Семен Поташник: вдячний долі, що пов’язала моє життя з гідроенергетикою

​Вклад Семена Ізрайлевича Поташника в українську гідроенергетику неоціненний. Важко перерахувати всі його досягнення та нагороди, а нещодавно він отримав Почесного доктора Національної академії наук України. Семен Ізрайлевич присвятив своє життя служінню людям, а його невичерпна енергія вражає і сьогодні.

25 травня Семену Ізрайлевичу Поташнику виповнюється 90 років. В ексклюзивному інтерв’ю ювіляр поділився спогадами зі свого життя, надав поради молодому поколінню та розповів про ще одну свою мрію.

Я народився в 1930 році в маленькому містечку Олевськ Житомирської області. На жаль, з самого початку війни батька забрали на фронт, а бабуся, дідусь, мама, я і моя єдина сестра змушені були евакуюватись. Їхали ми по маршруту: Олевськ-Коростень- Малин-Київ. Після Києва, якщо не помиляюсь, потрапили до Ніжина, а вже звідти впродовж 12-ти діб ми діставались до міста Бійськ, що в Алтайському краї. Там ми прожили майже всю війну, там я ходив і до школи. Коли рідний Олевськ визволили від фашистських загарбників, наша сім’я відразу повернулася додому. Тому 9 та 10 класи я закінчував вже в Олевську. Як зараз пам’ятаю, до школи ходили зі зброєю, в якості дружинників, оскільки ще був військовий час. З гордістю скажу, що тоді отримав першу свою нагороду.

- Цікаво. Що це була за нагорода?

Якраз у той час було прийнято рішення про відзначення золотими та срібними медалями відмінників. Оскільки в школі я вчився на відмінно, то й отримав золоту медаль. Чесно скажу, пишаюся цим. Ця медаль мені особливо дорога, оскільки це перша моя нагорода, ще й отримана у рідному краї.

- Ви вже тоді знали, що хочете стати енергетиком?

Розповім цікавий факт з мого життя, про який мало хто знає. Оскільки у мене була золота медаль, я міг вступити до будь-якого вищого навчального закладу Радянського Союзу. Тому я поїхав до Москви та без проблем вступив до Московського державного інституту міжнародних відносин. Я вже навіть не пам’ятаю на який факультет. Проте, коли приїхав додому, мама почала мене вмовляти не їхати так далеко, а перевестися до Києва. Я прислухався до маминої поради та перевівся до Київського політехнічного інституту. З того моменту моє життя назавжди пов’язалося з енергетикою.

- А яким чином Ви потрапили саме до гідроенергетики?

Після закінчення навчання в інституті мені запропонували їхати до Запоріжжя, де будували трансформаторний завод, а при заводі інститут. Та й в Києві я міг спокійно залишитися. Але в ті часи в газетах друкували звернення, заклики про необхідність розбудови Сибіру. Вважалося навіть, можна сказати, модним, поїхати на підкорення цілини. А я вже тоді був громадським активістом і вважав своїм обов’язком поїхати до Сибіру. Так ми з молодою дружиною потрапили до Усть-Каменогорська, де я брав участь у будівництві гідроелектростанції. Мені було лише 22 роки, проте я був досить активним та успішним, поєднував інженерну діяльність з громадською роботою.

- Скільки років Ви прожили в Усть-Каменогорську?

До 1956 року. В Україні вже розпочалось будівництво Кременчуцької ГЕС, а оскільки я вважався досвідченим спеціалістом, міністерство мене відправило на це будівництво. На Кременчуцький ГЕС я пропрацював до 1964 року. Потім приїхав до Вишгорода, який на той час був ще селом. З того часу і працював на Київській ГЕС, хоч часто від’їжджав у відрядження. Мене запрошували на будівництво гідроелектростанцій, причому в різних ролях: і інженером, і радником, і консультантом. Але зазначу, на Каскаді Київських ГЕС і ГАЕС мені було цікаво працювати, у нас було багато цікавих проєктів. Пам’ятаю, що за проєкт гідроелектростанції з низьконапірними агрегатами я навіть державну премію отримав.

- А скільки станцій за своє життя Ви побудували?

Я будував станції по всьому світу, їх важко перерахувати. Ви знаєте, я кожного ранку згадую своє життя, де я був, скільки всього зробив. Зараз мені здається, що це просто неможливо, людина не може стільки всього встигнути. Я ж займався і проєктуванням, і будівництвом, і виробництвом, і експлуатацією – і все це великі ГЕС. Окрім того, я впродовж всього життя займався науковою діяльністю.

- А хто Вас підтримував по життю та давав сили на нові звершення?

Моя дружина. Впродовж всього життя вона завжди була поруч. Вона завжди мене підтримувала та була моєю опорою. Пам’ятаю, дружина постійно мені повторювала, що я все своє життя віддаю на служіння іншим. І це правда, я завжди хотів якомога більше хорошого та корисного зробити суспільству. Окрім того, у мене є дочка, яка надавала мені сил та якою я дуже пишаюся. Наразі вона працює в Укргідроенерго. Можна сказати, продовжує мій шлях.

А ще додам, що впродовж всієї моєї професійної діяльності, де б я не був, ким би я не працював, я відчував та відчуваю до сих пір підтримку та розуміння колег. У мене було багато друзів, знайомих, колег, поряд з якими я себе завжди відчував особливо.

- Семене Ізрайлевичу, немає людини, яка б Вас знала та не поважала. Яка Ваша життєва позиція? Яким життєвим принципам Ви ніколи не зраджуєте?

