«Психологічний ефект». Навіщо владі зайві заборони під час карантину

Дискусії навколо етичності та меж повноважень уряду йдуть по всьому світу та навіть з’явився термін «лібертаріанський патерналізм»

Багатьох обурили пояснення МОЗ, що не всі обмеження під час карантину були необхідними, а радше запровадженими «для психологічного ефекту, щоб у людей з’явилося відчуття небезпеки і необхідності дотримання карантинних заходів».

Дискусії навколо етичності та меж повноважень уряду в захисті громадян від самих себе йдуть по всьому світу, та навіть з’явився термін «лібертаріанський патерналізм» (або система «м’яких поштовхів») як спроба знайти баланс між свободою та примусом. Класична економічна теорія стверджувала, що люди приймають найбільш вигідні та оптимальні рішення для себе. Але подальші експерименти та вивчення людської психології і поведінки показали, що Homo Sapiens — істоти нераціональні. Ми не вміємо чекати та надаємо перевагу миттєвій вигоді (помилки з кредитами, не турбуємось вчасно про пенсію), не маємо достатньо сили волі (замало фізичної активності чи зусиль досягнути мету), маємо надмірний оптимізм (помилки на дорогах, не звертаємось вчасно за допомогою до лікаря) тощо.

Нобелівський лауреат Деніел Канеман у свій книзі «Мислення швидке й повільне» стверджує, що вибором людини керують дві розумові системи: швидка, що спрацьовує автоматично і майже не вимагає зусиль, та повільна, що працює для прийняття складних рішень, для чого потрібні свідомі розумові зусилля. У більшості випадків ми функціонуємо на автопілоті — діємо так, як роблять інші, під впливом інстинктів, за прикладом подібних ситуацій, інтуїції. Саме швидка система мислення може призвести до гендерної чи расової дискримінації (ми еволюційно ставимось з обережністю до несхожих до нас людей), або рішення не дотримуватись карантину («що станеться якщо я один раз не одягну маску чи запрошу друзів»). Усе це направлено на виживання, аби зберегти енергію та швидко приймати рішення.

Читайте також:

Віталій Каценельсон
Стати найкращою версією себе. Як змінити свої звички після карантину

Інший нобелівський лауреат, Річард Талер, у книзі «Поштовх. Як допомогти людям зробити правильний вибір» спільно з Касом Санстейном, колишнім керівником адміністрації Обами, говорять, що всі ми знаходимося під впливом поведінкових упереджень, стереотипів, емоцій та підсвідомих процесів прийняття рішень, про які навіть не здогадуємося. Більшість таких упереджень мають пристосувальну чи захисну функцію для людини. Але часом це призводить до помилок. Наприклад, «надмірна впевненість» допомагає людині ризикувати, але може призвести і до негативних наслідків. А «схильність до підтвердження своєї точки зору» (confirmation bias) призводить до того, що ми обираємо лише ті джерела інформації, що підтверджують наше ставлення. Це захищає самооцінку, але розв’язує руки дезінформації.

Якщо небезпечне керування автомобілем або неуважне ставлення до свого здоров’я може негативно вплинути на платників податків або навіть на життя інших людей (наприклад, рух антивакцинальників), чи має право уряд втручатися, щоб запобігти або зменшити негативні наслідки від можливих похибок мислення? Адже покладання лише на раціональність людей може викликати помилки при державному управлінні. Надання інформації не завжди спрацьовує, адже при швидких реакціях люди не звертаються до когнітивної частини (ми всі знаємо про небезпеку перевищення швидкості/вживання тютюну тощо). Так само не завжди допомагають заборони та покарання, які в певних випадках мають зворотні наслідки (ефект психологічної реактивності, коли люди хочуть повернути собі свободу вибору, і вчиняють навмисно навпаки).

Кас Санстейн запропонував підхід «поштовхів» та термін «лібертаріанський патерналізм» як систему «м’яких втручань», яку можна використовувати, щоб поліпшити стан добробуту, здоров’я та щастя, та що має на меті лише підштовхнути (nudge з англ.) людину до певної бажаної поведінки. Ті самі наліпки для дотримання дистанції у магазинах, нагадування та опції за замовчуванням («автоматичний вступ до донорства», благодійні внески на решту від платежів), розташування певним чином здорової їжі у магазинах та їдальнях — все це приклади інтеграції поштовхів замість заборон чи пояснення.

Лібертаріанський патерналізм повинен зменшити конфлікт між необхідним втручанням у вибір людини та свободою. Лібертаріанський патерналізм заперечує ефективність погроз та заборон і тому вважається демократичним методом, який залишає людині свободу вибору, через що і здобув своє визнання серед розвинутих країн та міжнародних організацій (NUDGE units з’явились в Світовому Банку, ЄС, ООН та більшості урядів). Уряди за такого підходу стають архітектором вибору людини — коригують можливі рішення в інтересах суспільства. Тим не менш, у теорії наджингу Річарда Талера є свої перестороги.

Читайте також:

Антон Сененко
«Все одно всі перехворіємо». Чого не розуміють українці про карантин?

Чи може бути так, що нераціональні рішення, прийняті людьми, в кінцевому підсумку виявляться кращими? Нераціональність людського роду є благом чи прокляттям? Адже саме наша «нераціональність» робить людину гнучкою, захищає її психіку та допомагає прилаштовуватись (наприклад, дослідження підтверджують, що інтуїція допомагає фінансистам).

Вибір без вибору. Влада насправді не знає, що обрали би люди, якби були добре поінформовані та приймали рішення неупереджено? Приймаючи рішення про те, що буде кращим для громадян, влада позбавляє людини фактичного вибору. Чи може це призвести до маніпуляцій — питання досі відкрите.

Адже це позбавлення можливості навчатися, бо наші помилки є частиною навчання. Якщо нас захищають, підштовхуючи не робити помилок, то ми ніколи не навчимося уникати їх.

Це також занадто добре продуманий вибір. А підштовхування до вибору можуть позбавити нас можливості застосувати власні розумові здібності для пошуку найкращого та найоптимальнішого рішення. З часом ми можемо втратити навички робити виважений вибір.

Крім того, при розгляді ефектів добробуту від втручання необхідно враховувати не лише безпосередні наслідки, а й реакцію на використаний метод. Наприклад, ті самі заяви про «психологічний ефект заборон» викликають обурення як маніпулятивні.

Зважаючи на перестороги, урядам та експертам з поведінкових наук потрібно ретельніше ставитися до запровадження теорії наджингу в публічній сфері.

Агенти соціальних змін мають дотримуватися базових принципів демократичного врядування:

— будь-які втручання повинні бути відкритими та прозорими, а не маніпулятивними;

— інтервенції повинні мати на меті примножувати суспільний добробут, а не переслідувати персональні інтереси;

— політики повинні зберігати можливість індивідуального вибору для людини та її автономії, а не обмежувати її;

— втручання у вибір людини лише за умови достатніх на це підстав і підтвердженої ефективності результату, а не на постійній основі.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