Карантинний путч в Росії: правда чи спекуляції?

Що довше триватиме пандемія, то ймовірнішою ставатиме перспектива економічної катастрофи Росії

Потужний спалах епідемії COVID-19 в Росії був лише питанням часу. Надто довго Кремль зволікав зі запровадженням карантинних заходів, покликаючись на нібито втішну статистику інфікованості. У той час як в європейських країнах, котрі розташовані за тисячі кілометрів від Китаю, запроваджували жорсткі обмежувальні заходи, у Росії, котра має з китайцями 4200 кілометрів спільного кордону, продовжували працювати всі кінотеатри, театри, гіпермаркети, ресторани, бари і нічні клуби. У нормальному режимі проводили концерти і спортивні заходи, в тому числі футбольні матчі на стадіонах. Росіяни гучно й масово святкували шосту річницю анексії Криму. У Москві в метро, автобусах і трамваях щодня в тисняві продовжували їздити мільйони осіб. Більшість з них вірило своєму лідерові Владімірові Путіну, що Росії вдалося не пропустити хворобу через свої кордони.

Російський президент нахвалявся, що країна уникла найгіршого, оскільки вибудувана ним вертикаль влади працює. Підконтрольні державі російські ЗМІ розповідали  про успіхи Росії і зловтішалися з невдач Європи та Америки.

Щобільше, Путін спробував скористатися кризою, аби зміцнити своє реноме сильного лідера і підкреслити нібито ефективність російської держави. Так було дано старт пропагандистським операціям з наданням російської «гуманітарної допомоги» західним країнам, які найбільше постраждали від коронавірусу. Російське телебачення нонстопом крутило кадри, як в Італії чи в США приземляються російські літаки з медичним обладнанням. А Кремль запевняв, що у нього більш ніж достатньо ресурсів, щоб допомогти стражденним європейцям та американцям.

Проте, як з’ясувалося, допомога Італії на 80 відсотків виявилася непотребом. А «гуманітарна допомога» США виявилася зовсім не гуманітарною, бо американцям довелося за неї заплатити. А потім прислані з Росії апарати ШВЛ Сполучені Штати взагалі повернули, оскільки вони виявилися не просто неякісними, а вибухонебезпечними. У лікарнях Санкт-Петербурга і Москви такі апарати вже самовільно спалахували, й спричинені ними пожежі забрали життя кількох росіян, хворих на COVID-19.

Невідомо, на що сподівався шеф Кремля, адже було зрозумілим, що довго шило в мішку приховувати не вдасться. І ось воно вилізло й виявилося навіть не шилом, а цілим ломом, проти якого, як стверджує російська народна мудрість, немає прийому. Кількість інфікованих в Росії почала зростати з космічною швидкістю – понад десять тисяч щодня. Так досить швидко країна вийшла на друге місце в прикрій статистиці, поступаючись лише Сполученим Штатам. Причому багато експертів не без підстав підозрюють, що офіційну коронавірусну статистику в Росії й надалі занижують, особливо коли йдеться про летальні випадки.

І от вже Вашінґтон доставляє в Москву апарати ШВЛ, причому якісні, made in USA, і саме як гуманітарну допомогу, тобто задурно. «Америка молиться і шле добрі побажання російському народу, який переживає цей важкий час», – йшлося в листі Національної ради безпеки США, який супроводжував американську гуманітарну поставку.

І дійсно, російський народ і його правителі переживають нелегкий час. І не лише через коронавірус. Нівроку б’є по російському добробуту стрімке падіння цін на енергоносії, адже тамтешня економіка жорстко залежить насамперед від експорту енергоресурсів. Хоча й тут без COVID-19 не обійшлося. Адже саме пандемія спричинила уповільнення економічного зростання в усьому світі та, як наслідок, падіння попиту на пальне, яке й призвело до різкого здешевлення нафти. Згадаймо й про те, як росіяни зірвали перемовини у форматі ОПЕК+, внаслідок чого в березні ціна за барель російської нафти опустилася до безпрецедентного рівня – 18,4 долара. Подальше збереження цієї тенденції загрожує Росії економічним крахом. Адже, як вже писало наше видання, російський бюджет на 2020 рік був складений з огляду на ціну нафти у 42,4 долара за барель.

Тож що довше триватиме пандемія, то ймовірнішою ставатиме перспектива економічної катастрофи Росії. Адже навіть для багатих країн Заходу кожен день простою господарки через карантин обертається мільярдними збитками. Що вже казати про Росію, яка вже за минулі роки виснажила свої фінансові резерви, долаючи наслідки західних економічних санкцій.

На тлі пандемії стає щоразу очевиднішим, що, попри досі вдале окозамилювання, Путін за 20 років свого абсолютистського правління не зміг вибудувати ефективної держави на благо російського народу. Він вклав величезні кошти в модернізацію російського ядерного арсеналу, розвідувального потенціалу, армії, поліції і навіть у будівництво олімпійських об'єктів, але в цивільну інфраструктуру, дороги, школи чи лікарні вкладався набагато менше – особливо за межами Москви. COVID-19 тепер безжально викриває його прорахунки в державному будівництві.