Взагалі в мене багато принципів, проте є один особливий для мене – це відношення до людей. По життю мені довелося спілкуватися з людьми різних національностей, різних професій, різних статусів, я зустрічався часто з найвищими керівниками різних країн, але моє відношення до всіх було однаковим – я завжди до всіх ставився з повагою, добротою та розумінням. Батьки мене з дитинства навчали лише так ставитися до

людей, а з часом це в мені вкорінилось. У мене завжди були гарні відносини зі всіма, і мені здається, що я ніколи нікого не образив і нікому не зробив нічого поганого.

- А у Вас були якісь інші захоплення, окрім гідроенергетики? Що ще приваблювало у житті?

Ви не повірите, але я грав на скрипці. Я дуже люблю музику, а захоплення скрипкою у мене з’явилося ще в дитинстві. Тому по життю, де б я не був, скрипка завжди була зі мною. Вона і зараз є, правда, давно я нею не користувався. А ще я захоплювався літературою. Моя дружина привила мені цю любов, оскільки вона була вчителем російської мови та літератури.

- В енергетичній сфері Ви працюєте з 52 року, є досвід роботи в різних країнах світу. Професійний шлях у Вас просто вражаючий. Що Ви можете сказати про енергетику України?

На мою думку, Україна до певного часу була однією із провідних країн у сфері енергетики. Адже великі теплові станції – це Україна, потужні атомні станції – це Україна, великі лінії передачі – це Україна. А що стосується гідроенергетики, то це моя гордість. Чого тільки варта Дністровська ГАЕС, яку, я вірю, найближчим часом добудують і вона стане однією із найбільших ГАЕС у світі. Моя країна в цій сфері досягла великих успіхів. Звичайно, все з часом потребує вдосконалення.

Але свого часу я часто виступав з доповідями про українську гідроенергетику за кордоном. Як зараз пам’ятаю шалені оплески аудиторії після моєї доповіді у Вашингтоні, адже тоді весь світ визнав, що Україна з точки зору освоєння гідроенергоресурсів – одна із найбільш розвинутих країн у світі.

На жаль, на сьогоднішній день в Україні є багато проблем, в тому числі і в енергетичній сфері. У світі взагалі зараз досить складне життя. Але я вірю, що прийде час, коли така провідна галузь як енергетика, без якої неможливо уявити життя, стане високо розвиненою. А ще мені б дуже хотілося, щоб гідне місце в суспільстві посіла наука.

- Ви не шкодуєте, що вибрали професію гідроенергетика?

Дякую за це запитання. Ви знаєте, я щоранку дякую долі за те, що пов’язала моє життя з гідроенергетикою. Я часто розмірковую: якби я тоді залишився в Московському державному інституті міжнародних відносин, став би політичним експертом чи політичним консультантом. Чим я зміг би допомогти людям? На мою думку, такі професії – це просто спосіб заробітку на буденні речі. А я все своє життя за покликом серця із задоволенням слугував людям, із задоволенням розбудовував українську, та й не тільки українську, гідроенергетику, тим самим приносив користь людям. Я пишаюся, що життя віддав гідроенергетиці. Я щасливий. Мабуть, все-таки є якась вища сила, яка допомагає зробити правильний вибір.

- Щоб Ви хотіли побажати та порадити молоді? Які професійні рекомендації можете дати тим, хто тільки розпочинає свій шлях у сфері гідроенергетики?

Хочу сказати так: як би у вас не складалося життя, ким би ви не працювали, куди б вас не закинуло життя – завжди залишайтеся людьми, ставтесь до коханих, друзів, колег та інших з повагою, не зраджуйте ні собі, ні іншим. Багато чого можна вивчити та пізнати, можна обрати будь-яку професію, можна поїхати в будь-який куточок планети, але не це важливо. Найважливіше завжди залишатися порядною, чесною та вихованою людиною, яка відповідає за свої слова та вчинки.

На що ще б хотів звернути увагу, то це на ставлення людей, молоді зокрема, до навколишнього середовища. Я за своє життя бачив неймовірну божественну красу і вважаю, якщо Бог нас нагородив таким багатством, то ми повинні з великою обережністю та любов’ю відноситись до нього. Тому любіть! Любіть себе, любіть один одного, любіть природу, любіть Батьківщину! Але любіть чистою, скромною та відданою любов’ю. Адже любов – це найпотужніша сила, що є в людей.

- У Вашому житті було безліч різних подій, досягнень. Ви все своє життя працювали на користь мільйонів людей. Про що Ви ще мрієте у свої 90 років?

Коли був у Швейцарії, відвідав малі гідроелектростанції. Я в багатьох країнах їх бачив, але у Швейцарії вони мене вразили найдужче. Я вам не можу описати словами ту красу: невеличкі греблі, турбіни, що наче зависли у повітрі, на березі обладнані зони для відпочинку, стоять охайні лавочки, навколо все засаджено зеленню, чистота неперевершена.

Ось такі малі гідроелектростанції я мрію побудувати по всій Україні. На сьогоднішній день розроблено проєкт будівництва малої гідроелектростанції в моєму рідному Олевську. Сподіваюсь, мені ще вистачить сил та здоров’я втілити свою мрію в життя.

- Семене Ізрайлевичу, дякуємо за цікаву розмову. Бажаємо Вам ще багато років життя та козацького здоров’я, щоб Ви могли здійснити свою мрію та надалі розбудовувати українську гідроенергетику.

Дякую. Хочу зазначити, що по своїй природі українці – талановитий народ, який гідний найкращих умов для життя. Тому я готовий і надалі працювати задля розквіту цивілізованої європейської України. Але пам’ятайте, цивілізація неможлива без збереження природи, без любові до своєї рідної землі та без енергетики!

Пресслужба Укргідроенерго