Коронавірус, глобалізація і націоналізм

На якийсь час глобалізації доведеться піти на поступки націоналізму. Але сама вона не зникне.

Про те, що з пандемії COVID-19 світ вийде іншим, аніж був до неї, не говорить і не пише тільки той, кого ця тема не цікавить. Звісно, людство ще не стикалося із ситуацією, коли якийсь один чинник одночасно вплинув би на життя всіх країн і народів. Але ж він діяв не сам. Звичне життя швидко змінювалося під впливом алармізму національних і світових медіа та внаслідок рішень державних влад. Позиція Всесвітньої організації охорони здоров'я та інших міжнародних утворень формувалася навздогін. Коли ж алармізм стихне, а карантинні заходи згорнуть або обмежать, з'ясується, що сама пандемія й усе з нею прямо пов'язане були лише відображенням і прискорювачем справді глибинних змін: посилення глобальної взаємозалежності окремих людей, народів і держав і одночасного наростанням їх прагнення зберігати і захищати свою окремішність, самобутність і самостійність.

Тривалий час глобалізація здавалася безальтернативною і нездоланною. Її супутники — антиглобалістські рухи не спромоглися на масову мобілізацію прихильників. І тільки коли на політичну авансцену повернувся націоналізм, з'ясувалося, що саме він є найбільш природним і дієвим запереченням глобалізму. Коли одна з цих двох протилежностей загрожує існуванню іншої, та інша посилюється.

Ренесанс націоналізму — етнокультурного, державницького і державного — відбувається майже повсюдно. Байдуже, називають цей феномен його власним ім'ям чи заміняють позитивнішим у сприйнятті словом "патріотизм". Такою є відповідь народів і держав на спричинені глобалізацією загрози їх суверенності й самобутності, традиційним цінностям та історичній пам'яті, культурі і моделям поведінки, економічним та іншим інтересам. Фактично про це на сесії Генасамблеї ООН у вересні 2019 року говорив глава досі найвпливовішої держави світу: "Майбутнє не належить глобалістам, майбутнє належить патріотам, суверенним і незалежним державам, які захищають своїх громадян, поважають сусідів і відмінності, які роблять кожну країну особливою".

Важко спрогнозувати, наскільки потужним, успішним і тривалим буде цей націоналістичний (патріотичний) тренд. Але його посилення є очевидним у всіх сферах міжнародних і внутрішньодержавних відносин. На певний час глобалізації доведеться піти на поступки націоналізму, але сама вона не зникне. Темпи і масштаби поширення COVID-19 є переконливим свідченням того, наскільки людство інтегроване і взаємозалежне. Власне, і сам націоналізм стає глобальним.

Економіка

Максимізація прибутку в умовах вільного руху капіталу і вільної конкуренції потребувала зниження виробничих витрат, у тому числі дешевших трудових та інших ресурсів. Найкращі умови пропонував Китай. Його влада робила все, щоб використати ситуацію на свою користь: переймання досвіду, законне запозичення і незаконне привласнення чужих ноу-хау, підготовка китайських фахівців і заохочення власних наукових досліджень, прискорений розвиток національного виробництва, стимулювання внутрішнього споживання, зовнішньоторговельна експансія etc. Результат: випереджальні темпи збільшення валового внутрішнього продукту; додатний баланс торгівлі практично з усіма країнами; розвиток навіть тоді, коли інші занурювалися в економічну рецесію. Китайський націоналізм став головним бенефіціаром глобалізації та заявив претензії на світове лідерство.

На радикальний перегляд торговельно-економічних угод із Китаєм першим зважився 45-й президент США, який прийшов до влади під гаслом "Make America Great Again". Коли почалася пандемія, багато європейських і не тільки країн також відчули, наскільки небезпечною є їхня залежність від економіки однієї країни. Зокрема, у Китаї зосереджено найбільші потужності світового виробництва медичних препаратів і речовин, тут із ним конкурує лише Індія. Коли через карантин поставки почали гальмувати, лікарні й аптеки в Європі виявилися не готовими до зустрічі з COVID-19. Прийшло усвідомлення необхідних змін: переведення виробничих потужностей із Китаю в інші країни і насамперед у межі національних кордонів, науково-технологічної модернізації (в тому числі роботизації) і прискореного розвитку, створення нових робочих місць, збільшення внутрішнього споживання etc. Цей імператив може спричинити великі проблеми для китайської економіки. Проте його реалізація відкладається щонайменше до того часу, коли буде усунуто коронавірусні загрози, або й узагалі не відбудеться чи буде обмеженою.

