«А хто оплачує?» Чи повинні соцагентства розкривати, хто є замовником опитувань

В Україні норми щодо необхідності розкриття замовників передвиборних опитувань не є новими: вони містилися і в старому виборчому законодавстві, і у новому Виборчому кодексі.

Україна невпинно наближається до місцевих виборів, які пройдуть 25 жовтня. Незмінний їх атрибут – це величезна кількість соціологічних опитувань, які часто є маніпулятивними. Політичні партії намагаються за їх допомогою схилити на свій бік виборця. Проте усі забувають, що у Виборчому кодексі існує вимога, за якою соціологічні агенції зобов'язані оприлюднювати замовників цих досліджень. Чому це ігнорують і від кого залежить її дотримання – адвокат, партнер юридичної фірми Dexis Partners, директор Школи права УКУ Іван Городиський. 

Із кожними виборами результати соціологічних опитувань стають все більш впливовішим фактором у передвиборчому процесі. Це пов’язане зі все більшими можливостями для поширення інформації про них та, як наслідок, ширшою аудиторією, яка може дізнатися і врахувати їх у день виборів. Раніше у Львові мав місце скандал із включенням Уляни Супрун в соціологічні опитування стосовно міських виборів, яка згодом вимагала розкрити імена його замовників.

Політичні сили і справді можуть маніпулювати методиками та результатами соцопитувань, щоб скорелювати вибір електорату в той чи інший бік. І за назвами соціологічних агенцій, які оприлюднюють контраверсійні чи скандальні результати опитувань, можуть стояти відомі політичні замовники. От тільки, чи існує вимога розкривати цих замовників?

Якщо говорити про міжнародні стандарти, то обов’язкової такої вимоги немає. У межах Ради Європи прийняли рекомендацію Комітету Міністрів №R (99) 15, яка стосується висвітлення виборчих кампаній у ЗМІ. У частині, присвяченій опитуванням громадської думки, міститься рекомендації, щоб ЗМІ, поширюючи результати соцопитувань «оголошували політичну партію або іншу організацію чи особу, що замовила й фінансувала опитування». Проте цей документ не має обов’язкового характеру, і тому держави-члени Ради Європи можуть не включати відповідні норми в національне законодавство.

Тому норми, які б регулювали розкриття результатів соцопитувань на рівні національного законодавства, є радше винятком. Зазвичай, єдине обмеження яке застосовується до публікації результатів соцопитувань, це не пізніше 24 годин до дня голосування, а підсумків екзит-полів не раніше, ніж після завершення голосування.

Проте є кілька прикладів, коли держави усе ж зафіксували вимогу стосовно необхідності розкриття замовників соцопитувань. Наприклад, в Албанії існує зобов’язання оголошувати імена замовника опитування та особи і організації, які оплатили його. Не повідомлення цієї інформації може потягнути для медіа штраф еквівалентний 750-3800 доларів. У Канаді ця інформація повинна бути розкрита не пізніше 24 годин з моменту першого оголошення результатів опитування.

У одній із найстаріших виборних демократій – Великобританії такої вимоги, як і низки інших, в законодавстві не існує. Це пояснюють відданістю британських ЗМІ принципам неупередженості та саморегулювання. Тому вже майже легендарні в Україні «стандарти ВВС» містять вказівки щодо необхідності оприлюднення інформації про те, хто замовляв опитування. А також низку інших стандартів, зокрема щодо невключення інформації про результати опитувань у новинні заголовки. Що цікаво, введення цих стандартів було наслідком виборчої кампанії до британського парламенту 1992 року, коли усі соцопитування виявилися недостовірними.

В Україні норми щодо необхідності розкриття замовників передвиборних опитувань не є новими: вони містилися і в старому виборчому законодавстві, і у новому Виборчому кодексі, який передбачає, що ті організації, які проводять опитування повинні обов’язково зазначати замовників опитування при оприлюдненні. Проте проблема полягає не стільки у існуванні чи відсутності таких норм, як у їх дотриманні та виконанні.

Як свідчать експерти з виборчого права, до цього часу не було складено жодного адміністративного протоколу за недотримання та порушення цих норм. Крім того, ці вимоги діють лише під час виборчих кампаній (60-90 днів до дня виборів), а щодо результатів опитувань, які публікуються в інші періоди розкриття замовників стають питанням етики та професіоналізму медіа і соцагенцій.

Тому шанси, чи ця вимога може бути справді дотримана і реалізована залежать від основних політичних гравців. Адже в разі її ігнорування зростають можливості до маніпулювання результатами опитувань задля корегування шансів на успіх на виборах або ж дискредитації кандидатів. І тому в наших реаліях, питання доцільно формулювати не «чи слід?» – а «чи вигідно?».

Автор висловлює подяку Ользі Коцюрубі, юридичній радниці Всеукраїнської мережі «ОПОРА» за допомогу у підготовці матеріалу.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.