Майбутнє Донбасу. Чому ми забуваємо про дітей?

Лише вдумайтесь: діти, які у вересні 2014 року вперше пішли до школи на тимчасово окупованих територіях, вже навчаються в 6 класі

Коли ми говоримо про окупацію чи то Криму, чи то Донбасу, я відразу думаю про дітей. Знаю не одну дитину, що в силу свого віку стала заручником обставин війни, і дуже часто — поглядів своєї сім'ї чи її окремих членів. Вирватись зі ситуації, попри її розуміння, змогли лиш одиниці. Не хочу розповідати історії окремих людей — близьких мені, чи тих, з ким мала лише коротку розмову. Та хочеться, аби ми розуміли масштаб — і краще за все його показують цифри.

Понад 120 тисяч випускників шкіл на тимчасово окупованих територіях потребують визнання документів про освіту лише в 2019 році.

735 тисяч дітей і вчителів зазнали негативних наслідків війни. 343 000 здобувають освіту та навчають на підконтрольних територіях, 394 000 — в умовах окупації.

Ці та інші цифри надає Український Освітній кластер ООН, що здійснює системний збір даних навколо ситуації з освітою на тимчасово окупованих територіях України, де має свій офіс.

855 осіб у 2016-му, 1346 — у 2018-му та 1600 — у 2019 році. Саме так збільшується кількість вступників з тимчасово окупованих територій через освітні центри «Донбас-Україна». Це непоганий результат, але є ще і ті, хто продовжує навчання в Донецьку, Луганську, Горлівці чи іншому місті окупованого Донбасу.

Щонайменше 27 фактів фізичних пошкоджень навчальних будівель зафіксовано тільки у першій декаді поточного року.

Подібні цифри я озвучила не для того, щоб спонукати «хейтити» чи «ставити хрест», а для розуміння масштабу і потреби. Мені хочеться підкреслити: факт залучення дітей та молоді до навчання в закладах, що знаходяться на підконтрольних уряду територіях, (дистанційно та за формою екстернату) і надалі має бути основним.

Сьогодні ми як держава маємо констатувати — перед дітьми, які вимушено перебувають в окупації, стоїть низка перешкод. Ми маємо розуміти, що підготовка та здача таких предметів як українська мова, література та історія України може неабияк лякати тих, хто вчиться за підручниками ЛДНР. Але, незалежно від підручника, як держава ми не маємо ставити ці дисципліни «єдиною умовою» чи «тестом на патріотизм». Адже лише вдумайтесь: діти, які у вересні 2014 року вперше пішли до школи, вже навчаються в 6 класі.

Важливо знайти ефективні інструменти та подбати про максимальне залучення дітей до освіти на підконтрольній території. Шляхом розробки комплексної програми підтримки у разі переміщення, та широкої інформаційної кампанії і роботи як із дітьми, так і їх сім'ями. Не менш важливо розпочати роботу з вчителями та учнями на підконтрольній території, які не є вимушеними переселенцями. Бо всі ми з вами у меншій чи більшій мірі є жертвами війни, так як війна стосується кожного українця. І розуміння цього не менш важливе, ніж результати зустрічі в Парижі.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