Ростислав ВОЛОШИНОВИЧ: "Во "Львове" грозили дублем и зарплатой в пять тысяч гривен"

Рубрика «Вони доторкнулися» слави отримала нового героя Ростислава Волошиновича. Півзахисник луцької «Волині» про свій шлях з чемпіонату області до УПЛ за три роки.

Аматорський рівень

- Я ніколи не виступав за молодіжні команди професіональних клубів, бо не закінчував жодну з футбольних академій, - згадав для пресслужби ПФЛ сьогоднішній іменинник. - Розпочиналася моя футбольна кар’єра з чемпіонату області, де я спочатку виступав за дублерів, а вже згодом - грав за дорослу команду.

Перегляд в ФК «Тернопіль»

- Ще у 2013 році я був у "Тернополі" на перегляді, але через деякі причини трансфер не відбувся. Хоча вони й хотіли аби я залишився, але, порадившись з сім'єю, вирішив не розмінювати спокійне та розмірене життя на Другу лігу. Тоді я вдома тренував дітей та грав в чемпіонаті області - мене все влаштовувало. Але коли випав шанс проявити себе вже у Першій лізі, то вирішив від нього не відмовлятися.

Так, у 2014 зіграли спаринг проти ФК «Тернополя» на передсезонних зборах, перемогли, а я забив переможний м’яч. Після цього мені сказали, що "городяни" зі мною підпишуть контракт навіть без перегляду. За перший рік я відіграв в 27 матчах та одного разу відзначився, але на той час для мене це було неабияким досягненням. Хоча фінансово за час проведений в ФК «Тернопіль» я себе зміг порадувати аж цілим iPhone, інші кошти витрачалися просто на харчування. Але підтвердилася моя думка, що після чемпіонату області Перша ліга - космос.

Запрошення в «Ниву»

- У мене закінчився контракт з ФК «Тернополем» і в клубі ніхто про пролонгацію нічого не говорив. Після цього я ще встиг на запрошення Мазяра з’їздити на перегляд до кам'янської "Сталі", яка тоді саме мала виходити до УПЛ. Але після кількох днів сказали, що до УПЛ мені ще рано. Та я й сам це бачив. З іншого боку розумів, що коли б у мене була змога тренуватися з ними кожного дня, то я б однозначно прогресував.

А вже потім я пристав на запрошення тернопільської «Ниви». Можу сказати, що мені завжди подобалося там грати та й саме місто на той час знав добре. З боку фанатів «Ниви» до мене не було жодних претензій через виступи за ФК «Тернопіль», хоча клуби між собою ворогували.

Вояж у «Говерлу»

- Якось до мене зателефонував В'ячеслав Грозний та сказав, що хоче бачити мене в Ужгороді. Звичайно, я довго не думав, бо запрошення надійшло від клубу з УПЛ. Як і інші новачки пройшов турецький збір, але нас ніяк не могли заявити. Вже й УПЛ стартувала, а ми навіть на лавці не сидимо. А «Говерла» через старі борги просто не могла заявляти новачків. Я відразу ж звідти поїхав, бо розумів, що маю заробляти гроші.

І скажу чесно, йдучи з «Говерли» я вже думками був в чемпіонаті області - хотілося спокою та стабільності. В мене було декілька пропозицій з Першої ліги, але я всім відмовляв. В Ужгороді розраховував заграти, йшов туди з надією засвітитися та перейти в соліднішу команду. Насправді, навіть грати там не міг.

Розмова з президентом «Вереса»

- До чемпіонату області повернутися так і не вийшло (сміється). У неділю ввечері мені зателефонував Мазяр та сказав, що вже в понеділок зранку маю бути готовим тренуватися з «Вересом». Я все ж погодився, бо перед підписанням контракту зі мною говорив особисто президент команди, який чітко сказав, що за два роки «Верес» має бути в УПЛ. Та й особисті умови в Рівному мені запропонували доволі непогані.

Вихід до УПЛ

- Ми відразу ж вийшли до Першої ліги, а вже за сезон «Десну» не пустили в УПЛ і ми опинилися там замість них. Ця ситуація тиснула на нас, але що футболісти могли зробити?! Нам сказали грати, і ми не мали відмовлятися в УПЛ виходити...

«Верес» у Львові

- На нас дуже впивало те, що «Верес» грав не в Рівному. Ще за часів виступів в Другій лізі в місті приходило по чотири-п'ять тисяч людей на домашні матчі, такого й в УПЛ важко уявити. А через проблему зі стадіоном ми були змушені грати на «Арені-Львів», тому самі розумієте всю складність логістики.

Нехай була в нас на матчах тисяча людей, але на такій арені це навіть не відчувалося. Тоді «Верес» точно нікому не був потрібний у Львові, бо там були «Карпати». А люди якщо й приходили, то на матчі проти «Шахтаря» чи «Динамо».

