«Зелене світло» для Донбасу: чому на сході України слід розвивати ВДЕ

І що для цього треба зробити

З кінця 2019 року по квітень 2020 року ЄС надав підприємцям Донбасу субсидій на 123,5 млн грн за програмою FinancEast. Ця програма реалізована за підтримки німецького державного банку розвитку KfW та Фонду розвитку підприємництва в межах проєкту «Підтримка Європейського Союзу для Сходу України». Як зазначив Посол ЄС Матті Маасікас, голова Представництва ЄС в Україні, «Донецька та Луганська області нині як ніколи потребують допомоги та інвестицій для сталого економічного та соціального відновлення». Про залучення інвестицій у Донбас потрібно замислюватись не лише країнам ЄС, а перш за все Україні. Про можливості відновлення східних регіонів завдяки реформуванню підтримки ВДЕ спеціально для Mind розповідає експерт з енергетичних проєктів Sayenko Kharenko Марина Гріцишина.

Донецька та Луганська області – це промислові регіони України, в яких історично була зосереджена вугільна промисловість, значна кількість металургійних та машинобудівних виробництв. Наприклад, одним з найбільших центрів чорної металургії в країні є м. Маріуполь Донецької обл. Розвиток важкої промисловості потребує значних обсягів електроенергії. Але з початку конфлікту на сході Зуївська та Старобешівська ТЕС залишилися на непідконтрольній території. Це в свою чергу створило дефіцит електроенергії та має негативний вплив на якість електропостачання всього регіону.

У той же час з 2014 по 2019 рік у Донецькій та Луганській областях були майже повністю відсутні інвестиції у відновлювані джерела енергії (ВДЕ). При тому, що останні роки в Україні спостерігалося значне збільшення інвестицій. Так, за даними Bloomberg, вкладення в «зелену» генерацію України у 2018 році збільшилися на 539% до рекордних $2,1 млрд. Але у Донецькій області за останні п’ять років було введено лише 15 МВт об’єктів ВДЕ, а в Луганській – 1,8 МВт.

Якщо з 2014 по 2017 роки брак інвестицій ще можна пояснити розташуванням частин Донецької та Луганської областей на непідконтрольних Україні територіях, то в подальші роки все не так однозначно: проблема полягає також у системі підтримки.

Що не так із системою підтримки відновлюваної генерації?

Відновлювана генерація України постійно знаходиться в стані випробування на міцність. В 2014-2015 роках конфлікт на сході країни та неперегляд «зелених» тарифів майже зупинили розвиток галузі. Потім, з початку 2018 року розпочалось обговорення аукціонної системи підтримки. Інвестори розуміли, що аукціони можуть зупинити розвиток ВДЕ знову. Саме з цим зіткнулись інші країни при впровадженні такої моделі. Наприклад, у зв’язку із помилками в дизайні аукціонів у 2018 році в Німеччині було введене в експлуатацію лише 2400 МВт офшорних ВЕС у порівняння з 5000 МВт у 2017 році.

Тому реалізацію проектів ВДЕ в Україні «пришпорили», аби встигнути до введення аукціонів. При цьому особливо швидко розвивалася сонячна генерація – завдяки завищеному «зеленому» тарифу та коротшим строкам реалізації проектів порівняно з вітровою. Але значне збільшення відновлюваної генерації за доволі короткий період призвело до ще більшої кризи неплатежів та обмеження генерації ВДЕ в 2020 році.

Що насправді призвело до кризи?

До головних кризових чинників у розвитку ВДЕ в Україні можна віднести наступні:

• незбалансований та неконтрольований з боку держави розвиток відновлюваної генерації;
• зависокий «зелений» тариф для сонячної генерації;
• неефективна участь ВДЕ на новому ринку електричної енергії.

Розглянемо кожен з них докладніше.

Незбалансований розвиток відновлюваної генерації

Національним планом дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року було передбачено будівництво 2300 МВт сонячної генерації та 2280 МВт вітрової ( до 31 грудня 2020-го). Однак, станом на березень нинішнього року за даними НЕК «Укрнерерго» встановлена потужність СЕС складає 4231 МВт, а ВЕС – 1037 МВт. Отже, СЕС налічується вдвічі більше, а ВЕС – удвічі менше, ніж було передбачено Національним планом.

