По стопах Сороса. Як розбагатіти на літігаційному фінансуванні

Новий для України вид інвестицій. Як він працює і чи приживеться у нас у країні?

Повоєнний світ фінансів у країнах Заходу ознаменувався не лише практично нескінченним зростанням, коректованим рідкісними кризами, що навіть віддалено не нагадують часи Великої Депресії 20-х і 30-х років, а й можливостями інвестування, які ніколи раніше не були доступні людству в таких масових масштабах.

Добре відома історія про мільйонера Джозефа Кеннеді, батька майбутнього американського президента. Розговорившись із хлопчиськом – чистильником взуття, він з подивом виявив, що цей хлопчина є акціонером, той запитав його поради щодо того, як йому вчинити з акціями. Містер Кеннеді (Старий Джо, як його називали інші біржові ділки), був настільки неприємно вражений, що прийшовши в офіс, негайно розпорядився продати всі свої біржові активи, вважаючи, що біржові спекуляції – аж ніяк не є привілеєм таких от хлопчаків.

Містеру Кеннеді й іншим інвесторам того часу були доступні великою мірою лише акції та облігації. Але час минав. Біржовики й фінансисти вигадували все нові й нові біржові та інвестиційні продукти для широкого споживання. До числа таких інвестиційних продуктів, які щойно виникли, було віднесено і нову можливість інвестувати в судові позови. За таким видом інвестування міцно закріпилася назва «лігітаційне фінансування». Суть його полягає в тому, що інвестор (літігаційний фінансист) фінансує чужий позов (як правило оплату адвокатів, експертів і судових мит) в обмін на частку від відсудженого активу за позовом, яку він отримує лише в разі виграшу в суді. У разі програшу він не отримує нічого.

Ринок судових позовів у розвинених країнах настільки великий, що їм не могли не зацікавитися великі інвестиційні банки й фонди. Адже на відміну від біржових (тобто схильних до коливань) активів цей ринок не схильний до цього. Адже позови не котируються на біржі. І прибутковість інвестування в цей вид активів, що виник на межі століть, досягає 300%.

Недарма цим видом інвестування зацікавився гуру інвестиційного світу, що не помиляється, – мільярдер Джордж Сорос, організувавши компанію літігаційного фінансування «Mighty» , що не розкриває деталей своїх операцій і об'єктів інвестування.

Запах грошей в операціях літігаційного фінансування відчуває не тільки філантроп Сорос, як він любить називати себе в приватних бесідах.

Мільйонерами стають і літігаційні фінансисти Крістофер Богарт і Джонатан Молот – засновники флагмана світового літігаційного бізнесу Burford Capital. Його акції від початку заснування зросли в ціні на 1500% за неповні 10 років і зараз компанія оцінюється в 3,3 мільярда фунтів стерлінгів. Burford Capital став також першим у галузі інвестувати не в окремі позови, а в портфелі позовів, подібно до того, як керуючі інвестиційними фондами інвестують в портфелі акцій або портфелі облігацій.

По суті літігаційні фінансисти перетворили позови на окремий клас активів, що дозволяє виводити на біржу компанії і фонди, які володіють ними.

А що ж в Україні? Чи з'явиться цей клас активів у нашій країні? Чи буде доступний такий вид інвестування нашому внутрішньому інвестору? Адже з абсолютно незрозумілих причин наші громадяни від самого початку виникнення нашої держави були ізольовані нашими законами від інвестицій в найбільш прибуткові активи розвинених країн. Але капітал за своєю природою надзвичайно текучий і західні компанії – лідери біржових зведень з подивом виявляли серед своїх акціонерів офшори з українським корінням.

З літігаційним фінансуванням все набагато простіше. При інвестуванні в українські позови не треба виводити капітал в офшори або отримувати ліцензію НБУ. Український ринок (і це не жарт) є за оцінками західних аналітиків потенційно найбільшим ринком Європи завдяки позовам, які можуть бути подані проти Росії за активи, втрачені в Криму і зруйновані на Донбасі. Цей ринок оцінюється за найскромнішими оцінками в $100 мільярдів. Нерозумно вважати, що цей ринок залишать без уваги західні венчурні капіталісти та міжнародні літігаційні інвестори. Кількість договорів поступки позовів і прав вимоги українцями іноземним компаніям (неважко здогадатися яким) збільшилася в рази за останні роки. Кількість мільярдів, що стоять за цими договорами не піддається обчисленню.

Читайте також:

Володимир Бобильов
Альтернативні інвестиції. Як заробити на судових позовах

Але капітал йде за можливостями, що відкриваються – і ось в Україні вже створюється інфраструктура для такого виду інвестування – почала працювати справжня біржа позовів – Litigation Finance Portal. Міжнародні та внутрішні літігаційні фінансисти, виводять розгляд фінансованих ними українських позовів на рівень Європейського Суду з прав людини за найменшої підозри на корупційну складову або судову помилку. Цікаво відзначити що в цьому суді відсоток виграшів українців перевищує 90%. Хороший стимул замислитися – чи в тих судах ми шукаємо правди?

До України приходить західний літігаційний Фонд – European Litigation Fund, який фінансує комерційні позови. Як і в будь-якому фінансуванні тут є свої правила, правила, що забезпечують рівний доступ громадян України до правосуддя, незалежно від товщини їхніх гаманців і доступу до суддів.

Правила прості:

• Фінансований позов має забезпечувати не менше 70% ймовірність виграшу в суді.
• Рішення суду має бути легко здійсненним.
• Термін розгляду позову не має перевищувати 1,5 – 2 років.
• Частка позову, що залишається в розпорядженні інвестора – 30-50%
• Як правило, для інвестування відбираються позови, чий потенціал виграшу перевищує прогнозовану суму вкладень у нього не менше, ніж у 10 разів.
• Предметом позову мають бути ліквідні активи.

Окремо про наболіле. Про українську корупцію в судовій системі. Тут зламано багато списів. Але чомусь сором'язливо замовчується той факт, що далеко не всі громадяни та компанії України мають гроші на судові тяжби. А адже корупція процвітає не лише там, де відсутній контроль суспільства, але й там, де відсутнвй рівний доступ (зокрема і фінансовий) до права і закону. Так от як раз літігаційне фінансування і стає в нашій країні тим інструментом, який дозволить викорінити це ганебне явище.

По суті це бій тигра з левом (сили приблизно рівні) – фінансований літігаційними фінансистами найм найкращих юристів і переведення розгляду позову в міжнародні суди й іноземні юрисдикції проти внутрішньої суддівської корупції. Зрештою світ створений на конкурентних засадах і природний відбір ніхто не відміняв. І саме в результаті цього природного відбору в інших країнах подібного роду суддівські й прокурорські рішали зникли як клас. Україна на черзі. Як би панове корупціонери цьому не опиралися.