Вчорашня війна Європи

Захід намагається повторити одного разу вже випробувану стратегію. Тільки ось нинішня ситуація в Росії докорінно відрізняється від ситуації в СРСР в 1970—1980-і роки

Ймовірно, вже не підлягає сумніву: у своїх відносинах із Росією Захід загалом повторює практику відносин з СРСР 1970−1980-х років. Тобто осуд на словах, санкції — але разом із продовженням активної співпраці. Батіг і пряник. Така собі операція «Приборкання норовливого». Тридцять років тому ця політика увінчалася успіхом — нехай навіть для цього знадобилося тривалий час. Поступове, крок за кроком, втягування СРСР в західну орбіту закінчилося крахом Радянського Союзу, підштовхнуло крах комуністичної моделі розвитку, і пострадянська Росія на деякий час стала виглядати як «Одна з нас», як нехай проблемна, але безсумнівно європейська країна.

Вже пізніше з’ясувалося, що Росія стала тільки лише виглядати, але не бути європейською країною насправді, а період відлиги виявився дуже нетривалим. А замість позиції «одна з нас» прийшла відкрита конфронтація Росії з Європою. Європейські лідери вирішили повторити досвід тридцяти-сорокарічної давності.

Цікаво, що і тоді, в брежнєвські часи, роль «найбільшого друга» СРСР серед найбільших західних держав відігравала Франція. Досить згадати, що французький космонавт — єдиний з некомуністичної частини Європи — літав у космос на радянському космічному кораблі, а традиційна французька естрада була в СРСР цілком офіційно визнаною і поширеною.

Тодішня Західна Німеччина також відігргравала роль, дуже схожу на сьогоднішню: активне політичне протистояння плюс не менш активна економічна співпраця. Політичний ворог, але економічний друг. Чимало ознак «дружби» демонстрували один одному СРСР і Італія.

Найпотужніших пропагандистських ударів у Союзі зазнавали США та Великобританія — ті ж самі країни, що і сьогодні в Росії. Ці ж країни займали найнепримиреннішу позицію щодо ставлення до Москви.

Ті самі актори, ті самі ролі. І саме це дає підстави стверджувати: Захід загалом намагається повторити одного разу вже випробувану стратегію.

Тільки ось нинішня ситуація в Росії докорінно відрізняється від ситуації в СРСР у 1970−1980-і роки. Передусім тодішнє радянське керівництво — а під впливом пропаганди і населення СРСР — вважало війну неприпустимою. Сьогоднішнє російське керівництво — а під впливом пропаганди і російське населення — вважає її не тільки допустимою, але й бажаною. І навіть почесною.

Крім того, Леонід Брежнєв якщо і був популярний у СРСР, то тільки у статусі персонажа злих анекдотів. Жодної реальної підтримки, а тим паче авторитету в суспільстві він не мав. Цього ніяк не скажеш про Володимира Путіна.

Жителі брежнєвського СРСР загалом не були вороже налаштовані до Європи і Заходу. Навіть всупереч офіційній пропаганді. Захід все більше розглядався радянським суспільством як заборонений плід — бажаний, але недосяжний зразок. У сьогоднішній Росії антизахідні настрої існують далеко не тільки в телевізорі.

Читайте також:

Джуді Демпсі
Заходу стає зле

Тоді була чітка грань розмежування: СРСР будував комунізм, Захід — ні. І навпаки: сьогоднішня російська пропаганда переконує, що політико-економічна система в Росії — точно така ж, як і в розвинених країнах, а якщо і є відмінності, то вони мають приватний, але не системоутворювальний характер. У цьому переконана більшість російського населення, в цю ж пастку потрапляють західні політики.

Нарешті, сьогоднішнє проникнення російських капіталів до країн Заходу не має аналогів у брежнєвському СРСР. А ці капітали не тільки створюють корупційні зв’язки з політиками європейських країн, але й корумпують загальне економічне середовище в них. Іншими словами, країни Європи перебувають під загрозою в один прекрасний ранок виявити, що вони дійсно нічим не відрізняються від Росії.

Всі ці фактори свідчать про одне: ситуація з путінською Росією принципово відрізняється від ситуації з брежнєвсько-андроповсько-черненківським СРСР. Симптоми — так, багато в чому однакові, але характер захворювання принципово інший (точніше, стадія захворювання інша). І зовсім немає впевненості, що старі перевірені ліки спрацюють так, як від них очікують.

Читайте також:

Андрій Зубов
Путін будує новий СРСР. Що зробить НАТО

Не можна забувати про головне. У 1991 році Захід не розвалив СРСР. Так, він багато років підштовхував суспільні настрої в «імперії зла». Так, за допомогою санкцій він зумів посилити економічні проблеми Союзу — але корінь цих проблем містився всередині: радянська система на той час просто вичерпала можливості не тільки для розвитку, але і для простого відтворення. Роль Заходу в краху комунізму і розпаді СРСР була, але вона була допоміжною. І єльцинська «тиха і мирна» Росія, великою мірою, звалилася Заходу з небес, як подарунок. Яким він, Захід, не зумів скористатися.

Сьогодні Європа і Захід, умовно кажучи, ведуть проти Росії вчорашню війну. Минулу. Ось тільки не факт, що повторення політики тридцяти-сорокарічної давності є адекватною відповіддю на сьогоднішні виклики, які ставить перед світом путінська Росія.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