Якщо хочемо бути багатшими. Коли кредити в банках подешевшають?

Натрапив на цікаву статтю в The Economist. Пишуть про «жахливо високі» процентні ставки в бідних африканських країнах. Погляньмо в цьому контексті на Україну

Натрапив на цікаву статтю в The Economist. Пишуть про «жахливо високі» процентні ставки в бідних африканських країнах.

Підприємцям Уганди доводиться брати кредити під «нечувані» 22%. В африканських банків найбільший спред між кредитами та депозитами — понад 7%. Що попри високий відсоток неповернень забезпечує акціонерам банків до 17% повернення на вкладений капітал.

Давайте порівняємо з Україною.

У нас середня ставка 18% для юридичних осіб. Але є кредити і по 22%, як в Уганді.

Маємо дві основні причини:
1. Високий ризик неповернення.
2. Істотні обсяги резервування, що знижують банківську ліквідність.

В Україні понад 50% кредитів є ненадійними.
Звісно, треба розуміти, що статистику дуже псують кредити, видані афілійованим особам, як це було в ПриватБанку до націоналізації.

Багато таких кредитів виводилися з банку без ідеї їх будь-коли повернути. Начебто власник банку при цьому нічого не втрачає. Але це не зовсім так. Виведені кредити забезпечуються залученням депозитами. Класична інвестиційна афера Понці. У неї свої обмеження. І в певний момент банк доводиться банкрутити або, як в нашому випадку, націоналізувати і закривати дірку з бюджету, тобто з наших з вами грошей — платників податків. Це не найефективніше їхнє використання.

Нацбанку це не подобається. Нацбанк не довіряє нашим власникам банків. Тому він вимагає постійно додатково резервувати кошти. Найбільш явно це почала робити Гонтарєва. Що призвело до зміцнення банківської системи, а також банкрутства більше половини банків, які не змогли капіталізуватися.

Таким чином, банки стали більш безпечними для населення. Але кредити від цього не стали дешевшими.
Кожен новий президент заявляв, що знизить банківські кредитні ставки і зробить кредити більш доступними. Зеленський задекларував міфічну програму 5−7−9, в яку не вірить жоден банкір. І яка, на мій погляд, не злетить через радикальні розбіжності з ринком.

Видавати кредити нижче облікової ставки — все одно що продавати дешевше, ніж ти купив.

Тоді уряд пішов на екстрені заходи і початок знижувати облікову ставку. За рекордні терміни вона була знижена до 8%.
І як ви вважаєте: впали кредитні ставки? Ні, звісно! Бо не знизились ризики, і не знизилася резервування.
Таким чином, ми живемо з вами в системі, де ніхто не довіряє нікому.

Банки не довіряють вкладникам і кажуть про високий відсоток неповернення. А це означає, що ті, хто збирається повертати, повинні заплатити за всіх: і за себе, і за тих, хто не збирається.
Нацбанк не довіряє банкам забезпечити свою ліквідність і вимагає абсурдне резервування. Тому що є приклад власників Привату, Імексу та інших, які активно виводили гроші з банківської системи на свої афілійовані структури.

А вкладники, своєю чергою, не довіряють банкам, вбачаючи те, що їх кредитують на 10% вище облікової ставки і віддаючи перевагу над ними ОВДП та інший треш, який не має стосунку до реальної економіки.

Це замкнене коло хтось мусить розірвати.

І це точно буде не держава.

Отже, ми, як позичальники, повинні навчитися поважати банківські інститути і привчити себе, що треба повертати кредити, чого б це не коштувало. Тож почнімо із себе.

Потім, я впевнений, підтягнуться банки, які почнуть впроваджувати повсюдно кредитні рейтинги, щоб надійні позичальники могли кредитуватися значно дешевше.

Банки повинні почати стимулювати правильну поведінку клієнтів.

Ну і нарешті, можливо, коли-небудь держава почне довіряти банкам, які припинять грати в піраміди з депозитами і видавати афілійовані кредити.

І тоді ми почнемо бодай трохи відрізнятися від Африки у фінансових питаннях.

PS. В Африці одна з причин бідності — дуже висока народжуваність. Африканці не встигають забезпечити всіх своїх нащадків. В Україні вона вже давно низька, майже на європейському рівні. Населення наше стрімко скорочується, як за рахунок низької народжуваності і високої смертності, так і через імміграцію. Але навіть це не допомагає українцям стати багатшими. Тому що багатство — це менталітет. Якщо ми хочемо розвиватися і мати доступні ресурси, ми мусимо поводитися як нація, що викликає довіру.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