Відповідно до цього документу очікувана частка в енергетичному балансі України електроенергії від СЕС мала бути на рівні 1,5%, а ВЕС – 3,8%, тобто вітрової генерації мало бути в 2-3 рази більше, ніж сонячної. Таке співвідношення виробництва ВЕС та СЕС є ознакою гармонійно розвинутої енергетичної системи з урахуванням потреб у балансуючих потужностях. Наприклад, у Німеччині 8% електричної енергії виробляється сонячною генерацією, і 20% – вітровою. Хоча кожна країна має свої умови розвитку відновлюваної генерації, тому таке співвідношення може відрізнятися:

Існують приклади енергосистем з домінуючою вітровою генерацією – насамперед, північні країни, та лише декілька прикладів домінуючої сонячної генерації. Проте енергосистеми другого типу не є збалансованими через дуже сильну сезону та добову змінність виробництва енергії від сонця.

Занадто розвинута сонячна генерація часто є причиною збільшеної потреби в балансуючих потужностях. Але розвиток сонячної генерації разом з вітровою дозволяє збалансувати енергосистему у випадку нестачі природних ресурсів мінімальними балансуючими потужностями.

Зависокий «зелений» тариф для сонячної генерації

Попри правильно встановлені цілі щодо розвитку сонячної та вітрової енергетики в Національному плані дій, потрібно також враховувати вплив «зелених» тарифів на розвиток ВДЕ. Так, у 2015 році – в перший рік після затвердження Нацплану законом «Про електроенергетику» – «зелені» тарифи для сонця були встановлені на 66% вище, ніж для вітру.

Високі «зелені» тарифи та зниження вартості обладнання призвело до більш активного будівництва СЕС в Україні. І через помилку в алгоритмі розподілення тарифів наразі сонячна генерація виробляє понад 3% у енергетичному балансі України, а вітрова – лише 2,2 %.

Звісно, встановлення високих «зелених» тарифів було обумовлено економічними причинами. Економіка України не могла забезпечити фінансування запланованих темпів будівництва відновлюваної генерації. Для залучення інвестицій потрібна певна прибутковість проектів ВДЕ. При цьому інвестиційний кредитний рейтинг України не був високим і завжди знаходився на рівні «спекулятивний», тому «зелені» тарифи певним чином врівноважили для інвесторів ризики від будівництва відновлюваної генерації.

У той же час, не лише високі «зелені» тарифи та незбалансований розвиток ВДЕ стали причиною кризи. До найбільш негативних наслідків призвели саме неефективні умови участі виробників ВДЕ на новому ринку електричної енергії.

Неефективна участь ВДЕ на новому ринку електричної енергії

З 1 липня 2019 року запрацював новий ринок електроенергії  України. Але з перших днів його роботи виробники ВДЕ були виключені з ринкових відносин і працюють з єдиним покупцем електроенергії ВДЕ – ДП «Гарантований покупець» та в окремій балансуючій групі. ДП «Гарантований покупець» купує весь обсяг електричної енергії, вироблений ВДЕ, за «зеленим» тарифом та продає її в ринку. Здійснення оплат за «зеленим» тарифом передбачалося за рахунок тарифу на передачу електроенергії, що сплачують усі промислові споживачі.

Через неефективне регулювання ринку ДП «Гарантований покупець» купував електричну енергію за «зеленим» тарифом і продавав її знову на ринку «на добу наперед» за мінімально можливою ціною 10 грн/МВт*г. При цьому середньозважена ціна сягала 1500 грн/МВт*г. Таким чином, тариф на передачу електроенергії мав покривати не різницю між ринковим тарифом та «зеленим», а практично весь обсяг платежів за «зеленим» тарифом.

Це призвело до того, що тариф на передачу зріс багаторазово, а промислові споживачі оскаржили постанови регулятора про встановлення тарифів на передачу у судовому порядку. Незважаючи на зміни у режим покладання спеціальних обов’язків (ПСО), у ДП «Гарантований покупець» все одно накопичились борги перед виробниками ВДЕ, які на 01.05.2020 р. складали 9,7 млрд грн.  

Усвідомлюючи проблему боргів, але не усвідомлюючи її причини, Мінекоенерго в листопаді 2019 року виступило з ініціативою щодо зменшення «зелених» тарифів та одночасного продовження строку їх дії. З грудня 2019 року офіційно розпочався процес медіації за участю Енергетичного співтовариства між інвесторами ВДЕ та Мінекоенерго. Але навіть у разі вирішення питання в медіації, це рішення буде стосуватись лише реалізованих проектів ВДЕ.

При цьому в Україні зовсім відсутні подальші плани для розвитку відновлюваної енергетики після 2020 року. Але зупинка розвитку ВДЕ – це не вирішення проблеми, оскільки блоки ТЕС та АЕС не новішають з часом. Та потрібно не забувати про закриття всієї вугільної генерації до 2033 року відповідно до Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок. Тому крім вирішення поточних проблем, час замислитися над адекватним розвитком відновлюваної енергетику в подальшому.

