НБУ та коронокриза

Протягом останніх тижнів можна побачити багато конструктивної критики на роботу Правління НБУ від міністрів та народних депутатів. На мою думку, в багатьох питаннях, вона справедлива. Постійно, як член Ради НБУ, задаюсь питанням, чи достатньо ми вживаємо антикризових заходів в державі, і особливо в тій частині, де це стосується НБУ.

З початком коронакризи Національним банком здійснено ряд заходів, спрямованих на пом’якшення наслідків кризи для банків та їх клієнтів. Серед них – зниження облікової ставки до 8%, призупинення планових виїзних перевірок банків, відтермінування формування буферів капіталу та послаблення окремих положень регулятивних вимог до формування банками резервів під активні операції, запровадження довгострокового рефінансування банків та розширення фінансових інструментів, які можуть виступати забезпеченням за операціями рефінансування.

Водночас, як свідчить досвід інших центральних банків та актуальна статистика щодо діяльності банків України, цих кроків недостатньо, аби не лише «опломбувати» поширення негативних тенденцій, але й створити підґрунтя для відновлення активного кредитування банками реального сектору економіки.

По-перше, на мою думку, Національний банк може бути більш рішучим у пом’якшенні монетарної політики. Навіть в рамках поточного дизайну монетарної політики більш активне зниження процентних ставок допомогло б уникнути ряду тенденцій, які носять деформуючий економічний ефект, зокрема, таких як минулорічне укріплення курсу гривні, не обумовлене фундаментальними факторами, та надмірне фокусування банків на роботі з безризиковими фінансовими інструментами (ОВДП, депозитні сертифікати НБУ) (що призвело до падіння кредитування в минулому році на 13%) .

У зв’язку з тим, що інфляційні ризики на горизонті монетарної політики залишаються меншими ніж були до початку пандемії коронавірусу, споживчий попит залишатиметься пригніченим ще тривалий час, то на мою думку, це дозволяє знижати ставку нижче прогнозованого НБУ рівня 7% в цьому році.

Також Національний банк має збільшувати ефективність монетарних операцій за допомогою посилення цільової спрямованості інструментів з надання ліквідності банкам. Довгострокове цільове рефінансування має підтримати пріоритетні напрямки державної політики, інвестиції в інфраструктурні проекти, збереження існуючих та створення нових робочих місць. На мою думку, доцільним є побудова ефективного контролю за використанням коштів рефінансування для недопущення їх використання для спекулятивних операцій з ОВДП чи на валютному ринку.

Важливо розширювати перелік активів, які виступають забезпеченням за операціями рефінансування – це створюватиме необхідні стимули для розвитку не лише ринків похідних цінних паперів, але й ринків базових активів, таких як іпотечне кредитування.

По-друге, жорсткі регуляторні вимоги Національного банку до банків, на жаль, продовжують виступати одним із ключових чинників стримування банківського кредитування, поряд із жорсткою монетарною політикою. Обсяг гривневих кредитів корпоративному сектору зараз є нижчим, ніж у 2013 році, і продовжує знижуватися, незважаючи на те, що відновлення кредитування залишається однією зі стратегічних цілей центрального банку.

Зокрема, знижується обсяг кредитів, наданих підприємствам малого та середнього бізнесу, які виявилися найбільш вразливими до економічної кризи, зумовленої епідемією COVID-19. На кінець першого кварталу 2020 року банківські кредити МСБ скоротилися на 12% порівняно з березнем 2019 року.

Це не дивно, оскільки малі та середні підприємства, як правило, не володіють достатнім обсягом активів, які можуть бути надані банку у заставу за кредитом. Тому навіть будучи зацікавленим у розвитку інвестиційного проекту, банк не має можливості його надати за прийнятною ставкою, оскільки вимушений включати до вартості кредиту вартість капіталу, який резервується під цей кредит. В результаті процентні ставки за кредитами МСБ становлять близько 18% при обліковій ставці 8% та інфляції на рівні 2%. А державна програма «5-7-9» по підтримці МСБ так і не запрацювала на повну потужність (це питання потребує термінових заходів по її активізаціі та спрощенні доступу до кредитів).

По-третє, Україні критично потрібно підвищити ефективність реалізації державних програм та проектів, у тому числі тих, які фінансуються міжнародними фінансовими організаціями. За оцінками Національного інституту стратегічних досліджень, обсяг кредитів МФО, які виділені, проте не використовуються, становить близько $6.8 млрд – більше, ніж передбачає 1,5-річна програма з МВФ. Їх використання за призначенням матиме мультиплікативний ефект для ділової активності через покращення економічної інфраструктури. Для цього потрібно підвищити якість підготовки та управління відповідними проектами, а також посилити контроль та відповідальність за їх виконання.

По-четверте, несхильності державного банківського сектору в Україні до ризику можуть позаздрити навіть найбільш консервативні приватні банки. Замість того, щоб здійснювати анти циклічну кредитну політику (стати агентами економічного зростання в державі), і саме зараз збільшувати кредитування, державні банки, попри створення незалежних наглядових рад, фокусуються на мінімізації ризиків реального сектору, та дедалі більше орієнтуються на операції з державними цінними паперами.

Ці та інші заходи потрібно приймати швидко. Лише тоді ми зможемо вийти з мінімальними втратами від кризи коронавірусу та забезпечити економічне зростання в наступному році та ріст кредитування. І роль НБУ в процесах відновлення економіки є значною.