-кілометрової лінії фронту єдиної війни у Європі.

Читайте також:

Іван Верстюк
Вічні українські проблеми. У чому головна помилка Зеленського?

Попри ці невдачі, в України немає іншого вибору, крім як продовжувати добиватись миру. Виступаючи 20 травня у Києві на прес-конференції, присвяченій першій річниці своєї інавгурації як президента, Зеленський заявив, що готовий вести прямі перемовини з Путіним паралельно з діалогом, який триває у Мінську, а також подальшими самітами у Нормандському форматі. Він також стверджував, що мав низку альтернативних планів, але конкретизувати відмовився. Очікується, що в наступному році потреба в альтернативних підходах виросте. А оскільки Кремль не проявляє особливого апетиту до компромісів, а Україна не бажає капітулювати, досі складно собі уявити якесь мирне урегулювання, що би задовольнило і Київ, і Москву.

З нагоди річниці президентства Зеленського Atlantic Council запросив кілька експертів поділитись своїми поглядами щодо прагнення українського лідера до миру протягом 12 місяців його перебування на посаді, а також перспективи прогресу в наступному році.

Адріан Каратницький, старший науковий співробітник Євразійського центру, Atlantic Council

Початкові сподівання президента Зеленського на те, що його обрання відкриє нові перспективи мирних перемовин з путінською Росією, можна списати на результат його недосвідченості в зовнішній політиці. Рік потому це вже показник глибокого самообману. Президент України затягує з ударами і часто мовчить перед лицем щоденних російських атак. Тим самим Зеленський підігрує кремлівському наративу про те, що Росія — не агресор і окупант, а радше нейтральна третя сторона у внутрішній громадянській війні. Не менш тривожними являються і елементарні тактичні помилки, яких припускається дипломатично недосвідчена президентська команда на Мінських переговорах. Найбільш яскравим прикладом цієї тенденції стало рішення дозволити підписати базовий документ двома членами урядів контрольованих росіянами ЛНР та ДНР, яких уперше було визнано представниками так званих сепаратистських республік. Втім, найбільше вражає те, що президент і сам не подорослішав. У багато чому це пов’язано з тим, що його довірене оточення складається виключно з давних партнерів його колишньої комедійної команди і юристів індустрії розваг. Це не те середовище, що сприяє інтелектуальному росту президента України.

Майкл Карпентер, виконавчий директор Penn Biden Center

Переговори не рухаються, незважаючи на періодичні обміни ув’язненими та незначні угоди, оскільки Росія не відмовилась від своєї стратегічної мети контролювати Україну. Це холодна, важка геополітична реальність. Допоки Росія не зазнає неприйнятно великих витрат через свою постійну окупацію Східної України, Кремль продовжуватиме цю війну на виснаження, де послуговуються темними грішми та олігархічним впливом, аби досягти політичним шляхом того, чого не можна (поки що) досягти за допомогою війни в Україні.

Читайте також:

Володимир Огризко
Як змінилась зовнішня політика за Зеленського

Альона Гетьманчук, директорка центру «Нова Європа»

У той час як колишній президент України Петро Порошенко дотримувався стратегії «безпека передусім» на Сході України, його наступник Володимир Зеленський застосував альтернативний підхід, який можна було б охарактеризувати як «передусім люди». Ця політика призвела до певних обмежених успіхів, включаючи три раунди обмінів полоненими та реконструкцію мосту в Станиці Луганській, що значно полегшило життя для місцевого населення. Зеленський також продемонстрував чітке політичне прагнення припинити війну. Він не чекав жодних ознак доброї волі з боку Путіна. Та натомість зробив ряд непопулярних поступок, які викликали протести і широку критику в Україні. Ці поступки включали прийняття формули Штайнмайера щодо послідовності мирного процесу та згоду на розведення сил у численних пунктах уздовж лінії фронту. Тим часом Росія не зробила жодних суттєвих кроків у відповідь. Як результат, стало очевидним, що однієї політичної волі Києва не досить для того, аби закінчити війну. Натомість ключі до миру в руках Москви. Це найважливіший висновок, який можна зробити з першого року президентства Зеленського. Зараз багато чого залежатиме від здатності Путіна зрозуміти, що українське суспільство не дозволить жодному українському президенту прийняти мир на російських умовах. Йому також слід визнати, що президентство Зеленського залишається унікальною можливістю закінчити єдину в Європі війну. Якщо Путін відмовиться це визнати, то міжнародному співтовариству, включаючи США, слід підкреслити цей момент.