Як можна змінити ситуацію?

Розв’язати проблеми з ВДЕ можливо різними шляхами – аж до повної зупинки розвитку відновлюваної генерації. Але від такого рішення не з’являться нові інвестиції в Україні та не почнеться розвиток промислового виробництва. При цьому можна зробити лише декілька кроків, що стануть в пригоді не лише ВДЕ, а й розвиткові Донецької та Луганської області.

Кроки, потрібні для вирішення проблеми з ВДЕ та залучення інвестицій у східні регіони:

• Підтримувати розвиток вітрової генерації, особливо в Донецькій та Луганській областях.

Наразі необхідне призупинення розвитку сонячної генерації з подальшим розвитком вітрової. Особливо не вистачає проектів ВЕС у Донецькій та Луганських областях, що мають досить хороший вітровий потенціал та промислових споживачів для електроенергії із ВДЕ.

На жаль, ці регіони майже не цікавлять потенційних інвесторів. За останні роки там було розпочато лише декілька проєктів ВДЕ. Так, відповідно до звіту Української вітроенергетичної асоціації за 2019 рік, ТОВ УК «Вітряні парки України» реалізують проєкт Краматорської ВЕС загальною потужністю 25 МВт. Крім того, в 2019 році розпочався девелопмент проєкту будівництва вітрового парку в Нікольському та Мангушському районах Донецької області встановленою потужністю 800 МВт девелопером ТОВ «ВІНД ФАРМ». Але для впровадження таких проєктів в Україні та особливо на Донбасі потрібна відповідна система підтримки.

• Замість «зелених» тарифів передбачити надбавки до ринкової ціни на електричну енергію.

З 2009 року «зелені» тарифи встановлювалися залежно від технології та дати введення в експлуатацію об’єктів ВДЕ. Це призвело до значного приросту сонячної генерації. Для виправлення ситуації потрібно стимулювати локалізацію обладнання для ВДЕ в Україні та розвиток відновлюваної генерації в тих регіонах, де є потреба у додаткових генеруючих потужностях.

Наприклад, за останні роки найбільша кількість об’єктів ВДЕ була збудована в Запорізькій, Херсонській та Миколаївських областях. При цьому в Донецькій та Луганських областях, де не вистачає генеруючих потужностей, об’єкти ВДЕ не будуються.

Зараз через зниження вартості технологій, реалізації проєктів ВДЕ можлива без «зелених» тарифів, а для залучення інвестицій достатньо лише надбавки до ринкової ціни електроенергії. Тому ситуацію може виправити встановленням таких надбавок для кожного регіону та надбавки за локалізацію виробництва обладнання для ВДЕ. У свою чергу при встановлення таких умов надвисокий «зелений» тариф вже не знадобиться, а «зелені» виробники зможуть працювати на ринку електроенергії, що, у свою чергу, може спонукати до залучення інвестицій у Донбас.

• Зробити виробників ВДЕ повноцінними учасниками ринку електричної енергії.

Головна проблема розвитку відновлюваної енергетики України – неможливість участі виробників ВДЕ в ринку електричної енергії з підтримкою. У разі ж їх безпосередньої участі у всіх сегментах нового ринку вдалося б уникнути багатьох поточних проблем.

На даний час потенційний дефіцит бюджету ДП «Гарантований покупець» може призвести до несплати виробникам ВДЕ в повному обсязі. Якщо ж вони братимуть участь у ринку на загальних умовах, більша частина їхнього доходу може отримуватись напряму від покупців їхньої електричної енергії. Системою підтримки можна лише передбачити надбавки для покриття різниці між ринковою ціною та спеціальним тарифом для виробника ВДЕ. Така система вже давно використовується в інших країнах та називається контрактами на різницю.

Контракти на різницю – угоди між виробниками ВДЕ та державною компанію, за якими виплачується позитивна та негативна різниця від фіксованої ціни за електроенергію ВДЕ.

У разі продажу на ринку електричної енергії виробником ВДЕ за ціною нижче фіксованої, виробнику компенсується різниця від фіксованої ціни. А якщо він продає електроенергію за ціною вище фіксованої , то різницю між фактичною та фіксованою ціною виплачує державній компанії.

Оскільки різниця між ринковою ціною та фіксованим тарифом виплачується виробнику ВДЕ лише за продану електроенергію, виробники ВДЕ мотивовані отримати максимум прибутку на ринку та продати всю вироблену електроенергію, що підтримає ефективність та ліквідність ринку електричної енергії. Така система підтримки дозволяє визначити справжню ціну електроенергії із ВДЕ, не потребує функціонування ДП «Гарантований покупець» та дозволить залучити інвестиції в усі регіони України.