«Пластикові» політики. Чому ми рухаємось, але без змін?

Їх кожного дня показують по телевізору. На їх сторінках щодня з’являються шаблонні пости. Вони могли би творити реальні зміни, але щось заважає

Мама поїхала до Італії, коли йому було 3 роки. Він жив з бабцею у невеликому містечку на Львівщині. Що він запам’ятав з дитинства? Садок і злу виховательку, від якої не було кому захистити. Школу і глузування однокласників, яке зараз називають булінгом. І дзвінки мами раз в тиждень, по неділях.

Квитки за найнижчою ціною

Чим це закінчилося? Ким він виріс? Невпевненим в собі. З низькою самооцінкою і нерозумінням куди йти далі. Але все це він навчився ретельно приховувати. Зі сторони він виглядав звичайним хлопцем.

А потім все змінилося. Одного разу в новинах він побачив якогось політика, який виступав з трибуни Верховної Ради. Той виголошував палку промову про щось дуже важливе. І нашому герою так захотілося жити так само. Трибуни, сесії, зустрічі…

Мама допомогла — оплатила репетиторів, а після закінчення «політології» через знайомих прилаштувала його в облраду. І тут все закрутилося. Відрядження, засідання, робочі групи. Все, як він хотів.

Так пройшло 10 років, потім підвернулася нагода, «склалися карти» і ось він в парламенті. Ходить на засідання. Виступає з трибуни. Навіть ініціює законопроекти. Все склалося якнайкраще. Навіть мама в Італії час від часу бачить його в новинах.

І все б добре, але щось пішло не так. Поступово стало нецікаво. Втратився сенс. Відчувалася порожнеча. Він далі ходив, говорив, їздив, але сенсу в цьому всьому було дуже мало. Вечорами — вино: бокал, два, три…

Що ж сталося? Чи міг він стати успішним політиком? Міг. Чи міг змінювати країну? Міг. Чи міг приносити велику користь людям? Міг. Що для цього треба було? Почути себе. Зануритися глибоко в себе. Почути свій старий біль і знайти свій «вогонь».

«Теорія вогню»

Хочу поділитися з вами ідеєю/концепцією/теорією, яку я відкрила для себе років 10 тому, і кожного дня бачу її підтвердження. Йдеться про «теорію внутрішнього вогню» чи «теорію автентичних політиків». Я переконана: на довгу дистанцію можуть бігти лише ті політики, які знаходять свій «внутрішній вогонь», глибинну особисту мотивацію. Тоді вони готові «перевертати гори», щоб іти за нею.

Коли вони її знаходять, в них запалюються очі, і їх уже не зупинити. А ті політики, які просто приходять в партії, йдуть на вибори, «заходять» в міські/обласні чи Верховну Раду просто так, через бажання слави чи просто амбіції, досить швидко «здуваються». І тоді в них з’являється відчуття втраченого часу і можливостей, відчуття порожнечі, й що навколо нічого не має сенсу. А далі — депресія, і бокал вина один за одним. Далі вибір невеликий: «плисти за течією» або ще гірше — піддатися спокусам і стати на «слизьку доріжку».

Свої «точки болю»

Як в бізнесі підприємцям радять знаходити «точки болю» клієнтів і пропонувати їм рішення, так і в політиці для яскравої, але безпечної кар'єри треба шукати точки болю. Але не чиїсь, а свої. Ті, які ви добре відчуваєте, й самі прожили.

Не йдеться про тих, хто в політику йде заробляти. Я про тих, хто хоче щось змінити. Хоче, але не змінює. Бо робить величезну помилку: чує кого завгодно, крім себе.

Легше рятувати країну

Що роблять «нові» політики? Приходять і починають шукати, чим би їм зайнятися. І тут «на допомогу» приходять журналісти, які підказують тисячі проблем, виборці, які пишуть сотні звернень, партія, яка просуває свої ініціативи. Чим зайнятися завжди знайдеться. «Ви ж подивіться — країна в небезпеці». Та в небезпеці самі вони. Бо просто хотіти змінювати країну недостатньо. Треба знайти власну стежку, а це дуже непросто.

Політика — вкрай ризикована справа. Тут легко «вигоріти» чи навіть «згоріти». І лише сильна мотивація і внутрішній вогонь можуть допомогти.

Як все могло бути?

Багато років тому, коли він лише прийшов в обласну раду, йому треба було почати шукати «свій вогонь». Що йому «болить» насправді, крім долі України? Що зачіпає його так глибоко, що страшно зізнатися в цьому навіть собі, не те що говорити публічно?

І він би знайшов це. Цей біль від самотнього дитинства. Цей біль через життя без мами. Ця травма від поганого садка. Ці складні переживання через цькування у школі. Воно нікуди не зникло — просто він усе це глибоко заховав, вдягнув гарну маску і пішов «рятувати країну». А міг зробити інакше.

Ні «токсичним» садкам

Той свій дитсадок він згадує з ненавистю. А може і зараз, через 20 років, такі садки є у його області? А може й досі в таких садках є «вихователі-тирани»? Чи може він, місцевий політик, щось змінити? Так, і багато.

Він може ініціювати соціальну програму на рівні області або пілотну для одного району. Це може бути, наприклад, програма моніторингу рівня доброзичливості садка до дитини. Опитування батьків, дуже акуратне, в ігровій формі опитування дітей, заміри якихось показників тощо. Можна зробити велику робочу групу з психологами, педагогами, активними батьками, експертами і продумати спеціальну систему моніторингу. Систему, яка би виявляла «токсичних» вихователів і «забирала» їх з садків. А потім він міг би винести цю програму на засідання обласної раді та «вибити» на неї фінансування. А далі ходити з цією темою по всіх каналах, радіо і газетах. І тоді всі би побачили колосальну різницю: бо коли він говоритиме саме про це, то в людей «мурашки йтимуть по шкірі». Це буде дуже щиро, правдиво і вкрай переконливо. Бо він сам це відчув на собі. Пережив. І щиро хоче змінити.

«Золотий ключик» для політиків

І ось тоді як «за помахом чарівної палички» з’явиться такий бажаний рейтинг, популярність, впізнаваність. А, головне, автентичність і добра справа для людей.

А потім він міг би ініціювати ще програму для дітей заробітчан: таку «легку» програму підтримки, що могла би порятувати багатьох дітей від алкоголю і наркотиків. А ще — антибулінгову ініціативу. А ще пізніше, вже у Верховній Раді, він міг би поширити ці ініціативи на всю країну або навіть ініціювати національну програму, яка би сприяла поверненню українців додому. Він точно міг би. І тут був би сенс, наповненість, той самий «вогонь». Він міг би стати автентичним політиком. А не «пластиковим».

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