"Ми переживаємо щось таке, чого не знав ще Київ"

31 січня 1870 року в Санкт-Петербурзі народився український та російський філолог, історик театру Володимир Перетц. Понад 10 років викладав у Київському університеті Святого Володимира. Створив власний курс давньої української літератури. Вивчав "Слово о полку Ігоревім" та інші писемні пам'ятки. Заперечував їх причетність до російської літератури.

Захоплювався театром. Викладав історію драми у школі композитора Миколи Лисенка. Писав українською статті до Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові, добре знав Івана Франка та Михайла Грушевського. Став членом Українського наукового товариства.

Роки діяльності Перетца в Києві припали на період Першої російської революції 1905-1907 років та царської реакції після її поразки. Саме тоді у місті активно діяв Клуб російських націоналістів та відбувалися єврейські погроми.

"Ми переживаємо щось таке, чого не знав Київ, - пише він у жовтні 1905 року до академіка Олексія Шахматова. - Серце стискається, і руки німіють, описуючи жахи останніх двох днів і ночей. Почалися погроми єврейських магазинів і побиття євреїв організованими бандами з товстими палицями і револьверами. Поліція зникла. Солдати були тоді, коли грабіж вже закінчили. Козаки й солдати не тільки не діяли, але навіть самі віддавалися грабунку. Вночі з 18-го грабували й вулиці. Спалили кілька будинків і крамниць на Подолі. Вранці розгромили галицький базар. Я поїхав до Університету. Ніхто, навіть ректор, не захотів супроводжувати мене, і я один відправився до генерал-губернатора,залишив йому записку про все побачене і потім до командира корпусу начальника охорони Києва з поданням про необхідність енергійної охорони населення від покидьків, які вбираються в ризи "російського патріотизму".

Перетц сам мав єврейське походження. Його дід Григорій був єдиним євреєм-декабристом, довгий час перебував в ув'язненні, а останні роки життя жив в Одесі. Але ненавиділа Перетца права професура та журналісти не за це. Чоловік завжди боровся проти несправедливості, активно захищав українську мову та українців.

"Я ніколи не був дипломатом; якщо кого вважав правим і гідним - стояв за нього, якщо ні - боровся з ним", - казав він про себе.

Увійшов до університетської комісії та поставив підпис під запискою "Об отмене стеснений малорусского печатного слова". Саме завдяки аргументам Київського, Харківського та Одеського університетів влада 1905 року скасувала Емський указ, що забороняв українську мову.

"Треба закрити ті діри, що виникли за багато років несправедливої зневаги вчених до української мови, якою говорить до 30 мільйонів народу", - писав до преси. Став ініціатором відкриття українських кафедр в університеті.

1907 року заснував у власній квартирі "Семінарій російської філології", на який запросив зацікавлених студентів-хлопців і слухальниць Вищих жіночих курсів Києва. Знайомив молодь із наукою, возив їх науковими установами Російської імперії, домагався державних стипендій. Семінарій сформував погляди багатьох відомих українців - літературознавця Миколи Гудзія, вченого та майбутнього митрополита УАПЦ Івана Огієнка, знищених сталінським режимом поетів-неокласиків Миколи Зерова та Михайла Драй-Хмари. Ученицею була й українська літературознавиця Варвара Андріанова, що згодом стане його дружиною.

Противники Перетца називали гурток розсадником для українізації російської молоді, що студіює. Писали численні доноси владі та в пресу. Під таким тиском змушений був жити і викладати ще багато років. Став свідком убивства міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Столипіна та резонансної справи Бейліса. Врешті виїхав з Києва 1914-го, побоюючись розправи або заслання. Працював у Російській академії наук та в Самарському університеті. 1921-го створив Товариство дослідників української історії, писемності та мови в Петрограді, змушений був залишити його через репресії.

У радянські часи українофільська діяльність Перетца не залашилася без уваги "пролетарської влади". Чекісти шили йому участь у справі неіснуючої контрреволюційної фашистської організації "Російська національна партія". Хворого на туберкульоз чоловіка заслали до Саратова, де він і помер, уникнувши ймовірного розстрілу.

Більше про Володимира Перетца читайте в журналі "Країна" за 6 лютого 2020 року.

Міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв заборонив видання книг українською 18 липня 1863-го. Про це йшлося в таємному розпорядженні, яке він розіслав до всіх цензурних комітетів, - Валуєвському циркулярі.
Саме тоді розпочинали свою діяльність численні українофільські гуртки та товариства - громади. Вони налагоджували видавництво української літератури з метою поширення грамоти та знань у суспільстві.