В сім’ї волинян – три покоління вогнеборців, які рятують людей на раритетному авто

Не кожне село нині може похвалитися, що має власну пожежну команду. У селі Тур Ратнівського району вона ще й по-своєму унікальна.

У місцевій пожежній команді був дід, зараз трудяться батько і син. До того ж, працюють вони, можна сказати, на раритетному автомобілі 1955 року випуску, пише Вісник.

– Получається, що йому уже 65 років. Людина у такому віці йде на пенсію. Але це авто ще «воює» і допомагає, – усміхається Борис Мрочко. Він – наймолодший з династії турських пожежних.

А почалася вона з діда – Бориса Максимовича Борисюка. У вісімдесятих роках він працював водієм у місцевому колгоспі. І коли у 1986-му у місцевій пожежній команді старий ГАЗ-66 замінили «новішим», його перевели на нього водієм. Робота сподобалася, тож пропрацював на ній аж до пенсії. Ще й зятя свого Івана Мрочка привів. Так тесть із зятем трудилися на благо села до моменту, коли пожежна припинила свою роботу. Тодішній сільський голова порахував, що утримувати пожежний автомобіль – надто дорого, і його спочатку передали у Заболоття, а потім у Ратне. 12 років у Турі не було пожежної команди.

– У нас село друге за кількістю населення у районі, – пояснює турський староста Андрій Міщук. – Коли я прийшов на роботу, виникло питання, чому наш пожежний автомобіль не у нас, адже дуже часто виникають загорання на торфовищах. Поки з Ратного чи Заболоття приїдуть – збитки у людей колосальні.

Турчани свій раритетний ГАЗ знайшли аж за півсотні кілометрів, у Щедрогорі. Усі ці роки він стояв без діла. Приїхав, що називається, своїм ходом. Але скільки-то довелося над ним попрацювати! У 2016 році естафету діда й тата перейняв Борис Мрочко.

– Складалося враження, що все цінне, що було у тому автомобілі, зняте. А деталі ж то дефіцитні! Довелося їх попошукати, – розповідає Борис Іванович. – Сільська рада вклала тоді 60 тисяч гривень. Це дуже велика сума. Машина ж повинна не просто їздити, але й мати засоби для боротьби з пожежами – їх теж самі робили. А ще для автомобіля треба було гараж збудувати, інакше він не зміг би у мороз на виклики виїжджати. Знову ж усе – своїми силами при допомозі небайдужих людей.

Сьогодні у Турі дуже задоволені, що мають пожежну команду і автомобіль. Тільки цього року вогнеборці 16 разів виїжджали на гасіння пожеж. Більшість викликів – на гасіння сухої трави.

Не оминула цьогоріч село й трагедія – 16 квітня у вогні загинула 30-річна жінка. Вона жила у хаті майже в самому центрі Тура, недалеко від пожежної частини. Тож Борис Мрочко першим помітив дим. Прибігли, вибили вікно, почали заливати водою. Того дня був сильний вітер, тому на дах хати довелося її чимало вилити, щоб полум’я не перекинулося на інші хати. На жаль, від диму задихнулася господиня.

– Нам би хоч одного костюма захисного, маску купити, щоб можна було ближче приступити і з вогнем боротися. Весь час про це кажу голові нашої Заболоттівської громади. Ми б тоді були ефективнішими, – говорить про наболіле Борис Іванович.

У Турі розуміють, що нового автомобіля їм ніхто не дасть. Тож уже цього року на своєму «пенсійному» газоні капітально відремонтували двигуна, поставили бочку на більший об’єм води. Машина ще послужить.

Наталка СЛЮСАР