Дмитро Разумков: Впевнений, команда Зеленського буде змінюватися і далі

«На четвірку ми напрацювали. На «відмінно» – точно ні»

Багатьох людей, що рік тому були в авангарді команди Зеленського, вже нема поруч з президентом. Попрощались з владою Олександр Данилюк, Руслан Рябошапка, Андрій Богдан, Олексій Гончарук… Голова Верховної Ради Дмитро Разумков, за чутками, сьогодні теж вже втратив статус фаворита глави держави.

Ще рік тому Разумков виконував роль головного політтехнолога та спікера кампанії Зеленського. Кандидат у президенти, який весь час ховався у «віртуальних кущах», тоді повністю довірився Разумкову. І коли після парламентських виборів пропрезидентська сила зібрала монобільшість, саме він раптово став ледь не безальтернативним кандидатом на посаду спікера.

За час, що пройшов з тих пір, Дмитро Разумков поступово перетворився з хлопця, що жартував з журналістами в штабі у «Парковому», у класичного бюрократа. Нині спікер дуже обережний в оцінках, зважує кожне слово і дію. Попри те, що у команди Зеленського є своя більшість у парламенті, Разумков не став опиратися лише на неї. Він уважно  прислухається до побажань опозиції та прискіпливо дотримується регламенту. Саме це й дратує багатьох «слуг народу». І, за свідченнями деяких джерел, президента також.

За інформацією «Главкома», на одній з неформальних зустрічей глава держави прямо поскаржився соратникам, що він бере весь вогонь критики на себе, в той час як, наприклад, глава парламенту залишається в стороні.

Але якраз завдяки такій багатовекторності спікер страхує себе від відставки. Навіть якщо зараз президент захоче змінити голову Верховної Ради, для цього просто не вистачить голосів.

Минулого тижня Рада раптово пішла на карантин через інфікування одного депутата. Якщо в президії Разумков у масці та рукавичках, то у своїх робочих апартаментах він почувається значно вільніше. На порозі свого кабінету спікер зустрічає «Главком» без засобів захисту, але при цьому дотримується безпечної дистанції.

Були застосовані й інші заходи безпеки – весь час, поки тривала розмова, поруч зі столом, за яким сидів спікер і журналісти, простояв охоронець в масці. «Главком» писав інтерв’ю з цілою низкою голів парламенту, але з такою практикою зустрівся вперше.

Дмитре Олександровичу, ви ж відмінником були у школі?

Так, у мене була золота медаль.

Тому й перше питання до вас як до перфекціоніста. Яку б оцінку ви поставили нинішній владній команді за звичною для старшого покоління п’ятибальною шкалою?

Важко сказати. Все ж таки оцінку не ми собі будемо давати, а люди. Хтось завищує свої результати, хтось навпаки. Щось було зроблено на відмінно, але були й проблеми та прорахунки. Є речі, якими ми точно не будемо пишатися, тому що були приклади кнопкодавства, інших явищ. Були й інші події в інших інституціях. Мені, мабуть, буде коректніше говорити про Верховну Раду.

Гаразд. Поставте оцінку лише парламенту, хоча рік йому виповниться лише ближче до осені.

Думаю, що на четвірку ми напрацювали. На «відмінно» – точно ні. Жодна Рада не працювала на відмінно, і я не впевнений, що колись таке буде.

Але в жодній Раді не було такої монобільшості, яка є зараз. Ви можете робити, що хочете...

Але було інше. Якщо в Раді хтось буде йти за принципом «роби, що хочеш»…

Так ми ж у позитивному сенсі. Про зміни, яких потребує країна.

Я все одно з вами не погоджуюсь, бо благими намірами вистелений шлях до пекла. І навіть якщо ти будеш ставити перед собою правильні цілі, але вибереш неправильний шлях до них, то прийдеш зовсім не туди, куди планував.

Експерти VoxUkraine вважають перший рік президентства Порошенка більш реформаторським, ніж перший рік Зеленського. І це при тому, що у 2014–2015 у попереднього глави держави не було монобільшості і тривала гаряча фаза війни. Чи ви не згодні з цією оцінкою? І що пішло не так?

Щоб зараз це коментувати, треба дивитись, за якими критеріями колеги це оцінювали. Впевнений, що кожен з нас зможе знайти інші аргументи і сказати, що рік Зеленського був більш реформаторським, ніж будь-кого до нього.

