Чия колода, того й ліс?

Розшукуються власники державного лісу.

Відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення відчиняє навстіж двері до ще одного кроку у використанні природних ресурсів України, про який давно точаться розмови. А саме — до купівлі-продажу земель лісогосподарського призначення та зміни їх власника.

Чому б ні? Тим більше що нинішній власник і розпорядник державного лісового ресурсу зовсім забув про свої обов'язки. Наважуся навіть сказати, що він про них узагалі не знає. Тому вітчизняне лісове господарство, позбавлене нагляду і контролю за його економічною діяльністю, живе саме по собі за законами замкнених систем під гаслом "чужі йдуть лісом".

Недивно, що зловживання у лісовому секторі, навіть за офіційними даними, призводять до багатомільйонних збитків для держави ("Під чиїм "дахом" працюють "чорні" лісоруби", DT.UA від 19 липня 2019 року).

Загадкова конституційна норма

То хто ж у нас володіє і розпоряджається державними експлуатаційними лісами? Елементарне, здавалося б, запитання несподівано викликало шквал обурення серед інтелектуальної та управлінської еліти лісової галузі країни. Мовляв, хіба можна розглядати таке опоетизоване диво природи як чиюсь власність і чиєсь майно?!

Проте ліси за всіх часів і народів задіяні у виробничих відносинах. З них живуть деревопереробники, будівельники, весь аграрний сектор високогірних Карпат (варто нагадати, що лісове господарство належить до агровиробництва). Вони є об'єктом економіки, тож мають де-юре і де-факто власників і користувачів.

З постійними користувачами, які забезпечують охорону, відтворення лісового ресурсу і виробляють з нього товарну продукцію, усе зрозуміло. Ними є лісгоспи — галузеві підприємства, що спеціалізуються на веденні лісового господарства у лісових масивах, призначених для промислової експлуатації. Їх право лісокористування посвідчено правом користування земельними ділянками лісфонду відповідно до статті 17 Лісового кодексу України (ЛКУ).

Лісгоспи не займаються самозахопленням лісів, а отримують у користування, як і вимагає законодавство, з рук власника, що єдиний може ними розпоряджатися.

Стаття 13 Конституції України зазначає: від імені українського народу права власника природних ресурсів здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Останні, тобто місцеві ради, володіють і розпоряджаються комунальними лісами (вони є в багатьох лісоресурсних областях) від імені своїх територіальних громад.

Який же орган державної влади розпоряджається державними лісами від імені їх конституційного власника — народу України? Важко повірити, але в правовому полі країни відсутні одностайне розуміння і практична реалізація цієї конституційної норми, базової для вагомої промислової галузі, а також для розвитку громад, областей і районів.

Системна помилка: чия колода, того й ліс?

Громадська організація "Відкритий ліс", яка об'єднує незалежних у своїх думках і діях професіоналів лісового господарства країни, направила інформаційні запити з єдиним запитанням: "Хто є розпорядником державного лісового ресурсу України?" до провідних галузевих наукових установ, авторитетних спеціалістів, які за своїми званнями і посадами зобов'язані знати лісове право.

З відповідей вийшов жаб'ячий концерт.

УкрНДІ лісового господарства і агромеліорації (м. Харків) узагалі відмовився відповідати, оскільки, мовляв, не займається наданням юридичних консультацій (?!). Інститут держави і права ім. В.Корецького Національної академії наук України (м. Київ) замість чіткої відповіді по суті довго вправлявся в грі термінів з використанням юридичних ідіоматичних виразів, яких не перекласти загальнозрозумілою мовою.

УкрНДІ гірського лісівництва (м. Івано-Франківськ) відповів лаконічно: розпорядниками лісів є постійні користувачі, тобто лісгоспи. У той же час Київський національний університет ім. Т.Шевченка вустами своїх професорів-юристів повідомив, що постійні користувачі можуть реалізовувати тільки деякі функції з розпорядження лісовими ресурсами.

У Лісівничої академії наук (м. Львів) думка роздвоєна: уповноважені розпоряджатися лісами нібито лісгоспи, але фактичним розпорядником є обласні державні адміністрації.

Національний лісотехнічний університет (м. Львів) написав, що не уповноважений трактувати вітчизняне законодавство (?!), і порекомендував звернутися до Державного агентства лісових ресурсів України. Юристи ДАЛРУ у своєму листі-відповіді на просте запитання ретельно переписали всі статті законів, де зустрічається слово "ліс", але не назвали власниками і розпорядниками лісів ні своє агентство, ані підпорядковані йому лісгоспи і лісові управління в областях.

Судова гілка влади замість внести ясність у питання тільки ще більше його заплутує. При розгляді численних прокурорських позовів щодо незаконного відчуження лісогосподарських земель державної власності суди виносять рішення про повернення їх власнику і розпоряднику в особі то Кабміну, то міністерств, то облдержадміністрацій і навіть лісгоспів.

