Парк, набережна або нова вулиця. Чи знає влада, чого хочуть жителі міст?

Наразі місцева влада на свій розсуд може вирішувати, як реконструювати вулиці, ремонтувати чи перебудовувати культурні пам’ятки. А що потрібно громадянам?

У рейтингу країн за рівнем політичних і громадянських свобод від Freedom House Україна посідає не надто престижне 106 місце зі 208-ти. Це лише один із багатьох доказів того, що бажання висловитися та ініціативи пересічних українців часто залишаються проігнорованими.

Так відбувається навіть у тих сферах, де у людей є законна можливість вплинути на рішення. Що вже говорити про ті аспекти життя, де громадська думка викликає лише «коливання повітря» і абсолютно легально може не враховуватися. Як і у випадку з участю активістів та небайдужих містян у питаннях благоустрою.

Сумні українські реалії та надія на зміни

Наразі місцева влада на свій розсуд може вирішувати, як реконструювати вулиці, ремонтувати чи перебудовувати культурні пам’ятки, які дерева та де висаджувати, встановити у парку фонтан чи спортивний майданчик. А що насправді потрібно людям, яким надалі цим усім користуватися чи навіть просто спостерігати з вікон? За поодинокими винятками — чиновникам байдуже. А громадськість, яка прагне донести свої побажання представникам влади, вимушена це робити через мітинги, акції протесту чи просто безрезультатно оббивати пороги численних кабінетів.

По всій Україні активісти вже не раз аж надто складним шляхом змогли відстояти своє право на голос. В Ужгороді «відвоювали» історичну липову алею, яку могли знищити під час реконструкції набережної. В Києві домоглися створення одного з найкрасивіших і найфункціональніших парків «Наталка». У Львові три роки проходили обговорення реконструкції на вулиці Бандери, але нарешті, місцева влада домовилась із мешканцями щодо проєкту благоустрою вулиці. У Полтаві роками доводять необхідність створити на березі річки Ворскла, у рекреаційній зоні, сучасний та безпечний парк замість забудови. Там уже домоглися включення активістів у робочу групу, почали за рахунок спонсорів розробку проєкту сучасної та функціональної зони відпочинку.

На жаль, позитивних прикладів не так багато. І найсумніше те, що такий результат досягається далеко не цивілізованими перемовинами, залученням громадськості до обговорення ще до початку робіт.

Нині експерти Ради Європи разом із іншими спеціалістами-урбаністами, архітекторами, юристами та представниками неурядових організацій працюють над тим, щоб вирішити цю проблему на законодавчому рівні. Вони завершують роботу над відповідним законопроектом, розробляють визначення поняття «публічний простір», адже в Україні його немає. Експерти також підготувати рекомендації, які місцева влада уже може використовувати для налагодження діалогу з громадськістю. Першим містом, яке цим скористалося, став Дрогобич.

Всі ці ініціативи відбуваються в рамках проєкту Ради Європи «Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні». Він допомагає звичайним людям та представникам ГО стати частиною важливих змін на місцевому і національному рівнях. При чому ніхто не вигадує велосипед: за основу використовують європейський досвід. Він підказує, як саме удосконалити нормативну базу, які є ефективні інструменти громадської участі. Експерти допомагають визначити, як налагодити діалог між населенням та місцевою владою, посилити компетенції громадських організацій для просування змін.

Європейські принципи: вчасно, прозоро та інклюзивно

У країнах Європи справи з демократією, участю людей у прийнятті різноманітних рішень завжди були кращими. Звісно, не всі західні держави однаково прогресивні в цих питаннях, але більшість принаймні намагається слідувати певним нормам та не обмежувати права людей. Зокрема, британський Інститут Консультацій (Consultation Institute) створив цілу хартію, де вказано принципи консультацій органів влади та громадськості. Це ті стовпи, на яких тримається співпраця населення та чиновників в Європі, й хотілося би, щоб Україна теж на них твердо спиралася.

Таких принципів сім.

Цілісність. Процес від початку має відбуватися чесно. Побажання громадськості мають слухати і враховувати у прийнятті рішень. Якщо ж рішення, які потребують обговорення, ухвалені без залучення громадськості - це порушення норм «консультативної доброчесності».

Відкритість. Усі, хто має право брати участь у обговоренні, повинні знати про те, що воно має відбутися. Це стосується як громадськості, так і публічних службовців, які будуть приймати рішення.

Доступність. У всіх охочих має бути можливість долучитися до слухання та висловити свою думку. Наприклад, для людей з обмеженими можливостями мають забезпечуватися особливі засоби зв’язку (без особистої присутності чи з використанням необхідної техніки).