Повертаючись до «четвірки», яку ви поставили парламенту. Ми спеціально підняли ваше минулорічне інтерв’ю «Главкому». Ви тоді ще не були спікером, але вже чітко говорили про перші кроки, які зробить ваша команда. Серед них були закони про народовладдя: узаконення петицій громадян, плебісцит, можливість відкликати депутатів. Де це все?

Законопроєктами з пакету про народовладдя займався і займається перший  віцеспікер Руслан Стефанчук. Перший законопроєкт з цього пакету – про загальнонаціональний референдум – вже написаний і зараз направлений до Венеційської комісії і Швейцарської Конфедерації. Думаю, що за один-два тижні він має бути зареєстрований і до кінця цієї сесії розглянутий у парламенті. Дійсно, ми трохи втратили час, але це важкий документ, який треба було досить добре підготувати. Я сподіваюся, що він буде підтриманий парламентом.

Але було і багато інших речей, про які ми з вами говорили рік тому, але ви тепер про них не згадуєте. Наприклад, зняття депутатської недоторканності. Це ми зробили трішки швидше, фактично на другий день роботи парламенту. Тому є питання, з якими ми не вклалися в строки, а є такі, які опрацювали швидше, ніж хтось сподівався. Це питання, на які не вистачало духу чи бажання у попередніх скликань Верховної Ради.

«Термін «турборежим» вигадали журналісти»

Славнозвісний турборежим, в якому приймались ці законопроєкти, в результаті призвів до того, що багато з них були просто неякісно виписані. Через що, зокрема, декілька з них «зарубав» Конституційний суд.

Це єдина інституція, яка може тлумачити Конституцію України. Я з великою повагою ставлюся як до КС, так і до його суддів. Це ж не перший і не останній випадок і не лише за цю каденцію, коли КС приймав такі рішення. Є питання в яких я, як громадянин, можу не погоджуватися з судом – наприклад, щодо втрати депутатського мандату у зв’язку з невиконанням своїх обов’язків. Якщо людина не ходить на роботу, займається кнопкодавством, мабуть, їй все-таки не місце у Верховній Раді. Але КС у запропонованій формі визнав ці норми неконституційними. Я думаю, що у Ради ще буде можливість відкоригувати ці законопроєкти та направити на розгляд суду.

Якщо ми говоримо про якість, то ніколи не буває на 100% якісних законів. Навіть якщо ви його з одного речення складете, і такі приклади теж є, там можна буде знайти, до чого причепитися. Чи розуміємо ми, які помилки були зроблені? Так. Чи готові ми їх виправляти? Вже виправляємо і у деякі законопроєкти вносимо корективи. Однак побачити ті прогалини без прийняття цих законів було неможливо. Думаю, краще виявити проблему і вирішити її, ніж нічого не робити.

Виправдав себе цей турборежим?

Цей термін вигадали журналісти.

Ми вигадали, але ж ви почали його активно використовувати. То чи виправдало себе ось це штампування законів?

Швидке прийняття законів було, а штампування не було. Те, що ми працювали в інтенсивному темпі, – так. У нас було багато законопроєктів, з якими ми йшли на вибори і обіцяли їх прийняти. Були хороші та ефективні законопроєкти, які залишилися з минулої каденції парламенту, і їх теж треба було приймати. Швидкість була досить висока. Ми трохи загальмували на законі про землю, однак і такої реформи, як земельна, ніколи в державі не було. І в цьому випадку ми пішли максимально за Конституцією та регламентом Верховної Ради, щоб було менше підстав у опонентів потім звертатися, в тому числі, до Конституційного суду, про який ви вже згадали.

Чому, до речі, досі не дообрано двох членів КС від парламенту?

Зараз обговорюються кандидатури, але не готовий точно сказати, коли буде їх внесено до зали. Думаю, що найближчим часом.

Ідею з перенесенням суду до Харкова, яка виходить від депутатів зі «Слуги народу», ви підтримуєте?

Не підтримую. По-перше, Харків близько до території, де триває війна. Думаю, що зараз не на часі перенесення будь-яких інституцій. Бо це і коштує дуже дорого. І з точки зору безпеки і комунікації, і з точки зору ефективності роботи простіше, щоб КС продовжував працювати в Києві.