"Причина такого правового нігілізму криється у відсутності розуміння суті функції розпорядження, яку зазвичай плутають із функцією управління і користування лісовими ресурсами, — пояснює керівник ГО "Відкритий ліс" Михайло Попков. — Право розпорядження — це насамперед юридично забезпечена можливість передати третім особам право користування ресурсом, майном, річчю. Окрім того, як сказано у Цивільному кодексі, власність зобов'язує, тобто розпорядник повинен забезпечити і контролювати ефективне використання, у нашому випадку — державного лісового ресурсу, на користь держави. Із цим сьогодні величезні проблеми. Саме тому важливо нарешті знайти таємничого власника і розпорядника державних лісів, і шукати треба серед органів виконавчої влади відповідно до вимог статті 17 Лісового кодексу. У будь-якому разі це точно не лісгоспи. На моє переконання, це обласні державні адміністрації, оскільки саме на підставі їх рішень державні галузеві підприємства отримують у постійне користування ліси для ведення лісового господарства".

Ще одна системна помилка вітчизняної лісової галузі з усією її науковою і управлінською елітою — нерозуміння відмінності між лісовими ресурсами (до них, зокрема, належать дерева у стані росту) і товарною продукцією лісозаготівель, тими самим колодами, які є не природним ресурсом, а результатом виробничої діяльності лісокористувачів.

Переважна більшість працівників галузі тому і вважають, що власниками державних лісів є ДАЛРУ та його обласні управління, бо ці структури тримають у своїх руках свята святих лісового господарства — дозвіл на рубки лісу. Саме ж Державне агентство лісових ресурсів України у лісі бачить також лише колоду і давно перетворилося на регулювальника ринку лісоматеріалів і розробника схем відчуження державного майна. Нема чого дивуватися, що останні 15 років агентством керують не професійні лісівники, а юристи, історики і критичні менеджери, наближені до деревопереробного бізнесу.

Громади готові забрати ліси у власність

Лісгоспи ведуть виробничу діяльність не на деревах у лісі, а на землях із лісами. Тому право розпорядження і власності на лісові ресурси юридично закріплено через право власності на лісові ділянки, відповідно до чинного законодавства, включаючи Лісовий кодекс.

У Вижницькій і Сторожинецькій райдержадміністраціях (Чернівецька область) демонструють витяги з Держреєстру речових прав і Державного земельного кадастру, де поряд із постійним користувачами, державними лісгоспами, зазначений власник земель лісогосподарського призначення — Чернівецька обласна державна адміністрація.

Проте у Чернівецькій ОДА такого статусу за собою не визнають.

Загалом обласні державні адміністрації не вважають себе власниками і розпорядниками лісового ресурсу на своїй адміністративній території і ніколи не приступали до розгляду економічної ефективності його використання. Навіть голова Житомирської ОДА Віталій Бунечко не в змозі сказати, наскільки раціонально для держави і місцевих громад господарюють у лісах обласні лісогосподарські підприємства. Хоча рік тому в Олевську на вікопомному для лісівників і правоохоронців бурштиново-лісовому розборі польотів за участі президента країни пан Бунечко особисто обіцяв Володимиру Зеленському провести аудит діяльності житомирських лісгоспів. Про економічні збитки області від масштабного розкрадання слобожанських лісів, багатих на високоцінну дубову сировину, жодного разу не обмовився голова Харківської ОДА Олексій Качур. Недивно, що ніхто із системи лісокористувачів так і не поніс належного покарання за протизаконні рубки в особливо великих розмірах на території області, з приводу яких також улітку минулого року у Харкові гучно засідали перші особи країни.

Єдине, на що здатні керівники облдержадміністрацій, це виступати в ролі рефері у нескінченній боротьбі лісівників і деревопереробників за зниження ціни на лісоматеріали, а також приймати наліво і направо рішення про передачу наближеним до влади приватним фірмам у довгострокове тимчасове користування (прихована безоплатна оренда) лісових ділянок під рекреацію і ресторації.

"У голів ОДА щодо лісокористування повноважень вище будь-якого лісового "даху". Але їм важливі вибори і маніпуляції з бюджетними коштами, а не буденна марудна робота з економічного розвитку їхніх областей. До того ж ніхто з них не хоче йти на конфронтацію з Києвом. На моїй пам'яті таке було лише раз, років десять тому у Сумах, коли тодішній голова ОДА аргументовано заблокував одному з недобросовісних лісокористувачів оформлення базового лісокористування", — розповідає учасник робочої групи з питань реформування підходів до управління лісовими ресурсами Даніїл Маландій.

Тим часом місцеве самоврядування, захоплене реформою децентралізації, висуває вимоги віддати громадам у власність усі експлуатаційні ліси держави.

"Лісові ресурси разом з іншими природними ресурсами становлять економічну і фінансову основу сталого розвитку громад, особливо Карпат і Полісся, — зазначає депутат міськради Вижницької ОТГ на Буковині Олександр Клим. — Тому громади дуже зацікавлені в екологічно та економічно збалансованій лісоексплуатації, яка дає роботу місцевому населенню і наповнює місцеві бюджети. Але сьогодні громади не мають впливу на діяльність лісокористувачів і контролю за раціональним використанням ними лісового ресурсу".

Питання тільки в тому, чи готові органи місцевого самоврядування належно виконувати обов'язки власника лісу. Скандали довкола численних правопорушень у користуванні комунальними лісами не дають підстав відповісти ствердно.

 Усі статті Світлани Ісаченко читайте тут.