Чому не Марійка

"Чому ти не Марійка?" – найчастіше запитували, коли жила у Львові. У Галичині дівчата, які народилися з 1 по 13 січня – всі Марії. У мене день народження 8‑го, але назвали Лізою.

Радянських громадян вабила недоступна американська культура. Готові були загриміти за ґрати, але дістати контрабандні платівки чи потрапити на підпільний відеосеанс голлівудського фільму. Наприкінці 1980-х на стіну холодильно-компресорного цеху пивного заводу міста Первомайська на Миколаївщині вчепили плакат із зображенням Лайзи Мінеллі. На зірку із сумними очима кольору черешні дивився інженер Віктор Красніченко. Навіть не знаю, чи бачив батько мюзикл "Нью-Йорк, Нью-Йорк", де вона сяє в парі з Робертом де Ніро, чи "Кабаре", за який отримала "Оскар".

Коли 1991-го я з'явилася на світ, мамині доводи, що ім'я Катерина краще, не подіяли.

Володарка "Греммі", "Золотих глобусів" актриса у третьому поколінні Лайза Мінеллі вперше на професійну сцену вийшла 3-річною. Що вона вплине на долю однієї української родини – не здогадувалася.

Першокласницею у шкільній постановці я грала лисичку. У 24 роки – Ліну Костенко в аматорському театрі "Перевесло" у Смілі на Черкащині. Все життя тягне на сцену.

Історію свого імені розповіла однокласникам. Краще цього не робила б. Підліткам тільки дай привід підколоти. На режисерському факультеті Карпенка-Карого цієї помилки не по­вторила. Та викладач із режисури Вахтанг Чхаїдзе завжди називав Лайзою.

"Оскара" ще не отримала. У своєму роду я перша здобула театральну освіту.