Багато депутатів з опозиції, з якими нам довелося спілкуватися, достатньо компліментарно висловлюються про вас. Кажуть, що цей голова парламенту завжди їх вислуховує, не «кидає». В той же час депутати зі «Слуги народу», завдяки яким ви стали спікером, нарікають, що ви аж надто «панькаєтесь» з опозицією і суворо дотримуєтесь регламенту. Навіть тоді, коли цього можна було б не робити. От ваш попередник Андрій Парубій такого не робив, і більшість законів, що були прийняті попереднім скликанням, чудово працюють і досі. Умовно кажучи – Разумков для Зеленського це геть зовсім не Парубій для Порошенка.

Тобто ви мені питаєте, чому я не порушую регламент? Хотів би нагадати, що регламент – це закон. І ви мені зараз пропонуєте порушувати закон.

Ми не пропонуємо. Просто звертаємо увагу, що Парубія звинувачували у порушеннях, але нічого – зараз він депутат, і сидить в сесійній залі як поважна людина. Визнайте, що є випадки, коли, умовно кажучи, за якийсь законопроєкт було 223 голоси, і дійсно, може, хтось із депутатів вийшов чи не добіг до кнопки. Парубій, якщо ми вже про нього згадуємо, поставив би знову це питання і його б дотиснули. А ви просто його відкидаєте і йдете далі.

До мене ніхто з нардепів не підходив і не питав, чому я другий раз не поставив на голосування.

А з Банкової вам не висловлювали невдоволення тим, що ви могли зробити в якийсь момент, але не зробили? Наприклад сказати: «друзі, ми, напевно, не всі тут зібралися, давайте мобілізуємося».

Ви ж розумієте, якщо б я запропонував голосувати о шостій ранку, коли не всі прийшли, то це, мабуть, якось було б логічно. А коли йде пленарне засідання, плюс – я попереджаю всіх нардепів і тих, хто вийшов, щоб у всіх була можливість повернутися.

Взагалі хто із колишніх спікерів для вас є прикладом?

У кожного були свої плюси і мінуси, однак, напевно, назву Леоніда Кравчука. Тому що це людина, яка фактично обіймала дві посади. Він колись був моїм колегою і став першим президентом України. Виходячи з історичності постаті, думаю, це саме Кравчук.

Тобто вам подобається його кар’єрний злет?

Ви мені не так ставили питання, ви спитали, хто для мене є прикладом. Це людина, яка для мене є дійсно історичною постаттю.

Останній раз згадаємо вашого попередника пана Парубія…

Може досить вже згадувати Андрія Володимировича? Якось негарно, його тут нема, а ми згадуємо.

Просто якщо регламент є для вас таким святим документом, то Парубій свого часу, якщо пам’ятаєте, ініціював зміни до нього. Працювала місія Кокса, яка розробляла реформу, але депутати поставились до цих змін прохолодно і вашому попереднику так і не вдалося їх провести. Яка ваша позиція щодо зміни регламенту?

Ми зараз працюємо з паном Коксом, і частина його пропозицій може бути імплементована, а частина, мабуть, вже втратила актуальність. Все ж змінюється з часом. Є й інші пропозиції, які також внесені як зміни до регламенту, частина з них була прийнята – та ж спецпроцедура розгляду законопроєктів. Сьогодні ми розробляємо і подальші можливі зміни.

А що не так з регламентом, на вашу думку?

Деякі речі не до кінця відповідають сучасним викликам. Наприклад, ми зіткнулися з проблемою під час розгляду законів про землю і банки. Я дуже не люблю вішати ярлики, але та кількість правок, яка була надана до одного і іншого закону, – це просто законодавчий спам. Парламент до цього був не готовий. Правки завжди були інструментом, щоб під час їх обговорення висловити свою політичну позицію, іноді затягнути цей процес на один-три дні. Але коли правок 16 тисяч – це вже не затягування процесу, а блокування.

Ви це питання більш-менш вирішили.

Але будуть комплексні зміни до регламенту, які, сподіваюся, ми зможемо зробити і які підтримає більша частина парламенту. Наприклад, щоб проводити засідання комітетів в онлайн-режимі. Цього раніше не робили, бо не було потреби. А коли ми зіткнулися з коронавірусом, то знайшли механізм, який дозволив би це робити. Скількох людей ми захистили – при чому я зараз не лише про нардепів говорю, а й про апарат, який також міг працювати у віддаленому режимі. Завдяки цьому люди зберегли своє здоров’я. Хіба це погано?