Брайан Боннер, головний редактор Kyiv Post

Окрім обміну полоненими, що було схвалено, важко побачити помітний прогрес у напрямку миру. Мені здається, що президент Зеленський недостатньо зосереджений на тому, аби об'єднати Захід у підтримці жорстких санкцій проти Росії. Ця підтримка надійде швидше, якщо Україна покаже кращі результати у своїй внутрішній боротьбі з корупцією. Відсутність прогресу на антикорупційному фронті, включаючи утримування на посадах таких людей, як міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, сигналізує Заходу, що може Зеленський і не дотримається своїх передвиборчих обіцянок. І незрозуміло, як недавно підмітив колишній прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк, як половина телеканалів України досі вивергає кремлівську пропаганду.

Соломія Бобровська, український депутат, партія «Голос»

Через недосвідченість чи брак знань президент Зеленський, здається, робить одну помилку за іншою. Я вважаю його ідею створення Консультативної ради з представниками окупованої Росією Східної України особливо серйозною помилкою. Існував ризик визнання повноважень путінських проксі легітимною владою та прирівнюванням їх до українських урядових чиновників, що неприпустимо. Крім таких помилок, суттєвого прогресу не відбулося. Обміни полоненими були поширеним явищем з 2014 по 2017 роки, тому три обміни протягом першого року президентства Зеленського не можна вважати винятковими. Виведення військ Зеленським від лінії фронту було невдалим, і українські солдати відступали з позицій, які потім займали російські гібридні сили, що продовжують порушувати режим припинення вогню. Я закликаю президента Зеленського припинити азартні ігри з Росією і серйозно переглянути свій підхід до мирного процесу, якщо він бажає уникнути майбутніх невдач як для себе, так і для України.

Майкл Боцюрків, аналітик Global Affairs

Невдовзі після того як Володимир Зеленський став президентом, на нього покладались цілком зрозумілі високі сподівання на те, що він покаже президенту Росії Володимиру Путіну, що в місті з’явився новий шериф. За перші кілька днів свого президентства Зеленський зумів застати Путіна зненацька, уміло протидіючи кремлівській пропозиції прискорити видачу російських паспортів українців, які проживають на контрольованих Кремлем територіях Донеччини та Луганщини. У відповідь Зеленський запропонував українські паспорти «всім людям, які страждають від авторитарних і корумпованих режимів», але передусім «росіянам, які страждають найбільше». Це був виключний жест, не подібний ні на що інше від попередніх українських лідерів. Це посприяло надіям на те, що недосвідчений, але сміливий Зеленський зможе досягнути ключової планки кампанії та покласти край кривавому конфлікту на Сході України.

Читайте також:

Віталій Портников
Повернення у 2014 рік. Чим Путін лякає Зеленського

На жаль, цей ранній успіх став радше виключенням, аніж правилом. Ймовірно, через погані поради свого близького оточення, Зеленський вже демонстрував не таку нахабність, коли мова зайшла про незбалансований обмін полоненими у вересні 2019 року, приставши на вимогу Кремля в останню хвилину включити у список чоловіка, підозрюваного у збитті МН-17 на Сході України в 2014-му. Минув рік, а число жертв на Сході України продовжує рости. Тим часом підтримувані Росією бойовики перейшли до нової сміливої тактики і тепер кожного дня блокують міжнародних представників від ОБСЄ. Це не той результат, на який ми сподівались у часи виборчих перемог Зеленського в 2019 році. Втім, як я часто говорив, колишній телевізійний комік може виявитись розумнішим, аніж нам здається. В умовах, коли Москва зіштовхнулась з різким падінням цін на нафту і кризою, що набирає оборотів у зв’язку з коронавірусом, Зеленський все ще може маніпулювати вразливими місцями Росії, аби закінчити те, що нині є одним із найбільш тривалих конфліктів у світі.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Пітера Дікінсона. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