COVID-19 один, медіасвіти, в яких живуть українці, – різні

Три місяці тому нестача інформації щодо коронавірусу та швидке розповсюдження пліток за допомогою месенджерів та соціальних мереж спричинили ганебний бунт в Нових Санжарах, в ході якого українці кидали в інших українців каміння тільки за те, що ті прибули з Кітаю. 

Два місяці тому ми раділи поверненню родичів та сусідів з-за кордону, а ще хвилювались щодо нестачі масок, санітайзерів та апаратів ШВЛ. 

Місяць тому інформація – від сухої офіційної статистики щодо захворілих та померлих до порад блогерів, як харчуватись та займатись спортом під час карантину, – надходила вже у фантастичних обсягах, які просто неможливо було охопити. 

Протягом місяців стрічка новин складається переважно з повідомлень, пов'язаних з коронавірусом. І здається, що це ще не кінець, хоча кафе, магазини та транспорт відновили роботу, а люди масово стали нехтувати масками.

Мільйони разів вже було сказано, що за відсутності або нестачі інших ресурсів надпотужною силою сучасних українців є здатність мобілізуватись та згуртовуватись перед викликами. Об'єднання зусиль заради спільної мети, підтримане спроможністю не помічати розбіжностей, дозволяє долати те, що, здається, неможливо було б подолати. 

Довіра в суспільстві, відчуття плеча, готовність прийти на допомогу фактично стають силою, здатною підтримати, а іноді і замінити інститути влади, які не справляються. Враховуючи глобальність пандемії та закриття кордонів, цінність цих факторів зростає в рази. Звичайно, що медіа відіграють найважливішу роль як у нарощуванні цих ресурсів та підвищенню спроможності суспільства, так й в його атомізації та послабленні.

Той факт, що ця епідемія стала "справою для всіх" завдяки медіа – офіційним та неофіційним, новим та старим – не є якоюсь тайною. Певно, протягом карантину кожен відчув на собі тиск цієї химерної суміші даних, думок експертів, критичних зауважень, закликів, застережень, залякувань, пропозицій та пояснень, які нескінченно лились зі всіх екранів. Здавалось би,  "попереджений значить озброєний", але чи стало суспільство більш міцним за цей час – питання відкрите. 

Офіційні та неофіційні, популярні та наукові, критичні та схвальні повідомлення про перебіг пандемії та кроки влади створили вже окремі інформаційні світи щодо коронавірусу, перебуваючи в яких українці можуть майже не перетинатись.

Саме для пошуку того, як медіа можуть допомогти українцям відшукати один одного у вкрай невизначеній ситуації епідемії, такі різні організації, як Лабораторія журналістики суспільного інтересу, Лондонська школа економіки, Львівський медіафорум та Харківській інститут соціальних досліджень поєднали зусилля у спільному проекті. 

Взаємодія медійників та соціологів дозволила вивчати протягом карантину такі теми, як джерела інформації про COVID-19 та довіру до них; вплив новин на пересічну людину; ставлення до дій влади та рівень соціальної дистанції стосовно різних груп. Також проект вивчав вплив на респондентів оригінальних відеосюжетів, побудованих за принципами  "конструктивної журналістики".

Соціологічне дослідження дозволило вийти на певні висновки щодо ставлення українців до висвітлення теми коронавірусу. 

Так, було виявлено, що ключовими критеріями при виборі джерела інформації про епідемію є "зручність" і  "довіра" разом з тим, що офіційні джерела інформації не завжди цим критеріям відповідають. Цікавою знахідкою стало те що, попри стереотипи, люди похилого віку переважно є користувачами Інтернету. Разом із тим вони часто доволі некритично сприймають інформацію, яку отримують за допомогою соціальних мереж або месенджерів. 

Дослідження виявило амбівалентне ставлення людей до дій влади: визнаючи правильність багатьох зроблених нею кроків щодо боротьби з епідемією, вони все ж залишаються незадоволеними та не довіряють ії мотивації. 

Також цікавим стало вивчення реакцій респондентів на відеоконтент, який висвітлює роботу волонтерів, що допомагають медикам та вразливим групам. Попри те, що людей здебільшого надихає така діяльність та в них виникає бажання приєднатись до волонтерських проектів, це водночас викликає в них почуття тривожності, тому, що  "сильні волонтери" для багатьох означають  "слабкі та неспроможні державні органи". 

Але найголовнішим здобутком цієї колаборації стали рекомендації, які допоможуть не лише ЗМІ, а й будь-кому, хто займається комунікацією щодо пандемії COVID-19.  

А загалом і робота над проектом, і його результати показали, що хоча медіа мають значні можливості, щоб консолідувати суспільство у боротьбі з пандемією, вибір завжди залишається за нами – згуртуватись та робити спільну справу або жбурляти каміння у співвітчизників.

Денис Кобзін, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.