Ви щойно пояснювали, чому ви дотримуєтеся регламенту…

Я дійсно дивуюся. Перший раз зустрічаю людей, які кажуть, що дотримуватися регламенту – це так погано.

А ми – не перший. Просто питання в тому, що така ваша ідеалістична позиція дратує у першу чергу ваших соратників, але ніяк не журналістів. «Слугам народу» здається, що «свій спікер» міг би бути гнучкішим, хитрішим у ситуаціях, важливих для влади. Ви не бачите в цьому проблему?

Прийняття інших законів демонструвало, що не я, як спікер, а парламент може бути конструктивним та гнучким. Наприклад, закон про так звані «електронні майданчики». Там було 1200 правок, які ми пройшли за півтори години. Були інші законопроєкти, які завдяки переговорам більшості й інших політсил набирали 300 голосів. Були так звані закони, необхідні для боротьби з коронавірусом, коли було створено декілька робочих груп, які працювали майже цілодобово. І вони продемонстрували, що парламент може бути конструктивним і ефективним без будь-якої політики. Хоча я розумію, що зараз вона повернеться.

У парламенті зареєстрована пропозиція щодо надання можливості депутатам звільняти міністрів самостійно. Це називається страшним словом «інтерпеляція».

Там теж буде потрібне подання уряду. Згідно з діючим законодавством, міністрів і прем’єр-міністра призначає парламент, а звільняє міністрів він лише за поданням прем’єр-міністра або за власною ініціативою міністра. Якщо ми говоримо про законопроєкт 3499 про інтерпеляцію, то він дає змогу викликати та заслухати міністра. Це контрольна функція Верховної Ради. І якщо цей звіт буде визнаний незадовільним, для чого необхідно 226 голосів, після цього прем’єр-міністр зобов’язаний буде подати подання про звільнення цього урядовця. І знову за це повинна проголосувати Рада.

Кажуть, що Офіс президента пручається цій ініціативі. Чи ви вважаєте таке розширення повноважень Верховної Ради доцільним?

Це не розширення повноважень, а приведення повноважень парламенту у відповідність до діючого законодавства. Тому що, якщо ви призначаєте людину на посаду, у вас має бути й можливість її звільнити. Воно так і є, але виписане не зовсім згідно з чинним законодавством. Цей законопроєкт зареєстрований, його підписали близько 70 нардепів і далі подивимося, як будуть розгортатися події.

«Зеленський став жорсткішим»

Повернімося до річниці приходу до влади. Ви, мабуть, дивилися останню пресконференцію президента, адже вона вже тривала не 14 годин, як у жовтні. Ваша оцінка – як змінився політик Зеленський за цей рік?

Всі люди змінюються, і президент так само змінився. Одна справа, коли ти займаєшся бізнесом, інша – коли займаєш державну посаду. Це буде впливати на тебе як на особистість. Головне – не змінюватися в гіршу сторону, для мене важливо, щоб люди не змінювалися в плані людяності. І треба віддати належне, що велика кількість людей, які прийшли в команду ще з 2018 року, коли все тільки починалося, залишилися такими ж.

А конкретніше. Зеленський став жорсткішим?

Посада змінює, думаю, він став жорсткішим, як і всі.

Менше жартує?

Як коли – ми всі можемо і пожартувати, і бути більш суворими. Це залежить від ситуації. Думаю, це не залежить від посади, але обсяг відповідальності, який лежить на твоїх плечах, відображається і на твоїй поведінці. Це реалії, які не з’явилися з президентом Зеленським. Важливо пройти через вогонь, воду і мідні труби. Вогонь та воду проходило багато людей, а з мідними трубами були проблеми. Тому сподіваємось і це пройти…

Ваші особисті стосунки змінилися в який бік?

Я думаю, що вони нормальні, дружні, конструктивні і робочі.

Ваші соратники кажуть, що відносити між президентом та спікером стали значно прохолоднішими. Є ж позиції президента, з якими ви не погоджуєтеся? От він хотів призначення Саакашвілі, а ви – не дуже.

Завжди є позиції, з якими ти погоджуєшся, а з якими – ні. І це абсолютно нормальна конструктивна робота в будь-якому колективі. Але колись вас переконують, колись – ви, а колись – кожний залишається при своєму.

Вам вдавалося переконати в чомусь президента?

І таке було.

У чому саме?