Посполиті росіяни відчувають це чимраз сильніше. А з наростанням цього відчуття невпинно падає рейтинг популярності російського лідера. Згідно з останнім дослідженням соціологічної інституції «Левада-Центр», рівень суспільної підтримки Путіна впав до найнижчого показника за 20 років його правління і становить нині 59%. У лютому він ще був 69%. У 2018 році – 81%. А в 2015-му – 85%. Нині лише 27% росіян заявили, що довіряють Путіну у вирішенні найважливіших проблем.

І це ж криза лише починається. Згідно зі звітом Міністерства економічного розвитку Росії, навантаження, створюване епідемічними заходами на скарбницю, становить 100 мільярдів рублів денно. Тільки за минулий місяць витрати для російської економіки сягнули 30 мільярдів доларів. Ніхто навіть спрогнозувати не береться, що буде через місяць-два, коли державна скарбниця виснажиться остаточно, коли спорожніють холодильники в росіян, коли безробіття зросте в 4-5 разів.

Сам Путін у ці кризові дні вважає за краще триматися в тіні. Президента не видно по кілька днів поспіль, утаємничені люди стверджують, що він усамітнився в надійному бункері під посиленою охороною. Вирішення ж проблем пандемії він малодушно передав на відкуп регіональної влади.

Росія – авторитарна держава, у її закритому суспільстві громадськості не належить вирішальна роль. Все вирішували боротьба і консенсус еліт. Досі Путіну вдавалося керувати цією конкуренцією і таким чином зберігати свою владу. Утім його впливи на двірцеві групи чимраз дрібнішають.

Тож і не дивно, що на цьому тлі чимраз частіше в інформаційному просторі з’являються спекуляції про скорий державний переворот в Росії. Про розкол між федеральними та місцевими чиновниками, з одного боку, і кремлівськими технократами та ідеологами-державниками з путінського кола колишніх і чинних офіцерів розвідки – з другого.

Часто висловлюється думка, що військовики організують такий собі майже безкровний путч і візьмуть владу в свої руки. Нещодавно такі міркування в етері радіо «Комсомольская правда» висловлював відомий економіст, радник в Державній думі Михайло Делягін. Цікаво, що слухачі, котрі телефонували до студії, здебільшого схвалювали такий путч. І не боялися ж.

Один з керівників Ізборського клубу, який об'єднує російських консервативних експертів, Віталій Авер'янов запевнив, що олігархи насправді вже запускали в дію план перевороту. Утім Путін зірвав цей план, відправивши в січні 2020 року Дмитра Медвєдєва до демісії. Авер'янов стверджує, що звільнення головного прокурора Росії Юрія Чайки і одного з впливових радників Путіна Владислава Суркова є продовженням цього процесу. «Боротьба всередині Кремля ще точно не закінчилася», – запевняє він.

Головний редактор журналу «Внешнеэкономические связи» Максим Федоренко стверджує, що реалізується трьохетапний план відсторонення Путіна від влади. У своїй статті під назвою «Олігархічний реванш: реалізується сценарій повалення Владіміра Путіна» він викладає таку послідовність реалізації плану: «Перший етап – дезорганізація і дестабілізація економіки Росії, що неминуче призведе до масових протестів. Другий етап – запровадження надзвичайного стану з главою Міноборони Шойгу на чолі, можливо. І третій етап – це переформатування системи управління при виході з надзвичайного стану, створення нових інститутів влади, орієнтованих на глобальні економічні проєкти. На думку багатьох, прихильниками інтеґрації в глобальну економіку є Ельвіра Набіулліна (голова Центрального банку Росії ), Герман Греф (керівник Ощадбанку),  Антон Силуанов (міністр фінансів), Анатолій Чубайс (нині керівник Російської корпорації нанотехнологій), Олексій Кудрін (голова Рахункової палати), Дмитро Медвєдєв (нині заступник голови Ради безпеки).

Відомий російський історик, професор Валерій Соловей, котрого минулого року звільнили з елітного московського вишу МДІМВ за те, що він «веде антидержавну пропаганду і підриває політичну стабільність», вважає, що в умовах, коли рейтинг Путіна падає і діє карантин, як претенденти на владу на передній план можуть вийти дві групи. Перша – на чолі з мером Москви Сергієм Собяніним і колишнім військовиком, генеральним директором корпорації «Ростех» Сергієм Чемєзовим. Друга – на чолі з міністром оборони Сергієм Шойгу, головою ФСБ Олександром Бортніковим і секретарем Ради безпеки Росії, колишнім керівником ФСБ Миколою Патрушевим. Їхнє змагання й вирішить наступний формат російської влади.

Існує ще маса інших озвучених сценаріїв, перелічувати які не має особливого сенсу. У будь-якому випадку, навіть авторитетні експерти не поспішають заявляти, що все це вигадки. Таки щось цього року у Кремлі має відбутися. Зачекаємо, лишилося недовго.

Петро Гладієвський