До- чи квазісудове?

Справа про конфлікт інтересів порушила питання про значення рішень ВКДКА

У недавньому інтерв’ю нашому виданню голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Сергій Вилков розповів про кілька цікавих справ, пов’язаних зі спорами в судах, що виникли через оскарження рішень дисциплінарних органів адвокатури. Оскільки зміст і наслідки цих проваджень фактично визначають критерії етичної поведінки адвокатів, «ЗіБ» вирішив проаналізувати наявні процесуальні документи та ознайомити читачів із позицією адміністративних судів у розв’язанні цих спорів.

Легко відбувся

У грудні 2012 року В., який тривалий час працював адвокатом (отримав свідоцтво у 1994-му), звернувся як ініціюючий кредитор до Господарського суду м.Києва із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство організації орендарів орендної фірми. Суд порушив провадження, визнав його вимоги, відкрив ліквідаційну процедуру, призначив ліквідатором арбітражного керуючого та припинив повноваження органів управління банкрута. За півтора року ГСК постановив ліквідувати підприємство-банкрут, а пізніше до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань унесли запис про припинення юридичної особи.

У подальшому В. брав участь у розгляді заяв у цій справі щодо оскарження ухвали про ліквідацію та як ініціюючий кредитор подавав апеляційні та касаційні скарги на рішення судів.

У цей же час в іншій справі (яку розглядав теж ГСК) В. уже виступав у Верховному Суді як представник організації орендарів орендної фірми. Також він представляв інтереси правонаступника організації в Печерському районному суді м.Києва в цивільній справі проти Київської міської ради. Питання стосувалися визнання права власності на нерухоме майно.

Процесуальний опонент, побачивши в цьому ознаки конфлікту інтересів, подав скаргу на адвоката до КДКА м.Києва. Розглянувши наявні матеріали, члени комісії вирішили, що В., діючи з метою задоволення власних потреб як кредитора організації орендарів орендної фірми, спершу ініціював ухвалення судом рішення щодо визнання організації банкрутом, яка в подальшому була ліквідована, а надалі, ініціюючи оскарження такого рішення, діяв уже в інтересах боржника.

Тож рішенням дисциплінарної палати КДКА м.Києва від 20.08.2018 адвоката було притягнуто до відповідальності та накладено на нього найм’якіше з можливих стягнень (попередження) за порушення ст.4 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і стст.8, 9 Правил адвокатської етики. Це рішення набрало чинності й не оскаржувалося.

Утім, схоже, попередження не спрацювало. Бо й після нього В. продовжив представляти керівника та співвласників організації, про що свідчили тексти відповідних рішень судів у спорах, які тривали. Тож не дивно, що до регіональної КДКА надійшла друга скарга.

Конфліктний рецидив

Правник намагався пояснити дисциплінарній палаті, що брав і буде брати участь у справах щодо оскарження рішення ГСК про ліквідацію банкрута, оскільки звіт ліквідатора був начебто сфальсифікований саме тією особою, яка подала на нього скаргу, і ця особа в такий спосіб намагається усунути В. від справ. І саме скаржник буцімто вніс до звіту неправдиві відомості про відсутність в організації майна, що стало підставою для ліквідації підприємства.

А перше рішення КДКА взагалі було прийняте за відсутності в його діях дисциплінарного проступку, за умови «вкрай низького рівня професійної підготовки осіб, що його приймали, або коли такі особи, ставлячи мету незаконного впливу та перешкоджання адвокатській діяльності, діяли завідомо протиправно та в інтересах його та його довірителів процесуальних опонентів». Бо в першій справі він виступав тільки від свого імені як кредитор, а отже, не здійснював представництва інтересів організації орендарів орендної фірми.

Проте рішенням ДП КДКА м.Києва від 9.07.2019 за недотримання вимог щодо недопущення конфлікту інтересів адвоката вдруге протягом року притягнули до відповідальності й застосували найсуворіше стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України.

Власні або професійні

Не погодившись із таким рішенням, В. звернувся до ВКДКА. На вул.Борисоглібській проаналізували галузеве законодавство, оцінили обставини справи та дійшли таких висновків.

Зміст довіреності, виданої організацією адвокату В., свідчив про можливість отримання останнім інформації та доказів під час представництва юридичної особи в судових засіданнях. І ця інформація могла бути використана проти такої юридичної особи в конкретній справі про банкрутство.

При цьому письмового погодження з клієнтом, щодо якого виник конфлікт інтересів, адвокат не надав. Так само в жодному із засідань не було повідомлено про існування такого письмового погодження.

З огляду на вказане у В. існувала процесуальна та фактична можливість використовувати інформацію та докази, здобуті під час представництва організації в одній справі, для скасування судових рішень про затвердження звіту, ліквідацію банкрута тощо в іншій справі та отримати задоволення своїх кредиторських вимог унаслідок набутого у власність організацією нерухомого майна.