Є багато питань, які проговорюються на нарадах. Коли ви про щось домовляєтеся з людьми, а після цього виходите і починаєте про це розповідати, то це неправильно.

Як ви взагалі сприйняли повідомлення президента, що він думатиме над другою каденцією? До цього Зеленський казав, що є президентом одного терміну. Як людина, яка брала участь у виборчій кампанії президента, ви розумієте, що на наступних виборах йому потрібно бути вже іншим?

Думаю, що зараз ще зарано говорити про те, якими будуть наступні президентські вибори. Президент зараз пройшов навіть не екватор, а лише перший рік на посаді. Зараз точно не на часі це обговорення.

Рік тому ви казали, що Зеленський пожертвував своїм комфортом і бізнесом, коли пішов в президенти, і це робить його унікальним кандидатом. Чи зможе Зеленський стати унікальним кандидатом вдруге і за рахунок чого?

Давайте спочатку подивимося, що він зробить за перший термін. Це все одно, що вашу статтю судити по перших двох абзацах. Треба ж дивитися весь матеріал.

Зараз ви помітно активізувалися медійно. Коли новий парламент починав роботу, протягом десь пів року ви не давали інтерв’ю, а тепер спікер – дуже частий гість телеефірів.

Часу не було – ви ж самі згадували про турборежим. Думаю, що далеко не всі ваші колеги погодилися би приходити на інтерв’ю о 12 або першій ночі.

Є й інше пояснення вашої активізації – ви починаєте власну гру і позиціонування. Вибудовуєте альтернативний центр впливу?

Ні, я на сьогодні – командний гравець. І я не погоджуюся з тим, що раніше був менш медійно активним, може, це просто так сприймається.

А щодо альтернативного центру тяжіння?

Парламент завжди був одним із центрів влади в державі, незалежно від того, хто сидить в цьому кабінеті, в пленарній залі і на якому місці. І дуже часто саме парламент виводив державу з кризи або з глухого кута. Це така інституція зі всіма своїми плюсами, мінусами, помилками, поразками і всім іншим.

Але нинішній парламент особливий, бо монобільшість у нас сформувалась вперше в історії. І ось тепер ми бачимо, що вона часто  нездатна проголосувати самостійно за якийсь закон. Саме тому і виникають ці питання.

Монобільшість – це ж не одна людина. Кожен нардеп особисто приймає рішення підтримати або ні той чи інший законопроєкт. Те, що монобільшість – це унікальна історія, якої раніше не було, не означає, що не буде різних думок. Якщо 10% від монобільшості не проголосує, то цього вже не вистачить. Але коли голосували за призначення Дениса Шмигаля прем’єром, то цілком вистачило голосів монобільшості.

Ви кажете, що є командним гравцем. Але ми всі свідки: команда Зеленського дуже швидко змінюється. Ви готові, що він змінить і вас? Чи є у вас якась межа, після якої ви й самі можете піти?

Команда змінюється, хтось залишається, а хтось йде з різних причин. Я навіть впевнений, що вона і надалі буде змінюватися. Однак сьогодні ворожити на кавовій гущі важко.

Цікава деталь. 9 травня ви покладали квіти самостійно в компанії деяких депутатів, а не з президентом, прем’єром, як це традиційно було в Україні?

Наскільки я пам’ятаю, президент відлітав і вони (Офіс президента – «Главком») дуже рано організовували покладання квітів. Я, на жаль, не міг запросити всіх нардепів, запропонував це головам комітетів, у кого була можливість і бажання долучитися до цього процесу. Особисто з кожним говорив: якщо будеш в Києві, буде можливість, будь ласка, долучайся. Не всі хотіли це робити, в когось не вийшло, хтось спеціально приїхав з іншого міста лише для того, щоб покласти квіти і поїхати назад. Одна людина 450 км проїхала в одну сторону. А квіти я покладав, тому що завжди шанував ветеранів.

«Закон про мову треба змінювати»

Президент сказав під час згаданої пресконференції, що, наприклад, в питанні мовних квот на телебаченні та радіо потрібно «навести порядок». Яка ваша позиція з цього приводу?

Ця проблема дійсно є, і станом на сьогодні ми її не врегулювали. Дуже багато людей у нас в країні розмовляють різними мовами, і інтереси всіх мають бути враховані. Якщо прибрати з цього процесу політику і політиків…

А як ви їх приберете?

