Комікси українською: огляд «Скотт Пілігрим і його чудове маленьке життя»

Житлові квартали Торонто

Час повертатися до коміксів, які видаються українською і повертаємося ми разом із першим томом «Скотта Пілігрима», який має назву «Скотт Пілігрим і його чудове маленьке життя» (подяка видавництву Mal’Opus). Ми вже писали загальний огляд на серію Браяна Лі О’Меллі, але після повторного візиту до світу Пілігрима зрозуміли, що ця робота заслуговує куди більшої уваги, особливо враховуючи її історію написання. Тож давайте поговоримо про тихі райони Торонто, життя вже не підлітків і те, як стрічка Едгара Райта викривлює сприйняття коміксу.

Почати варто, як годиться, з початку. За словами Браяна Лі О’Меллі, комікс народився з його особистого досвіду. І не того емоційного, ефемерного досвіду, наслідком якого є псевдофілософські страждання за втраченою юністю в 22, а щось більш приземлене та матеріяльне. Персонажі «Скотта Пілігрима» доволі точно списані зі знайомих автора, локації змальовані з реальних будівель та закладів, а сторінки забиті референсами і відсилками до улюблених розваг О’Меллі. Зазвичай таким підходом нікого не здивуєш — чимало письменників орієнтуються на щось близьке. Але робота Браяна виділяється атмосферною локальністю, замкнутою в спальних районах Торонто і це особливо помітно в першому томі.

Уявіть собі героїв, що живуть на Оболоні і піком їхніх розваг є «Дрім таун». Чи борщагівську компанію, яка переважно зависає в «Лейпцигу» та «Квадраті». Або троєщинських друзів, що не переймаються світом далі «Скаймолу». Такий підхід дозволяє О’Меллі обмежити світ персонажів, цим самим збільшивши значимість повсякденних проблем. Новини про те, що Скотт зустрічається зі школяркою тут викликають резонанс, вартий сайту 1+1, а виступ суперлокальних гуртів на сцені місцевого клубу перетворюється масштабну подію.

Власне, я не просто так згадав українські реалії. «Скотт Пілігрим» — чудовий приклад адаптації життя сценариста у цікавий, незвичний світ, наповнений знайомим йому (і його поколінню) референсами, які гарно адаптувала команда перекладачів та редакторів. Браян О’Меллі показує, що деталізація історії часом може стати набагато цікавішим підходом до твору, ніж величезний розмах та спроба створити з нуля абсолютно невідомий читачеві світ.

Враховуючи, що автор надихався мангою при створенні коміксу, це позначається на плині часу в розповіді. На відміну від західних коміксів, які люблять дивитися на події глобально (як в питанні масштабу подій, так і хронології), на Сході віддають перевагу невідривному супроводу персонажа. Особливо це стосується пригодницького жанру «сьонен», на який О’Меллі рівнявся. Власне, саме тому популярні манги налічують сотні, а часом і тисячі випусків. Але повернемося до «Скотта Пілігрима».

Тут автор дуже талановито грається з часом — він не супроводжує кожен рух героя, але водночас чітко позначає хронологічні рамки. У результаті читач відчуває емоції, які рідко зустрінеш у динамічних коміксах. Поведінка Скотта під час стосунків з Найвз, перше побачення з Рамоною, відчуття Пілігрима після того, як він «запав» на нову дівчину — О’Меллі ніби знімає події крупним планом, дозволяючи нам більш розмірено та медитативно зануритися у світ комікса. Дещо гіпертрофована подача, яка часом супроводжується метакоментарями, лише посилює цю атмосферу затишку та комфорту.

І тут в гру вступає фільм Едгара Райта «Скотт Пілігрим проти всіх». Попри майстерний підхід до екранізації, режисер ненавмисно поставив підніжку аудиторії, яка бачила картину до читання першоджерела. Мова, звичайно, про Майкла Серу в ролі Скотта, який аж ніяк не тягне на крутого хлопця (так, це суб’єктивна думка). У результаті головний герой в коміксі сприймається скоріше як милий дивак з незрозумілим успіхом у дівчат, тоді як автор задумував його як одного з найкрутіших хлопців з району. Він скоріше має нагадувати Стіва Гаррінгтона з третього сезону «Дивних див», ніж Майкла Серу.

Чому це важливо? Тому що Браян Лі О’Меллі дуже віртуозно вписує у сюжет коміксу погляд на життя людей 23-25 років у перші моменти дорослого життя. Щоправда в Україні, де відсутність престижної роботи та сім’ї у 25 вважається не зовсім нормальним відхилення, будні Пілігрима та компанії скидаються скоріше на студентські часи. Незважаючи на комічну складову «злих колишніх», комікс є нічим іншим, як рефлексією над стосунками і тим, як змінюється ставлення до них під час дорослішання. Але у першому томі ми бачимо лише експозицію, яка розвиватиметься у наступних частинах. Особливо яскраво це ілюструє фінал, де Скотт, який звик до «дитячих» проблем у стосунках (як то шкільні інтриги) раптом наштовхується на не зовсім зрозумілі психологічні проблеми Рамони та її темне минуле. Що ж чувак, вітаємо у дорослих стосунках.