Нині Китай відновлює виробництво, збільшує свої частки в акціонерному капіталі різних галузей по всьому світу, готується втілювати анонсований ще 2012 року глобальний інфраструктурний проєкт Belt and Road Initiative (BRI). Він вигідний Китаю не лише тому, що допоможе з меншими втратами пройти через неминучу і безпрецедентно глибоку світову фінансову та економічну кризу. У разі, якщо BRI — у повному обсязі або частково — стане реальністю, це ще більше узалежнить світ від Піднебесної та прискорить її становлення як світового лідера.

Ці шанси немалі, оскільки проект також цікавий усій Європі та Азії. Він передбачає різні маршрути торговельних шляхів. Якісь країни можуть відмовитися від участі в ньому, щоб не збільшувати залежності від головного бенефіціара. Інші готові до нього долучитися, щоб здобути для себе економічні переваги більші, аніж матимуть їхні країни-сусіди. Якщо цього не станеться, КНР чекають далеко не найкращі часи.

Щоб бути готовим максимально забезпечувати свої інтереси за будь-якої ситуації, Китай мілітаризується. Зважати на це слід не тільки Тайваню.

Геополітика

Пандемія загострила давні економічні та інші протиріччя між Сполученими Штатами і Китаєм, між ними та іншими світовими акторами. Міжнародні відносини і безпекова ситуація в світі набули більшої турбулентності й меншої прогнозованості. Серед причин цього — вектор політики Дональда Трампа на ізоляціонізм і трансформацію відносин усередині НАТО.

Американська та китайська сторони покладають відповідальність за пандемію та її наслідки одна на одну. Призначення ворога — винуватця проблем є апробованою технологією примноження і мобілізації прихильників у себе в країні та поза нею. Але ця технологія так само мобілізує й опонентів.

Посилюється ймовірність поділу світу на тих, хто з Китаєм, і тих, хто зі Сполученими Штатами. При цьому більш реальною стає перспектива формування нових центрів сили, таких як Індія чи Бразилія. На всіх континентах будуть конкурувати, укріплюватися й слабнути регіональні союзи, утворюватися нові. Зростатиме їх роль в економіці та міжнародній політиці. Стрімко розвиватиметься транскордонне співробітництво. У ряді держав посиляться сепаратистські рухи, можлива поява нових країн на карті світу.

Проблеми відносин США—ЄС не виключають віднаходження балансу інтересів у ситуації спільних загроз і можливостей. Зокрема, за результатами перемовин про торговельно-інвестиційне партнерство, що тривають.

Пандемія оголила суперечності всередині Євросоюзу. Малоймовірно, що вони призведуть до розпаду ЄС хоча б з огляду на переваги інтеграції в економічному змаганні Союзу і його учасників із США і Китаєм. Водночас ці суперечності збільшують шанси на втілення ідеї Європи різних швидкостей, а також на ширшу автономію країн у рамках ЄС. Інакше важко буде запобігти новим "екзитам" слідом за британським. На успіх може розраховувати польська Ініціатива трьох морів (ІТМ) — економічне та інфраструктурне об'єднання 12 країн ЄС, розташованих між Балтійським, Адріатичним і Чорним морями. Україна повинна зробити все необхідне, щоб стати рівноправним учасником цієї ініціативи з орієнтацією на Євросоюз у цілому. А також налагоджувати з усіма сусідніми державами і НАТО співпрацю в питаннях інформаційної та воєнної безпеки і відвернення загроз нової агресії зі Сходу.

Росії, яка краще за багатьох уміє справляти враження своєї величі та виробляти зброю, доведеться обирати між альтернативами. Перша — продовжувати активну участь у локальних конфліктах і провокування таких конфліктів, наскільки це дозволятимуть економіка і статус ядерної держави. Друга — обрати шлях успіху через порозуміння із США, Євросоюзом і країнами-сусідами, яке вона зруйнувала агресією проти Грузії та України. Третя — ставати сировинним і територіальним донором Китаю. Вибір невеликий. Робити його треба через узгодження амбіцій із можливостями: частка Росії в світовому ВВП тільки зменшується, 2019 року вона становила 1,83% — менше за частки Канади, Бразилії, Італії, Великої Британії, Франції, Індії, ФРН, Японії, а тим більше Китаю (16,9%) і США (24,7%).

