Обережно: Конституція!

Станіслав Шевчук: «Критичні ситуації — не привід для суттєвих порушень Основного Закону»

На жаль, дотепер змішана форма правління в Україні лише імітується, а сама Конституція сприймається як регламент, а не акт установчої влади народу. Її щоразу намагаються змінити під політичну кон’юнктуру. А ще дуже часто ігнорують і порушують.

Не обмежуючи прав

Під час онлайн-зустрічі, організованої Асоціацією правників України, яку модерував голова комітету з конституційного права, адміністративного права та прав людини Микита Жуков, 10-ий Голова Конституційного Суду (2018—2019 рр.), д.ю.н. Станіслав Шевчук зауважив, що запроваджені Кабміном заходи в частині обмежень, пов’язаних з пандемією, викликають багато питань щодо їх конституційності. І небезпідставно. Цьому передує кілька факторів.

Перш за все це пов’язано зі ст.64 Основного Закону, в якій зазначається, що «конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією».

Інший фактор — рішення КС від 1.06.2016, в якому Суд чітко сформулював критерії щодо можливості обмеження прав людини законом. Один із таких критеріїв — «конституційні права обмежуються лише Конституцією та законом». «Так, держава може регулювати порядок, але не втручатись у зміст мирних зібрань», — пояснив колишній суддя КС.

Він наголосив, що навіть критичні ситуації, зокрема пандемія, не привід для суттєвих порушень Конституції. І зауважив, що конституційні суди країн Європи вже починають визнавати такі заходи неконституційними.

Добре — погано

Часто-густо можна почути заклики чи побачити законопроекти щодо зміни Основного Закону. С.Шевчук переконаний: «У Конституції немає чогось такого, що потрібно було б кардинально змінювати». Крім цього, акт найвищої юридичної сили не містить ані зайвих положень, ані суперечностей між нормами, ані прогалин. У більшості випадків твердження про існування суперечностей чи прогалин зумовлені вадами тлумачення, ніж справжніми проблемами Конституції.

«Конституція містить усі необхідні механізми, які повинні убезпечити нас від свавілля влади. Як це здійснюється на практиці — залежить від політичної культури, якості нашого політикуму, розвитку конституційної інституції та розвитку судів загальної юрисдикції», — відзначив С.Шевчук.

Вирішуємо, делегуючи…

Відповідаючи на запитання про те, чи можуть законодавчі повноваження бути делеговані органам виконавчої влади або Президенту, С.Шевчук нагадав, що делеговані повноваження — це не перерозподіл компетенції, а тимчасова передача певних функцій. До того ж делегуватися можуть тільки окремі повноваження, що становлять частину компетенції відповідного органу публічної влади.

Що стосується делегування повноважень на рівні країни, то С.Шевчук зауважив, що в нас напівпрезидентська республіка і Президент бере участь у виконанні повноважень, визначених у Конституції.

Натомість досить цікава модель делегування повноважень склалася на рівні місцевого самоврядування. Фактично обласні ради не мають своїх виконавчих комітетів для здійснення делегованих повноважень. Замість них владу на місцях мають обласні державні адміністрації. І така модель закріплена в Конституції. «Ця практика є дуже своєрідною, і, думаю, у процесі децентралізації це обов’язково треба врахувати. Оскільки необхідно, щоб діяли виконкоми виконавчих органів місцевих рад», — зазначив суддя.

Що стосується інших країн, то загальна практика демонструє, що там інколи частина законодавчих повноважень делегується виконавцю. Наприклад, коли парламент формує основи державної політики, а певні деталі передаються на реалізацію виконавчій владі. Проте такі повноваження передаються з чіткими термінами та контролем.

Непохитність практики

Часто експерти чи правники прогнозують, яке рішення прийме КС, виходячи з його попередньої практики. «Це пояснюється тим, що існують певні положення, — сказав С.Шевчук. — Адже, приймаючи рішення, Суд повинен покладатися на практику і свої висновки з попередніх рішень».

Звичайно, іноді виникають такі ситуації, коли треба відступити від попереднього рішення, оскільки формується нове бачення старих предметів. Утім, і в цьому випадку дуже важливо, щоб Суд зазначав, яке рішення він дав раніше, й обґрунтував нове.

«Судді Конституційного, Верховного судів чи Європейського суду з прав людини повинні приймати рішення згідно зі своєю усталеною практикою. Тому, якщо взяти, наприклад, рішення ЄСПЛ чи ВС країн Європи, можна відзначити, що в них міститься багато посилань на попередні рішення», — зауважив С.Шевчук.

Крім того, він підкреслив, що з 2018 р. КС є незалежним органом. Мабуть, вперше в історії України. А незалежність, як відомо, насамперед передбачає відповідальність.

«Ідея незалежного, аполітичного КС полягає в тому, що в ньому мають засідати не політики, а рішення мають прийматися саме на підставі юридичної мотивації. Тільки тоді можна вважати, що суспільство має арбітра, якому можна довіряти», — підсумував С.Шевчук.