Отже, вирішили у  комісії, в регіоні правильно дійшли висновку про порушення адвокатом ст.9 ПАЕ. Бо суперечність між особистими інтересами ініціюючого кредитора, за яким визнано кредиторські вимоги до організації, та професійними правами й обов’язками адвоката в судових процесах щодо повернення майна у власність учасників цієї ж організації могла вплинути на об’єктивність або неупередженість, а також на вчинення (чи невчинення) дій під час провадження правником адвокатської діяльності.

Також члени вищої комісії врахували, що регіональна КДКА при обранні виду дисциплінарного стягнення виходила із систематичності порушення ПАЕ, що виразилось у продовженні дій, за які до адвоката вже було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді попередження. У зв᾽язку з тим, що такі систематичні дії є свідомими, та в силу категоричної позиції адвоката про продовження їх учинення вони підривають авторитет адвокатури України.

Із цих підстав скарга В. залишилася без задоволення (див. рішення ВКДКА від 4.09.2019 №ІХ-001/2019).

Спрощене з ускладненнями

Звісно, юрист не зупинився на цьому та після рішення ВКДКА у його справі 11.09.2019 подав позов до адмінсуду. Але оскаржувати вирішив рішення КДКА регіону, а не ухвалене вищою комісією. Чому так — залишається здогадуватися.

Цікавим процесуальним нюансом є той факт, що як підставу для поновлення пропущеного строку звернення до адмінсуду В. зазначив факт оскарження оспорюваного рішення КДКА до ВКДКА.

Нагадаємо: у ч.1 ст.42 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокат чи особа, яка ініціювала питання про його дисциплінарну відповідальність, має право протягом 30 днів з дня прийняття рішення оскаржити його до ВКДКА або суду.

А відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком або законом визначена обов’язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адмінсуду встановлюється тримісячний строк. Він обчислюється з дня вручення рішення за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Окружний адміністративний суд м.Києва відкрив провадження та вирішив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику її учасників.

Далі мали місце численні заяви та клопотання (про забезпечення позову, відвід суддів тощо), ухвалення рішень за ними, їх оскарження аж до ВС… Наразі у цьому, як виявилося, не надто спрощеному провадженні винесено вже близько півсотні рішень (див. справу №640/17351/19). Але, по суті, є лише одне рішення ОАСК від 22.04.2020.

Який він, судовий захист?

Тож як розуміти роль ВКДКА в спорах з приводу накладення дисциплінарного стягнення, рахувати строки оскарження та (що найголовніше) забезпечити право на судовий захист? В ОАСК дійшли висновку, що закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установив спеціальну процедуру оскарження рішення в дисциплінарній справі протягом 30 днів, надаючи альтернативу для звернення — до суду чи ВКДКА.

Позивач скористався своїм правом на оскарження, звернувшись до ВКДКА. Але після цього звернувся ще й до суду. І саме через установлену законом альтернативу звернення зі скаргою до ВКДКА не може вважатися досудовим порядком вирішення спору (отже, позивач пропустив строк на оскарження).

Що ж до наявності колізії між правовими нормами профільного закону та КАС і позбавлення права особи на судовий захист унаслідок наявності такої колізії (колишній адвокат посилався і на це як на підставу поновлення строку), то суд зазначив, що 30-денний строк оскарження передбачений спеціальною нормою для цих правовідносин (законом), а норми кодексу в цьому випадку є загальними.

Також суд зауважив, що позивач не був позбавлений права на судовий захист, оскільки суд не розглянув його позовні вимоги через порушення ним строків звернення до суду (спірне рішення прийняте 9.07.2019, а до суду по захист своїх прав він звернувся лише 11.09.2019).

У рішеннях у справах «Каменівська проти України» та «Мушта проти України» Європейський суд з прав людини зазначав, що право на звернення до суду може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. А правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. І зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Саме на цих підставах ОАСК погодився з правовою позицією КДКА та ВКДКА (остання була залучена до справи як третя особа) та залишив позов без розгляду.

Замість висновку

Нині тривають спори щодо «проміжних» рішень. Останнє — розгляд апеляції на одну з ухвал про відмову позивачеві у забезпеченні позову. І така наполегливість правника викликає в суду сумніви щодо «процесуальної етичності» (див., наприклад, ухвалу Шостого ААС від 23.01.2020 про визнання зловживанням процесуальними правами).

Очевидно, що залишення першою інстанцією первинного позову без розгляду також не стане фіналом. Швидше за все, рішення ОАСК буде оскаржуватися аж до повного вичерпання національних засобів захисту і, можливо, навіть  в ЄСПЛ. Бо для правника, якого позбавили права на професію, це питання стало надто принциповим.