Міжнародні організації, утворені як інструменти втілення ідей глобалізму: від Світової організації торгівлі до Міжнародного валютного фонду та Всесвітньої організації охорони здоров'я, трансформуються відповідно до нової ситуації.

Право вето при ухваленні рішень Радбезу ООН залишатиметься чинником, який обмежує ефективність Організації як головної інституції з підтримання миру, безпеки та стабільності в світі. Але й у нинішньому стані вона й надалі відіграватиме важливу роль у запобіганні воєнним, екологічним та іншим небезпекам.

Зберігатимуться загрози регіональних збройних конфліктів і ядерної війни.

Держава і Людина

Держава як соціальна інституція і гарант безпеки людини, національних інтересів і цінностей буде укріплюватися. Державний контроль за поведінкою людей посилюватиметься. В багатьох країнах оновиться істеблішмент, у його складі зросте частка прихильників ізоляціонізму та авторитарного націоналізму. Стане менше середнього класу. Збільшиться майнове розшарування, розшириться прірва між багатими і бідними всередині країн, між ними і континентами. Розшириться соціальна база тероризму, правового і лівого радикалізму та екстремізму. Соціальні протести і конфлікти набудуть більшої гостроти і масштабності. Загостряться проблеми нелегальної міграції, біженців, кримінальної злочинності та ксенофобії на соціальному, етнічному, расовому, релігійному та іншому ґрунті.

Будуть спроби переходу від медицини як системи надання платних послуг за діагностику і лікування до системи охорони здоров'я людини і соціуму. Освіта, культура, медіа великою частиною перейдуть в онлайн, там формуватимуться і розвиватимуться.

У міру затухання епідемії та стабілізації соціально-економічної ситуації постане рух за право людини на приватне життя без державного контролю.

Далеко не скрізь цей рух буде успішним. Зокрема, тому що державний націоналізм починає перебирати на себе захист права людей на життя без втручання ззовні, насамперед з боку так званої Всесвітньої павутини з її BigData-можливостями: знати все про всіх і маніпулювати всіма. Нині в тренді феномен націоналізації Інтернету, названий "балканізацією" (кібербалканізацією, сплінтернетом) по асоціації з розпадом Югославії.

Потенціал Big Data країновий істеблішмент прагне використовувати насамперед у власних корпоративних інтересах, зокрема, для контролю своїх співгромадян і управління їх поведінкою. Ще 2003 року Китай реалізував проєкт "Золотий щит" для моніторингу і фільтрації (по суті, цензури) інтернет-трафіку і управління ним. З цією ж метою в Росії був прийнятий і в листопаді 2019 року набув чинності закон, який отримав неофіційну назву "Про суверенний Інтернет". Упровадити щось подібне для захисту від кібершпіонажу хочуть в Японії та ряді європейських держав, особливо після гучних публікацій Сноудена. Тим часом фахівці пишуть про власний Інтернет Північної Кореї і халяльний Інтернет Ірану та інших ісламських країн.

Зрозуміло, що глобалізм відступатиме неохоче і нікуди не подінеться. Яким чином, в яких формах і коли відбудеться його "ренесанс", покаже час. Не виключено, що це станеться під традиційним прапором лібералізму і першості особистісних прав і свобод.

Висновки

Ця версія в багатьох аспектах має велику ймовірність, оскільки людство і правлячі класи світу діють в умовах пандемії сьогодні і діятимуть після неї завтра відповідно до звичної парадигми суспільства споживання і конкуренції заради споживання, де більше отримує той, хто сильніший і здатний швидше адаптуватися до змін.

Тим часом через вірус природа застерегла: так усього на всіх не вистачить. Її не почули. Це прискорить настання The Day After Tomorrow.

День апокаліпсису, про який попередили Роланд Еммеріх, Вітлі Стрібер і Арт Белл, може бути чимось іншим, аніж новий льодовиковий період. Він принесе людству справді кардинальні зміни. Якщо людство виживе.