Прозорість. Необхідно інформувати загал про те, хто саме долучився до обговорення, як воно пройшло та які його результати. А згодом громадян мають поінформувати про рішення, прийняті після консультацій, які пропозиції були враховані або ні та чому.

Аргументи та інформування. Щоб консультації «налаштовували» на довіру між сторонами, важливо надати всю важливу інформацію, яка може вплинути на ухвалення рішень. При цьому мають розглядати не лише аргументи більшості, а й потреби і запити меншин. Також представники влади за цим принципом повинні озвучувати ті питання, де з різних причин не може враховуватися думка консультантів.

Правильна інтерпретація. Отримані під час консультацій відомості необхідно опрацьовувати оперативно та об'єктивно. Бажано, щоб це робили не ті люди, які будуть згодом приймати рішення, а зовнішні незаангажовані аналітики та модератори.

Результат. Учасники консультацій мають право отримати зворотній зв’язок про результати своєї участі у процесі. І найкраще це роботи ще до того моменту, як рішення ухвалять остаточно та офіційно опублікують.

Окрім цих принципів, у країнах Європи є певні засади формування переліку стейкхолдерів (осіб, які матимуть вплив на вирішення питань). Там визначають, на кого безпосередньо та опосередковано вплине рішення — як змінить їхнє життя, хто від нього виграє або щось втратить, кому доведеться коригувати свою поведінку та звички за нових умов. Також аналізується, чия допомога потрібна та буде найбільш ефективною для прийняття рішень, хто найкраще розуміється на темі. Тому перед початком консультацій завжди проводять ранжування стейкхолдерів за рівнем впливу та інтересу.

Загалом у Європі часто обов’язком саме влади є активне залучення громадян до вирішення суспільно важливих питань. Чиновники мають подумати, як найкраще донести інформацію про важливість участі людей у певних процесах. Іноді для привернення уваги навіть застосовують якийсь інтерактив. А соціальні акції проводять не активісти проти влади, а влада для активістів.

Приклади для України

Дотримання правил та педантичність — звична характеристика Німеччини. І саме цю країну можна першою розглянути як приклад залучення громадян до благоустрою населених пунктів.

Якщо у якихось містах влада планує щось реконструювати чи відремонтувати, населення про це дізнається не після знесення пам’ятки чи встановлення якогось нового об'єкту. Спочатку людей інформують про наміри. «Офіс розвитку» розміщують безпосередньо біля місця майбутніх змін, тож не потрібно розшукувати відповідальних осіб та вимагати їхньої аудієнції, щоб висловитися.

Далі спеціалісти аналізують всі умови, пропозиції різних сторін та загалом ситуацію. На основі цього визначають, якої мети хочуть досягнути, які для цього потрібно виконати завдання. Для максимальної ефективності розробляють альтернативні рішення на противагу основному. Лише після цього затверджують план дій та його реалізують. Важливо те, що все це відбувається на офіційному рівні, а не з чиєїсь поодинокої ініціативи. На окремих землях відповідні норми внесені в законодавство. При цьому процедури участі громад формалізовані та детально описані.

Франція теж може бути прикладом для наслідування в одному з напрямків. У країні працює незалежний державний орган Commission Nationale du Débat Public (CNDP) — Національна комісія громадських дебатів. Його створили для гарантування участі громадськості у прийнятті рішень при створенні інфраструктурних проєктів національного масштабу, що мають важливу соціально-економічну роль.

Якщо проєкт суперечливий, дебати проводять якомога раніше, а всім сторонам забезпечують рівні права голосу та ресурси впливу на рішення. Комісія узагальнює одержані точки зору, формує звіт та передає його тому, хто фінансує проєкт. Ефективність роботи CNDP багаторазово підтверджувала: з 61 проєкту, обговорення яких вона ініціювала між 2002−2012 роками, у 38 внесли суттєві зміни. Загалом у країні всіляко підтримують діяльність CNDP, адже саме громадськість забезпечує незалежний, неупереджений і широкий погляд на ту чи іншу ініціативу.

Від Королівства Нідерландів можна запозичити приклад законотворчості та реалізації на практиці затверджених норм. Містобудування в країні - доволі складний процес. Воно відбувається строго відповідно до закону про просторове планування (de Wet op de Ruimtelijke Ordening). А міністр з питань житлово-комунального господарства, просторового планування та довкілля несе політичну відповідальність за свої рішення. Тож аби все відповідало закону, громадські консультації щодо запланованих змін обов’язково мають проводитися протягом шести тижнів у довільному форматі. І все це незалежно від розміру, масштабів та наслідків робіт.

Європейський досвід насправді досить різноманітний, кожна країна обирає власний підхід. Але те, що об'єднує більшість країн Європи — це готовність чути та ефективно взаємодіяти зі своїми громадянами.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