Дебют в УПЛ

- Я дуже чудово пам’ятаю цей день, бо це було саме у день народження моєї мами. Перед грою пообіцяв їй забити гол, але вдалося лише дебютувати, що також непогано. Психологічно було важкувато, бо до цього я навіть уявити не міг, що вийду на рівень УПЛ.

Результати «Вереса»

- У мене було реальне розуміння ситуації, навіть попри те, що перед нами ставилося завдання виходу до Ліги Європи. Так, після приходу Федорчука, Адамюка, Кобіна, Сімініна стало легше, у нас почала вимальовуватися гра. Скажімо, якщо до нового року вдома ми програли лише «Зорі» та «Шахтареві». Я досі впевнений, що якби Юрій Вірт залишився на посаді, то ми були б у кваліфікації Ліги Європи. Після приходу Юрія Свіркова до команди все кардинально змінилося.

Звільнення Вірта

- Сам не повірив коли мені сказали, що Миколайовича [Вірта] звільнили. У нас був результат, тобто ми виконували задачу, а його звільнили. Щобільше, Вірт обіцяв віддати клубу всі кошти, отримані тренерським штабом у разі не потрапляння до першої шістки... А у нас же як: хто гроші платить, той і музику замовляє. Сподіваюся колись дізнаюся, чому керівництво так вчинило.

Травма і ФК «Львів»

- Футболістів ніхто й не запитував, чого їм хотілося б. Вдалося піти тільки тим, кого не хотіли бачити, та кого погодилися відпустити в інші команди. Я знаю, що декому на прохання відпустити - грозили дублем та зарплатнею в п’ять тисяч гривень. Я у ФК «Львов» не заграв через травму, яку отримав ще на зборі з «Вересом». Потрібно були відразу їхати додому й лікуватися. Але я лікаря послухав, який на око визначив, що серйозного нічого було, а МРТ ніхто робити не захотів. В підсумку після бігової роботи я ситуацію ще й погіршив. Після довгої паузи вже було важко влитися у новий колектив у Львові.

Бразильський десант

- Після приїзду такої кількості бразильців у команду я відразу зрозумів, що в цьому клубі грати не буду. Якби їх привезли кілька осіб, то питань не було б. А так всі розуміли, що з нашим паспортом гратимуть лише захисники. Я вважаю, що легіонер має бути сильнішим на дві голови від місцевих гравців, а у ФК «Львові» моли поставити у склад бразильця такого як я і ти, або навіть гіршого. Хоча дехто з них були реально сильними футболістами, не можу сказати, що всі були слабкими. Я можу зрозуміти керівництво клубу, яке робило ставку на перепродаж футболістів. Вони взагалі ставили завдання забрати бронзові медалі, побачимо чи наступного року вдасться, бо поки щось не можуть.

«Волинь»

- До «Волині» запросив особисто Андрій Тлумак і я розумів, що йду до колективу з задачами. А взагалі тільки під час карантину я зміг повністю відновитися від травми, яка мене все ще турбувала, тому сподіваюся, що найкращі матчі за «Волинь» все ще попереду.

Плей-офф з «Карпатами»

- Я досі вважаю, що цього року замість «Карпат» в УПЛ мали бути ми. Бо ті матчі плей-офф так дивно програли. Але я футболіст, маю просто виходити та грати. Я думаю, що ми просто були повинні реалізовувати свої моменти. Спочатку я з метра не зміг влучити по м’ячеві, потім Бартулович пробив в поперечину, Болдєнков також мав непоганий момент. А попливли ми вже після вилучення Сімініна.

ТОП партнер

- Найсильніший партнер з усіх точок зору, з яким я коли-небудь грав, - Тарас Михалик. Він лідер скрізь: в роздягальні, на полі, в автобусі. Такі люди дуже потрібні і цінні, оскільки вони реально можуть багато давати молоді.

Лідери Першої Ліги

- Я переконаний, що всі клуби з групи лідерів реально можуть потрапити в УПЛ. Але я б виділив "Волинь", "Рух", "Минай" та "Інгулець". Але будь-кому в еліті буде дуже важко, бо там зовсім інший рівень. Я читаю багато інтерв’ю і чесно кажучи не розумію тих людей, які говорять, що клуби з Першої ліги нічим не поступаються командам з нижньої шістки УПЛ. Так, лідери Першої ліги зараз за силою такі ж як аутсайдери УПЛ (зокрема «Карпати» та ФК «Львів»), а от щодо інших я б вже посперечався. Ви подивіться, як би «Дніпро-1» та «Колос» в Першій Лізі не феєрили, а під УПЛ все одно підсилювалися.

Євген Біленький, спеціально для ПФЛ