Урок "партнерства" від Кремля

У сирійській провінції Ідліб розпочалася нова фаза протистояння між Туреччиною та Росією.

ООН б'є на сполох через критичне загострення гуманітарної ситуації в сирійській провінції Ідліб. З початку грудня близько 700 тисяч людей стали біженцями через ескалацію конфлікту в цьому регіоні. Це найбільша хвиля за той малий відтинок часу, відколи триває конфлікт у Сирії.

Стратегія Туреччини, що полягала в реалізації своїх інтересів у Сирії з допомогою домовленостей із Росією, уже в зародку мала мінімальні шанси на успіх.

Залучення росіянами Анкари до сирійського врегулювання було пасткою і важелем тиску на турків. Однак ті вперто сподівалися на диво, а тепер знову не знають, що робити зі своїми помідорами на російському кордоні. Про цей прорахунок президента Туреччини Реджепа Ердогана ми докладно писали в матеріалі "Ідлібський фронт Путіна—Ердогана" у вересні 2018 року. Саме тоді відбулася серйозна ескалація навколо сирійської провінції Ідліб, і Москва створила передумови для подальшого наступу на цей непідконтрольний Дамаску регіон країни, де опинилися біженці з усієї Сирії і продовжують діяти бойові угруповання, частину яких визнають терористичними ООН, США, Росія, інші держави.

І ось останніми днями Ердоган отримав черговий урок "партнерства" від Росії. Цього разу самими помідорами не обмежилося, і Анкарі довелося заплатити життями чотирнадцяти своїх військових. Вони загинули у провінції Ідліб внаслідок артилерійських ударів із боку підтримуваних Росією сирійських урядових військ. Хоча місяць тому сторони домовилися про режим припинення вогню. І це не останній рахунок, який Москва пред'явить своїм турецьким "партнерам" за сирійську гру. Якщо Ердоган і розуміє, що це "гра з нульовою сумою", однак має підвищувати ставки, бо спасувати й виглядати слабким — варіант не для нього: внутрішньополітичний фронт не дозволяє. Москві це вигідно, адже таким чином маніпулювати турецьким лідером і тиснути на нього — легше.

Ердоган висунув ультиматум, що до кінця лютого сирійські урядові війська мають вийти за межі турецьких спостережних пунктів або будуть витіснені за них силою. Крім того, він озвучив жорсткі погрози, що у разі нападу сирійські війська будуть атаковані всіма наявними засобами. На підтвердження ультиматуму й погроз, Туреччина ввела в Ідліб додаткові війська, бронетехніку, артилерію та реактивні системи залпового вогню.

Ситуація після таких заяв стає доволі цікавою, адже навряд чи під силу Ердоганові самостійно втілити свої слова в реальність. З упевненістю можна прогнозувати, що сирійські підрозділи відступати не будуть. Наступ на Ідліб розпочався ще торік навесні. Відтоді сирійські урядові війська за підтримки Росії відновили контроль над близько 30% території цієї провінції, і головне — над стратегічною трасою М5 Дамаск—Алеппо. П'ять із 12 турецьких спостережних пунктів блоковані. Наступальні дії були санкціоновані й підтримані Москвою, тож відступу точно не буде. Росіяни про це заявили офіційно й майже відкритим текстом.

Причиною останніх подій у зоні деескалації Ідліб міністерство оборони РФ назвало невиконання Туреччиною своїх зобов'язань. Тим часом це ж відомство підкреслює, що введення турецьких військ і техніки ще більше загострює обстановку. Взагалі, Москва дуже чітко ідентифікує територію Ідлібу як захоплену незаконними/терористичними збройними угрупованнями, а дії сирійської армії — як цілком законну операцію з відновлення територіальної цілісності. "Необхідно зазначити, що сирійська армія воює на своїй суверенній землі проти терористів, визнаних такими РБ ООН. І тут не повинно бути жодних різночитань. Ідеться про національну територію САР та про бойовиків, боротися з якими — не тільки право, а й обов'язок уряду країни", — наголосило МЗС РФ.

Якщо ж говорити про Україну, то "особливості сусідства", що їх весь цивілізований світ називає збройною агресією, заважають РФ так само ідентифікувати дії Збройних сил України у зоні Операції об'єднаних сил. До речі, у Туреччини й Росії теж є свої "мінські домовленості", звідки росіяни і беруть невиконані турками зобов'язання, а потім роблять із них аргумент для ескалації та просування власних інтересів. Маємо на увазі Меморандум про стабілізацію обстановки в зоні деескалації Ідліб, підписаний у Сочі 17 вересня 2018 року.