У тому-то і справа. Тому що саме політики намагаються заробити бали не тільки на мові, а й на інших аспектах. Без цього було б знято багато проблем.

Ви ж особисто під час передвиборчої кампанії використовували таку стратегію: умовно кажучи, «какая разница» – яка  різниця, якою мовою розмовляти. Вона себе виправдала чи ні?

Тут не було стратегії. Так, я всю виборчу кампанію проговорив російською. І це була моя принципова позиція, яку я аргументував. Зараз я є чиновником, головою Верховної Ради, і на роботі спілкуюся виключно українською мовою. На ефірах я теж спілкуюся українською, але, якщо до мене звертається людина російською, я 100% переходжу на російську.

Тоді дайте чітку відповідь: закон про мову треба змінювати?

Думаю, так.

Президент на пресконференції обережно пішов від цього питання. І в цьому законі, як ви знаєте, багато позицій, які будуть вступати в дію поступово.

Я розумію, там є позиції, які будуть сприйматися позитивно, а є ті, які будуть сприйматися негативно. І будь-який політик, особливо в умовах війни і непростої ситуації в державі, повинен думати не про те, як позитивно чи негативно будуть сприйняті його слова щодо мови, а розуміти – об’єднає це українське суспільство чи ні.

Якраз перегляд цього закону точно суспільство не об’єднає, ви ж розумієте який ґвалт навколо підійметься?

Хто його підійме? Ті ж політики.

Які почнуть накручувати суспільство, закликати людей виходити на протести і так далі. Чи не було б краще сказати: друзі, у нас була ухвалена така концепція, давайте домовимось, що ми не будемо торкатися її руками протягом 10 років?

А до цього була інша концепція ухвалена, але її теж змінили. Але так не працює, абсолютно немає нічого постійного. Виходячи з цієї логіки, давайте не будемо користуватися мобільними телефонами, а повернемось до телефонів з диском. А чому ні? Треба робити так, щоб все, що ти приймаєш чи плануєш робити, йшло на користь, а не на шкоду. Так само і питання гуманітарної політики у державі.

І коли ж дійдуть руки до цього питання?

Є законопроєкти, які зараз зареєстровані у парламенті. На найближчі тижні, якщо я не помиляюся, ці законопроєкти не знаходяться в порядку денному.

У фракції «Слуга народу» є якась основна концепція щодо мовного закону?

Фракція в цьому випадку досить різноманітна. Від надто радикально налаштованих на захист української мови депутатів до тих, хто буде займати абсолютно протилежну позицію. Ви це самі бачите. Але більша частина, мені так здається, буде дотримуватися саме центристської позиції, і в цьому питанні так само.

Центристська позиція – це якось дуже абстрактно звучить.

А тому що тут не може бути однієї або іншої крайності. Наша проблема не лише в цьому питанні, а й у багатьох інших. Нас хитає, ми ніколи не можемо стати посередині.

А персонально вам в центрі вдається триматися?

Думаю, що так.

Коли Верховна Рада не визнала СРСР агресором у Другій Світовій війні, це теж був приклад такого центризму?

Історію не треба переписувати, її треба знати. Вивчати і пам’ятати, тому що вона дає нам можливість не робити помилки в майбутньому. А якщо ми на догоду своєму баченню або бажанню намагаємося щось коригувати, то це неправильно. Я – не історик і не повинен її писати. Я – політик, я повинен її знати.

Чому ви тоді виносите ці дражливі питання до зали?

Всі народні депутати мають право на законодавчі ініціативи, і велика кількість із них підтримали ту постанову. А були й ті, хто виступав проти. Це якраз і демонструє, що український парламент – це фактичне відображення українського суспільства зі всіма його плюсами і мінусами, вадами і досягненнями, чеснотами і так далі. В тому числі щодо історії, щодо гуманітарної політики, щодо мови, щодо культури, щодо території. Тому що фактично в парламенті представлені всі регіони нашої країни.

«У парламенті є велика дискусія щодо імперативного мандату»

Коли повернетесь до ініціативи з імперативним мандатом, яку депутати сприйняли з великим обуренням?

Триває важка дискусія, тому що далеко не всі колеги підтримують запровадження імперативного мандату. Моя особиста позиція не змінилася: думаю, в цьому нічого поганого нема. Якщо ти не дотримуєшся тих принципів, з якими йшов на вибори – обіцяв одне, а потім передумав, логічно, що така людина має скласти мандат і створювати щось інше.

