Бюджетна самоізоляція

Безумовне виконання судових рішень: гарантії держави чи міф?

Одним із нововведень парламенту унаслідок дії карантинних заходів, стала фактична відмова від виконання судових рішень, що потребують витрат державного або місцевих бюджетів. Утім, тим самим порушено і Конституцію, і міжнародні зобов’язання.

Як відомо, згідно зі ст.8 Основного Закону Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Відповідно до ст.129¹ Конституції судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Наведене свідчить, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов’язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна вчинити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст.8 Конституції принципу верховенства права.

Порядок безспірного списання коштів та відшкодування збитків, завданих бюджету, визначено в ст.25 Бюджетного кодексу. Згідно з ч.1 цієї статті безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду здійснює казначейство.

Разом з тим згідно із законом «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX тимчасово, з 18.04.2020 до 1.01.2021, норми ч.1 ст.25 БК не застосовуються. Отже, гарантії держави щодо виконання рішень судів про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів на цей рік не поширюються.

Утім, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов᾽язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. п.40 рішення від 19.03.97 у справі «Hornsby v. Greece»). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. п.66 рішення у справі «Immobiliare Saffi v. Italy»).

ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов’язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог конвенції (рішення від 27.07.2004 у справі «Ромашов проти України»; від 11.01.2005 у справі «Дубенко проти України» та від 7.12.2006 у справі «Козачек проти України»). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (див. п.44 рішення від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України»).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення від 26.04.2005 у справі «Сокур проти України» і від 19.02.2009 у справі «Крищук проти України»).

У п.53 рішення від 29.06.2004 у справі «Войтенко проти України» Суд нагадав, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить утручання в право на мирне володіння майном, що викладене в §1 ст.1 Першого протоколу до конвенції.

Отже, неможливість для особи домогтися виконання рішення, винесеного на її користь, протягом тривалого часу становить втручання у право на мирне володіння майном та є порушенням вимог §1 ст.6 конвенції та ст.1 Першого протоколу до неї, за що держава несе відповідальність.