Сьогодні день пам’яті журналіста, нардепа Вадима Бойка: спогади про нього і замовне політичне вбивство

Сьогодні день пам’яті журналіста, нардепа Вадима Бойка. В цей день традиційно спогади про нього і замовне політичне вбивство на своїй сторінці у Фейсбуці друкує довірена особа В.Бойка - Олександр Урін. Ми подаємо їх без скорочення:

"Світлій пам'яті журналіста, народного депутата України Вадима Бойка напередодні 28-х роковин його трагічноі загибелі чи першого в незалежній Украіні замовного політичного вбивства присвячується цей пост. "Завжди важко згадувати ці трагічні дні середини лютого 1992 року, коли пішов з життя 29-річний Вадим Бойко, надзвичайно талановитий журналіст, справжній народний обранець, якого нам, його друзям, рідним, Кременчуку та й Україні, так не вистачає. Остання наша з ним розмова відбулась десь на початку того трагічного лютого, він ... повідомив, що незабаром приїде до Кременчука та розповість про якійсь сенсаційні матеріали,йому вдалося зібрати.и, то час настав, кажу йому). Він відповів: щось знайшов дуже сенсаційне, але розповість тільки при зустрічі. Десь за тиждень до трагедії телефоном поспілкувався із своєю помічницею Ольгою Сапко про поточні звернення від виборців та відповіді на них. Також, Вадим Бойко дав інтерв`ю московській «Независимой газете», яке було надруковано 14.02.1992р., тобто в день його загибелі. «Быть честными до конца», –закликав він журналістів та попереджав: «Если ми не объединимся, нас уничтожат по-одиночке», – ці слова виявились » пророчими в ту «чорну п`ятницю». Цей фатальний, останній день в житті Вадима був якимось загадковим. Колеги-журналісти з молодіжної редакції УТ-1, газети «Независимость» та інші стверджують, що Вадим відзначався надзвичайною відповідальністю, пунктуальністю та обов`язковістю у дотриманні слова: «… если с Вадимом договорились – не подведёт, а если что-то срывалось, он обязательно перезвонит, извинится». [19] У цей же день він не з`явився на засідання комісії у ВР, не забрав закордонний паспорт та документи з МЗС для відрядження, на телебачення забігав, але ні з ким із колег з молодіжної редакції не зустрічався, нікому не перезвонив. Вадим просив техніку для зйомок на неділю, мав у п`ятницю до 13.00 назвати точну адресу, замовити оператора – не зробив. Останньою із знайомих, яка бачила Вадима живим, була співробітниця дитячої редакції УТ Наталя Зозуля. У метро на ст. «Хрещатик» він обігнав її на ескалаторі, тоді вона ще сказала подрузі: «Ні хвилини спокою в нього, все кудись мчить…». Цього разу, на жаль, вийшло так, що поспішав Вадим на зустріч своїй смерті, на годиннику було 17.15, а страшний вибух в його помешканні стався о 17.49... За однією з офіційних версій, – двері були зсередини зачинені (а як же сусід штовхнув їх лінійкою – й вони відчинилися?). Час теж не зовсім збігається. Щодо «металического предмета, размером со спичечный коробок с проводками» – в міліцейському протоколі – ні слова?! З цих нестиковок розбіжності тільки розпочалися. Згодом стало відомо, що в цей день хтось зірвав лише на 4 поверсі планку, якою цвяхами були забиті двері, що відокремлювали студентський гуртожиток від квартир «готельного типу», де мешкали працівники Держтелерадіо України. Ось яку жахливу картину побачив журналіст газети «Независимость» А.Будницкий: «Окно квартиры, в которой жил Вадим, выглядит как окно дзота, в который попал крупнокалиберный снаряд. Вокруг – чёрное пятно. Во дворе разлетевшиеся на 35-40 метров от взрыва осколки оконых стёкол. Рвануло так, что стёкла повылетали из окон и других квартир. Поднимаемся на 4 этаж. Потолок, стены коридора в копоти. Квартира – воронка от взрыва: пепел, сгоревшие вещи, куски расплавленной пластмассы. В дверях – дыра от замка – вырезан и отдан на экспертизу». [19]

