Карантин у сонячній Кремнієвій Долині

Будильник дзвенить о шостій тридцять ранку. Як завжди, я вимикаю і прокидаюсь через годину.  Ще на початку березня я зривався з ліжка, стрибав у душ, хапав свій рюкзак і біг на автобус, щоб дістатися на роботу — півтори години від Сан-Франциско до сонячної Кремнієвої Долини.

Враховуючи, що за останні чотири роки я дуже втомився від цих поїздок, єдиний плюс від карантину — це відсутність сполучення до роботи.

Місцева влада запровадила карантин одна з перших у Сполучених Штатах.

До цього всі місцеві жителі розмовляли про вірус і застереження було чути з усіх новинних ресурсів. Я працюю у прогресивній компанії і вважаю, що мені дуже пощастило із ситуацією, — нам дозволили працювати з дому на початку березня, а згодом і взагалі до кінця року.

Однак характер моєї спеціальності такий, що більшість часу я проводжу в лабораторії, працюючи із громіздким і недешевим обладнанням, тому я продовжував колесити на роботу кожен день.

Відчуття було тривожне.

Робочі столи спорожніли дуже швидко, і більшість колег потроху виносили важливе для роботи обладнання і пакували в свої авто: монітори, клавіатури, комп’ютери, а деякі — навіть робочі крісла. Компанія дозволяла це робити, маючи довіру до своїх працівників, адже здоров’я людей — передусім.

Здавалося, люди відчували, що це може затягнутися надовго. Інтуїція не підвела, і згодом Сан-Матео та Сан-Франциско запровадили порядок "Притулку на Місці Проживання". Це значило, що всі бізнеси, окрім essential, тобто суттєвих для життя, мають закрити свої двері.

Перше, що мене здивувало — це черги в магазинах.

Дефіциту їжі не передбачалося, але люди повалили в супермаркети для запасання довготривалою продукцією — паста, рис, консерви і найважливіше — туалетний папір.

На той час у мене і моєї дружини Крістін насправді закінчився запас, і його важко стало поповнити. Мережі супермаркетів встановили правило одного пакунка на споживача.

Спочатку карантин було запроваджено на два тижні.

Ми з дружиною близько пів року тому запланували поїздку до Канади саме на переддень цього "вироку", тож поки ми були на півночі, світ змінився дуже швидко. Коли поверталися назад у Каліфорнію, ми, без перебільшення, були єдині люди в аеропорту і на кордоні, не рахуючи працівників авіаліній і митниці. Літак був маленький і пустий.

На щастя, ми повернулися в останній день перед тим, як Канада і США тимчасово закрили кордони.

Після першого тижня стало зрозуміло, що це затягнеться надовго.

Ми з друзями  запровадили спільні відеоальбоми для щоденників карантину, які хочемо поєднати в одне довге відео. Почали планувати відеодзвінки з людьми, яких уже дуже довго не бачили.

Зранку я розмовляв із батьками й сестрою, які живуть в Україні, по обіді — з друзями, увечері — з батьками Крістін. Кожні вівторок і четвер ми запровадили сесії тренувань по відеозв’язку з місцевими друзями.

Також дуже захопилися кулінарією і відкрили для себе тонну нових рецептів. 

У супермаркет ми намагаємось ходити один раз на тиждень. Також один-два рази на тиждень ми замовляємо їжу з місцевих ресторанів і кафе, аби підтримувати місцевий бізнес. Багато ресторанів після двох місяців карантину закрили свої двері назавжди.

Завдяки тому, що місцева влада відреагувала завчасно, лікарні були більш-менш готові для надання допомоги тим, хто захворіли. На щастя, Сан-Франциско не був так сильно вражений пандемією, як Нью-Йорк, але кількість постраждалих досягла 2179, а смертей — 36. 

Усі зобов’язані використовувати маски всередині публічних приміщень, які працюють. Кожне приміщення має антисептик для обробки рук, а деякі супермаркети видають латексні рукавички. Черги потроху зменшились, деякі вуличні бізнеси починають відкриватися, але всі дотримуються правил. Черги контролюються розмітками по 6 футів і зосереджені на вулиці, кількість людей у приміщеннях обмежена.

За останні два тижні людей на вулицях і в парках стало помітно більше. Відчувається, що всі втомилися бути в ізоляції. У нас багато порушених планів. Ми сподівалися відвідати сім’ю і друзів в Україні і відпочити в Італії. Тепер залишається сподіватися на краще, тобто на вакцину.

По кількох тижнях у карантині моя компанія почала збирати інформацію від працівників щодо статусу роботи з дому і бажання працювати дистанційно й надалі. Анкета містила питання про ситуацію вдома — що стало легше, що складніше, про місце проживання і бажання переїхати, про бажаний відсоток дистанційної роботи на тиждень відносно частки роботи в офісі.

Пристосування до таких ситуацій важливе. Відповідь на цю ситуацію не бінарна і не тривіальна, людям потрібна гнучкість для щастя, над цим зараз і працюють.

Хотів би подякувати усім медпрацівникам і службовцям публічних сервісів: поліції, пожежникам і робітникам сфери обслуговування, які працюють в умовах підвищеного ризику!

Тримайтеся і бережіть одне одного!