Феодализация вместо децентрализации: как двойные стандарты правительства меняют одну из лучших реформ

Роман Лозинский, народный депутат фракции "Голоса", первый заместитель председателя комитета ВР по вопросам организации государственной власти, местного самоуправления, регионального развития и градостроительства

(подается неа языке оригинала)

Децентралізація мала б покращити й полегшити життя людей у регіонах, зробити його більш комфортним. Реформа мала б гарантувати українцям нові дитячі садочки, школи, лікарні, дороги. 

А головне — самі громади мали б вирішувати, що саме і де саме їм потрібно. 

“Ви будете заможними та щасливими!” — обіцяла влада. Та, попри сотні успішних кейсів — не скрізь так сталося, як гадалося. Подекуди децентралізація почала мутувати у справжню феодалізацію. 

Межі об’єднаних територіальних громад почали перекроювати під власні інтереси місцеві “царьки” — по лініях земельних володінь, висотних забудов і майбутніх виборчих округів. Ті, хто має доступ до “правильних вух” та вміють переконувати урядовців за допомогою “правильних подарунків”. 

Давно створені громади, які доклали до цього неймовірних зусиль та роками боролися за власне існування, нині потрапили під корупційний ніж. Кордони успішних ОТГ безжально ріжуть, встановлюючи нові межі не в інтересах місцевих мешканців. Ці рішення приймають в останній момент за закритими дверима, забувши про обговорення та публічні дискусії. 

Маю багато прикладів такого перекроювання карт. 

Харківщина

Чого вартує одна лиш Лозівська “децентралізована громада”, чи то вже централізована община на 90 тисяч жителів. В той час, коли  середня по країні громада складає близько 11 тисяч мешканців. Воно й не дивно, що уряд затвердив перспективний план Харківщини 15 квітня. Вже завершується травень, а нової опублікованої карти досі немає. Як таке взагалі можливо? 

“Неочікувано” це вотчина профільного міністра пана Чернишова. І разом з харківськими мажоритарниками монобільшості, які мають там інтереси під вибори, він демонструє “кращі” практики подвійних стандартів. 

Київщина 

Після десятків розмов-обговорень-зустрічей під час засідання уряду, як Пилип з конопель, виникає пропозиція перекроїти карту. Віддати село Козинці Ірпіню. 

Для чого? Для забудови. Кому? Колишньому меру — одіозному пану Карплюку. Тому самому, який свого часу незаконно виділив 15 гектарів лісу під забудову та ухилявся від сплати податків. 

Це при тому, що мешканці села змушені возити практично всіх школярів старших класів за 7 км до школи Немішаєва. Понад 850 декларацій з сімейними лікарями вони уклали там само. 

Саме до Немішаєва попередній перспективний план області і доєднував Козинці. Мовчу вже про те, що Google-мапи чітко показують, що з Козинців до Ірпіня дорога йде через… Немішаєво! 

І таких прикладів не злічити. Як і жонглювання маленькими селищами навколо Вишневого — з міської громади їх переводять у сільську через суперечки місцевих забудовників. Але де тут інтереси мешканців громад? Де критерії та методика децентралізації? Зате добре видно подвійні стандарти уряду. 

Закарпаття

Вишківську спроможну громаду з 16 тисячами мешканців неочікувано “ліплять” до Хуста. В цьому ж районі нізвідки з’являється мала і неспроможна Золотарівська громада. Відкриваємо Вікіпедію і з’ясовуємо, що голова рахункової палати — уродженець Золотарьова. Співпадіння? Чи знову ж таки подвійні стандарти у дії? 

Одещина 

У невеликому містечку Южне порт став предметом “нарізання” вже морських округів. Бо ж для власників місцевого порту – “Трансінвестсервіс” – важливо, аби громада територіально захопила цей об’єкт. Ось і маємо “критерії” переділу територій на півдні країни. 

Буковина 

На Буковині теж є свій хрестоматійний приклад — на догоду місцевому “феодалу” до Сокирянської ОТГ приєднують усі села, які до цього ні з ким не були об’єднані. Навіть село Ломачинці, що вже входить до складу Новодністровської ОТГ, “пришивають” до Сокирянської громади. Лишаючи при цьому місто обласного значення ні з ким не об‘єднаним.

Львівщина

Керівництво Львова свого часу проігнорувало зустрічі та дискусії, які відбувались у навколишніх територіях, що прилягають до міста. Тим самим втратили можливість вирішити у відкритому громадському обговоренні подальшу долю Львівської ОТГ.

Щодо навколишніх міст та селищ розгорнулась справжня боротьба. Уряд залишив перспективний план Львівщини наостанок, обговорюючи по ночах зміни до нього. 

Мешканцям територій, які стали об’єктом боротьби, львівське керівництво навіть не спробувало пояснити, у чому полягає їхня вигода приєднатися до міста. Наприклад, Львів минулого року інвестував у сусідні Винники понад 100 млн, а власні доходи Винник складали лише 37 млн грн. І замість публічного і прозорого діалогу Львова із сателітами, ми отримуємо підкилимні ігрища, від яких, за великим рахунком, ніхто не виграє. А громади позбавлять можливості розвиватись.

До честі окремих лицарів децентралізації, — лідерів громад, активних мешканців, експертів та реформаторів-державників, — боротьба проти феодального переділу громад триває. І деякі з них вдалося врятувати від урядового “ножа”.

Та попереду очікує не менш серйозний виклик — битва за центри та межі громад. Їх визначатиме цей же уряд. Ми маємо зробити все можливе, аби перспективні плани громад не перетворилися на димову завісу, за якою сховається несправедливий перерозподіл територій, що полегшить життя місцевим “рішалам” та зробить багатшими декого з урядовців.