В ту сумну п`ятницю я марно намагався дозвонитись до Вадима майже до півночі, як на домашній телефон, так і на телебачення. Робочий – не відповідав, а з домашнього йшли постійно короткі гудки. Передчуття було погане, ми ж домовлялись саме цього дня з ним переговорити про його приїзд до Кременчука. Такого ніколи не було, щоб довго йому не міг додзвонитися. В суботу, 15 лютого, близько 22.00 мені додому зателефонував Віктор Прокопчук із запитанням: «Що трапилось? По радіо «Свобода» передали, начебто загинув наш нардеп Вадим Бойко.» Я – в шоці, вірити не хочу, дізнатись ні в кого не можу, дружині, синам своїм, які Вадима дуже любили, не кажу. Вже 16 лютого, неділя, ні радіо, ні телебачення нічого не повідомляють, пішли з дружиною в кінотеатр на рязанівські «Нєбєса обетованні». Давно збирались, вона ж ні про що не догадується, а мені – моторошно. Та й ще фінал у фільма відповідний до неминучої звістки. Виявляється, поки нас не було дома, телефонували і Валєрій Губа, і Толік Гаркуша, чекають мене, щоб разом їхати в Світловодськ до батьків Вадима.
Тільки через два дні після трагедії українське радіо наважилось дати коротку інформацію про це. А на телебачення ледве прорвався С. Хмара, щоб проінформувати про жахливу втрату. На його думку, «Вадима цікавили «кінці», куди ховаються компартійні гроші».[20] Приховати ж все одно таку резонансну подію було неможливо, сумнівів в тому, що це квартира, де мешкав Вадим, теж не було. У цьому будинку проживали багато працівників УТ та радіо, поповзли різні чутки. Кому було потрібне це утаємничення, відповіді нема й досі.
У понеділок, 17 лютого, коли ми разом з рідними Вадима, керівництвом міськради готувались до його поховань у Світловодську, по УТ-1 показали прес-конференцію Президента України Л.Кравчука, який на запитання про загибель журналіста, народного депутата України Вадима Бойка відповів: «Слідство схиляється до версії: трагедія сталась внаслідок нещасного випадку – вибуху телевізора». Краще б він вже промовчав, тому що раз глава держави сказав «нещасний випадок», значить, прокуратурі треба довести, що саме так і було. А.Будницький ставить доречне риторичне запитання: «Кто дал Президенту эти предварительные данные, когда нам, группе журналистов, ответственные должностные лица отвечали, что выводы ни одной из экспертиз ещё не готовы и говорить о чём-то рано. Непосредственно выезжал на место происшествия начальник МВД Киева В.И.Розенко. Однако он отказался пояснять что-либо».

Ця прес-конференція В.Танцюри відбувся теж 17 лютого, як і Л.Кравчука. Може, це він і запропонував Президенту версію «нещасного випадку»? Незабаром він же категорично відмовив у зустрічі журналісту А.Гаркуші.
Проте Анатолій Гаркуша і без «професіонала» Танцюри знайшов в Києві інші джерела інформації та написав статтю «Сумнівів нема – вбивство» у «Віснику Кременчука». Фрагменти публікації – у скороченному вигляді:
«Загадкові обставини загибелі Вадима Бойка, хід слідства тривожать журналістів. Дехто веде самостійне розслідування. Ранкова газета «Київський Вісник» присвятила цій справі півтори сторінки. Мої розмови з багатьма київськими журналістами та матеріали названої газети свідчать про те, в чому вже ніхто не сумнівається – було вбивство… На час мого перебування у Києві експертиза ще не завершилась. Її результатів чекають. Та остання розмова співробітника телебачення Дмитра Пономарчука із слідчим дала підстави говорити, що й слідство схиляється до версії вбивства. Мій однокурсник Віктор Косарчук, який жив в одному будинку з Вадимом, називає серію передач, яких готував Бойко: «Обличчя українського ГКЧП». Незадовго до смерті своєму другу Петру Положевцю Вадим говорив: «Маю добрий матеріал. Це буде «бомба»! Народний депутат України В.Івасюк говорить: «Причини вбивства скоріше політичні. Він міг комусь перейти дорогу. Мав документи щодо діяльності посадових осіб під час ГКЧП, які й зараз займають високі посади». «Московские новости», «Мегаполис-єкспресс», «Коммерсантъ» спекулюють на смерті Вадима, опускаючись в своїх матеріалах, не тільки до брехні, а і відвертої підлості, написали, що у Вадима не було друзів. Нісенітниця. 27 лютого побував біля дверей квартири покійного. На підлозі горить свічка, біля порогу – квіти. Лежать записки: «Нам тебя всегда будет не хватать», «Спасибо, что ты был, Вадя».
Пам`яті Вадима Бойка
Життя таке коротке і безкрає,
На хвилях смутку й радості пливе.
Кого ми любим – той не помирає,
Він тільки поряд з нами не живе»
Олег Головко Відео з похорон В.Л. Бойка, виступу Народного депутата України В.О. Яворівського та інтерв’ю з медіа-експертом Іваном Мащенком – [Електронний ресурс]// Режим доступу до ресурсу:
https://www.youtube.com/watch?v=WWuosEsO48Q"

Олег Булашев