А наскільки реально проголосувати це руками тих же депутатів, до яких він буде застосований?

Немає нічого нереального, але те, що є велика дискусія в парламенті щодо імперативного мандату, – це правда. Поки важко сказати, коли Рада повернеться до цього питання.

Щодо закону про опозицію, є дві дискусійні точки зору: приймати окремий закон або вносити зміни до регламенту. Які додаткові права опозиції, ви вважаєте, треба надати?

Про це потрібно не думати, а над цим потрібно працювати. Декілька тижнів тому була створена робоча група на чолі з Русланом Стефанчуком, яка пише саме окремий закон про парламентську опозицію. Можна повернутися до того розділу, де були прописані права опозиції, який свого часу викинули з регламенту. Однак, на мою особисту думку, краще б це був окремий закон.

Серед депутатів існує така думка, що якщо якесь питання треба «заговорити», його віддають Стефанчуку.

Це вам хтось неправильно сказав.

Кажуть також: те, що не хоче з якихось причин робити Разумков, також перекидається на Стефанчука. Якщо щось треба не дуже чисто проголосувати, то Разумков іде за куліси.

Давайте подивимося, скільки таких випадків було, коли при голосуваннях мене не було в залі, і, думаю, всі ці розмови відпадуть самі собою.

Остання резонансна подія – загибель від вогнепального поранення нардепа Давиденка. Ви зробили досить загальну заяву, що в цій ситуації повинні розібратися правоохоронні органи. Але цей випадок безпрецедентний, Верховна Рада буде якось брати його на контроль?

Я думаю, що Рада не все повинна «брати на контроль». Якщо ми говоримо про загибель нардепа Давиденка, повинно бути неупереджене розслідування. Виходячи з тієї інформації, яка є, мені некоректно, мабуть, це коментувати, це будуть робити правоохоронні органи. Моя заява вийшла в той день, коли він загинув, і не до кінця було зрозуміло, що саме сталося.

Тобто тепер вже зрозуміло?

Думаю, сьогодні більше інформації, ніж було в суботу, коли загинув Валерій Миколайович. І правоохоронні органи нададуть більш об’єктивну та широку інформацію незабаром. А створювати з цього приводу тимчасову слідчу комісію в Верховній Раді – не думаю, що це буде правильним кроком.

Щодо ТСК. Ви вважаєте цей механізм дієвим? Чи ці комісії просто створюються, аби поговорити та випустити пар.

Станом на сьогодні це діючий механізм, бо на початку нашої каденції був прийнятий закон про ТСК, який розширив повноваження цих органів. У минулих скликаннях парламенту, дійсно, дуже часто робота ТСК зводилася лише до обговорення тих чи інших проблем. Але говорити про результати роботи ТСК поки що зарано. Наприклад, та ж комісія з вибухів на військових складах знайшла досить багато інформації, яка передається правоохоронним органам. І вона ще продовжуватиме свою роботу. Тобто ТСК не буде підміняти собою правоохоронні органи. Але парламентський контроль в тому форматі, в якому він має бути і передбачений діючими законами і Конституцією, також буде.

Насамкінець поясніть історію з теперішнім карантином у Раді. Спочатку ви урочисто оголосили про початок роботи у звичному режимі, а потім перервали пленарний тиждень, коли захворів один депутат. Так до цього ж теж хворіли депутати…

До цього народні депутати хворіли, однак кількість контактів у них була досить невелика. Нардеп Мейдич був і на комітетах, і на позачерговому пленарному засіданні в четвер. І там маскового режиму, на жаль, дотримувались не всі. І коли ми побачили таку проблему, до мене звернулися представники всіх депутатських фракцій і груп з проханням зробити перерву на два дні для того, щоб здати тести, і кому необхідно це зробити, піти на самоізоляцію.

Я сподіваюся, що з наступного пленарного тижня, який розпочнеться у понеділок, ми зможемо нормально працювати. І, думаю, краще було втратити ці четвер-п’ятницю, фактично півтора дня, аніж потім жалкувати, що в тебе захворіло десятеро колег. Це було правильне рішення.

Павло Вуєць, Микола Підвезяний, Станіслав Груздєв (ФОТО), «Главком»

Читайте також: Дмитро Разумков: Ейфорії у Зеленського нема. Він розуміє, що 22 квітня все тільки почнеться