За що мені платять в наглядовій раді держкомпанії

Корпоративне управління, наглядові ради і члени наглядових рад

Мені дуже прикро, що вся дискусія щодо реформи корпоративного управління звелась до обговорення оплати праці членів наглядових рад. Мені здається, що це не випадково, а певним чином «змодерована» хвиля дискусій, яка спрямована частково на дискредитацію цієї надважливої реформи.

Я є незалежним член наглядової ради «Укргідроенерго» з кінця липня 2019 року. Тому нижче коротко деякі мої думки.

Дякую Ользі Бєльковій за незмінну позицію щодо цього питання та постійну комунікацію і те, що спонукала написати цей пост. Наші думки перекликаються (в тексті є деякі фрагменти з публікацій Ольги). При цьому, моя позиція також базується на роботі «в середині».

Корпоративне управління та інститут незалежних наглядових рад є новим для України, тобто не лише для державних підприємств, але й для приватних компаній. Тому на загал у нас відсутні відповідні знання, досвід та культура. Зараз вкрай важливо підтримувати всі ініціативи, які спрямовані на зміну цієї ситуації.

Пам‘ятаймо — незалежні наглядові ради в державних компанія функціонують, щоб підвищити ефективність управління державними активами та усунути можливості для корупції; унеможливить необґрунтоване втручання чиновників у процеси прийняття управлінських рішень для державних підприємств; відокремить функцію держави як власника від його функції регулятора або полісімейкера галузі.

Себто, щоб держава не могла через профільне міністерство одночасно володіти майном підприємства, встановлювати тарифи на його послуги чи продукцію та відповідати за стратегію розвитку галузі. Поєднання цих функцій призводить до неефективного управління державним майном і створює можливості для корупції.

Тому для належного функціонування наглядових рад в державних компаніях та їх ефективної, а що найважливіше результативної роботи:

— Коротко — наглядові ради мають дорадчо-контрольну функцію в компанії.

— Наглядові ради повинні мати належну компетенцію і функціонал, з чітким розмежуванням компетенції із менеджментом та урядом (власником).

— Державі (читаємо уряду) слід чітко сформулювати, що очікують від наглядових рад загалом, а що від наглядових рад окремих компаній

— Уряду слід чітко сформулювати політику управління власністю, де сформулювати своє бачення розвитку та управління окремими компаніями, а також визначитись та сприяти прийняттю відповідних приватизаційних законів Верховною Радою України (щоб у наглядових рад було розуміння, як мінімум, які плани щодо приватизації тієї чи іншої компанії)

— Відмовитись від переведення роботи наглядових рад в турбо-режим, оскільки це не сприяє ефективності їх роботи, а ще досягненням цілей компанії.

— Наглядові ради не можуть існувати формально, щоб «благословляти» рішення власника (уряду/органу управління) чи менеджменту компанії, при цьому вони не можуть підміняти ні власника, ні менеджменту.

— Стратегія діяльності розвитку компанії має бути створена та затверджена наглядовою радою на підставі політики управління власністю, а далі має розроблятись і затверджуватись річний фінансовий план, відбуватись призначення та звільнення його менеджменту.

Наглядова рада також повинна постійно виконувати свою контрольну функцію, в тому числі за виконанням стратегії та відповідного плану дій.

— Тому члени наглядової ради мають бути висококваліфікованими експертами, які володіють унікальними знаннями, компетенціями та досвідом, яким не володіє орган управління чи менеджмент.

— Уряду призначати професійних та «сильних» представників від держави до наглядових рад і відмовитись від «політичних призначень» та призначень як «вияву лояльності» чи «віддачі боргів». Саме ці професійні представники повинні вмотивовано представляти позицію держави

— Орган управління — як представник власника має дозволити та не створювати перешкод для здійснення зазначених функцій. При цьому, може і має вимагати звіту від наглядової ради.

— Орган управління — як представник має оцінювати роботу наглядової ради саме в контексті здійснення нею функцій вказаних вище, а не політичної доцільності чи особистих вподобань. І тому «перезавантаження» наглядових рад чи перепризначення їх членів не може бути постійним процесом.

— Оплата роботи членів наглядової ради має відповідати рівню відповідальності, функціоналу, завантаженню, але й бути ринковою.

— Впровадження нових законодавчих вимог до членів наглядових рад (в тому числі до тих, які були призначені до запровадження такої вимоги), наприклад, електронного декларування, не сприяє стабільності роботи та збільшенню інтересу до участі у конкурсах на заміщення відповідних посад.

— Реформа системи корпоративного управління має бути гнучкою. Якщо ми бачимо, що щось не працює, то потрібно зрозуміти причини, обговорити проблему, усунути її або змінити підхід.

І на останок. Реформа корпоративного управління є недокомунікованою. Вона має комунікуватись Урядом належним чином: від постійних коментарів на рівні профільних міністрів та заступників щодо стану реформи, роботи номінаційного комітету, що займається відбором членів наглядових рад, до комунікації змін в політиці, досягнень і проблем. І до цієї комунікації готові залучатись і незалежні члени.