У пункті 3 документа йдеться про створення демілітаризованої зони завглибшки 15–20 км, а в пункті 5 — про виведення до 10 жовтня 2018 р. з цієї зони всіх радикальних терористичних груп. Турки справді не змогли взяти під контроль "усі радикальні терористичні групи" у визначений термін. Росіяни, знані майстри правовійни, спеціально ввели в документ ці пункти, знаючи, що виконати їх, практично, неможливо, а отже вони й стануть добрим інструментом легітимації подальших дій. Підписант не виконав узятих зобов'язань, а отже РФ мало хвилює, що є пункт 1, у якому записано про продовження функціонування турецьких спостережних пунктів, а пункт 2 — взагалі, передбачає, що "Російська Федерація вживатиме всіх необхідних заходів для уникнення військових операцій і наступу на зону деескалації Ідліб, аби зберегти наявний статус-кво".

Тим часом особливістю правовійни є те, що противник не може приховати своїх намірів, а, навпаки, має прописати їх у документі. Росія так і зробила, а тепер відбувається реалізація плану. Пункт 8 про відновлення руху на трасах М4 (Алеппо—Латакія) і М5 (Алеппо—Дамаск) виконаний наполовину. Триває робота над пунктами 9 (вжиття ефективних заходів для забезпечення сталого режиму припинення бойових дій) та 10 (рішуча боротьба з тероризмом у Сирії у всіх формах і проявах). Ці пункти росіяни використали б як аргумент для наступу, навіть коли б турки і змогли якось виконати згадані вище зобов'язання щодо демілітаризованої зони.

Коли Ердоган ліз у пастку домовленостей із Росією, він розраховував на недоторканність своїх спостережених пунктів. Присутність турецьких військових підрозділів на землі у визначених районах робила Анкару важливим елементом будь-якого мирного процесу. А контроль над стратегічними трасами давав привід думати навіть над фізичним контролем над частиною території Сирії у майбутньому врегулюванні. Після останнього наступу сирійських урядових військ пряме зіткнення з турецькими підрозділами не здається вже чимось фантастичним. Навпаки, подальше просування до траси М4 — тепер абсолютно реальний сценарій. Це означає відновлення контролю Дамаска над половиною провінції Ідліб та над містом Джиср аш-Шугур. Тоді турецькі спостережні пункти остаточно втратять своє стратегічне значення, і їх можна буде просто забирати.

Не допоміг Ердогану запуск "Турецького потоку". Не врятували і проєкт АЕС "Аккую" разом із купівлею комплексів С-400. Навпаки, вони зробили турецького президента ще більш залежним від Кремля. Безрезультатний візит російської міжвідомчої делегації до Анкари 8—10 лютого примусив Туреччину згадати, що вона є членом НАТО і важливим партнером США. Анкара закликає альянс і Вашингтон до більш конкретного внеску у врегулювання ситуації в Ідлібі. По суті, просить підтримати у протистоянні з Росією та врятувати її інтереси в Сирії.

Спеціальний представник США з питань Сирії посол Джеймс Джеффрі цього тижня відвідав Туреччину, де мав узгодити спільні дії. Певно, американці нагадали Ердогану епопею з купівлею С-400, та скільки нервів це коштувало Вашингтону. З цього приводу в соцмережах уже навіть запустили жарт, що тепер турецькому лідеру доведеться віддати російські комплекси американцям як компенсацію і плату за порятунок.

Справді, лише підтримка США може допомогти Ердогану відстояти свої інтереси на сирійському треку. Останні події підтвердили: самостійно йому не впоратися. Насамперед — тому, що Росія контролює повітряний простір Сирії і не дозволить турецьким "партнерам" використати авіацію. Проголошений до кінця місяця ультиматум Ердоган може реалізувати тільки за підтримки Білого дому. Якщо не вдасться, то Москва знову нагадає Туреччині про невиконані Сочинські домовленості і пред'явить рахунок за "партнерство". Це можуть бути життя турецьких військових, новий потік біженців, а можливо — й нові "партнерські" домовленості.