Чи врятують кредитні гроші українську економіку?

Про зв’язок кредитування, процентної ставки й економіки, — погляд екс-банкіра і засновника банку Аваль, а тепер — співвласника виробничого бізнесу

Погляд з двох боків. З боку банкіра з 14 роками досвіду роботи у великому банку, створеному з нуля. І з боку виробничника, 14 років після продажу банку, що займається досить великим і диверсифікованим бізнесом. Теж здебільшого створеним з нуля.

Занадто великі та невиправдані надії на кредитування. На мій погляд. Міністр економіки Ігор Петрашко вважає, що якщо банки видадуть 400 млрд грн кредитів, та ще й за ставкою 10%, то економіка буде зростати на 7−8% на рік.

Спочатку висловлюся як банкір. У нас вже був період такого бурхливого кредитування. З 2005 по 2009 рік обсяг кредитів, виданих банківською системою зріс у 7 разів. З 88 до 740 млрд грн. Якщо відкинути вплив курсових різниць, то десь разів у 5. ВВП за рахунок цього зростав на 7% на рік. Машини за $30−40 тисяч оформлювалися за півгодини, квартири по $200−300 тисяч — за два дні і т. д. Ви пам’ятаєте.

Чи було це кредитування здоровим? Ні, не було. Ані банки в цій дикій гонитві не могли нормально менеджувати свої портфелі, ані позичальники зі своєю зарплатою і виручкою їх обслуговувати. У підсумку виросла мильна бульбашка попиту, накачана банківськими грошима, яка не могла не луснути. У 2009 році вона й луснула. З гуркотом і свистом. Поховавши відразу 30% економіки (все, що зросло) і 60% банківських активів.

Хтось скаже, клятий Уолл-стріт винний. Гарна думка. Тільки незрозуміло, яке відношення він мав до ціни квартири в $100 тисяч десь на Троєщині. Ту ситуацію банки не «видихнули» досі. Держава в результаті стала щасливим володарем 65% банківської системи. Сформованих в основному з «активів», накритих мідним тазом колись «великих» банків. А у тих, хто вижив на балансі й зараз висить відсотків по 50 непрацюючих кредитів. Тому мені важко уявити ситуацію, коли банки раптом кинуться видавати по 100 мільярдів на рік, та ще й під 10%. Де вони візьмуть ці гроші? У нас в Авалі, дай Бооже пам’яті, процентна маржа по гривні була на рівні 10%, а по валюті на рівні 6%. За тих ставкок.

Багато хто бачить рішення в зниженні ставки рефінансування Нацбанку. Це не спрацює. Вона має іншу природу, ніж ставка ФРС і по-іншому впливає на ринок. Від неї набагато більше залежить ціна запозичень, ніж їх обсяг.

Більш того. Сьогодні в банківському світі тенденція загальна. Банки не хочуть кредитувати економіку. Не тільки у нас. В Америці та Європі теж. Навіть при нульових і мінусових ставках центральних банків. Ризики високі, маржа маленька. Про це, до речі, не так давно Бен Бернанке, колишній глава ФРС, говорив.

Тепер погляд з іншого боку. З бізнесу. Проблема не в кредитних ресурсах. Можливо вона є у монополістів і якихось компаній, що сидять на бюджетному фінансуванні або бюджетних дотаціях. Чим більше оборотки вклав, тим більше кеша витягнув.

У нормальних компаній питання в іншому. І проблема в іншому — в ринках збуту. Якщо у тебе є куди продавати свою продукцію, ти завжди знайдеш фінансування. Тобі його будь-який банк із задоволенням дасть. Ринки два. Експорт і внутрішній. Усе.

Внутрішній — населення і підприємства. Ви можете стимулювати попит населення, піднявши зарплату або навидавати кредитів, але в підсумку буде 2009 рік. Ви маєте захищати свій внутрішній ринок і допомагати своєму експортеру продавати продукцію на зовнішньому. Через фінансування розривів, через державні гарантії, преференції та мита і т. д. У цьому полягає роль держави. Не в торгівлі насінням. Я весь минулий рік писав про дорогу гривню, яка коштувала експортерам $3−4 млрд виторгу. І про демпінговий імпорт. Який на тлі курсу почав вбивати внутрішній ринок цілими напрямками.

Скажіть, як можна допускати, щоб ми в Європу продавали тільки зерно, кругляк і т. п? Щоб готову продукцію нам обмежували мізерними квотами, а звідти до нас валили, наприклад, продукти харчування без будь-яких обмежень. У ціні яких сидить $110 млрд щорічних державних дотацій. Як наш завод якийсь може конкурувати з державою Польща? Або Німеччина.

І те ж саме щодо експорту. З урахуванням щорічного торгового дефіциту на рівні 12−14 млрд він взагалі має на першому місці бути. Поки ж самі борсаємося як можемо. Зрозуміло, що проблем у бізнесу, насправді, набагато більше. Суди, дозволи, монополії, податки і корупція, рейдерство і т. д. Я про все це писав раніше, і не хочу повторюватися. Тому обмежився одним аспектом великої та комплексної проблеми.