Румуни не виконали зобов'язань перед українцями

Румунія зобов'язалася захищати інтереси народів, що опинилися на її території після Першої світової війни 9 грудня 1919 року на Паризькій мирній конференції. На вимогу Антанти мала надати українцям громадянські та політичні права.

Українцям, що жили в Румунії та у приєднаних до неї Північній Буковині та Бесарабії, обіцяли україномовну освіту, створення культурних товариств, захист українською мовою своїх інтересів у суді та адміністрації.

Натомість, заяви перед міжнародним товариством не мали нічого спільного із реальністю. Майже одразу румуни проголосили в цих регіонах військовий стан. Розпочалася політика активної румунізації, що охопила освіту, культурні товариства, церкву, пресу, літературу. Румуни проводили арешти українських священиків та активістів у новоприєднаних селах і містах, замість них направляли "перевірених румунських патріотів". Населенню забороняли спілкуватися українською мовою.

Для виправдання румунізації цього ж року провели новий перепис населення, за яким "найчисельнішою нацією Буковини" виявилися румуни, а не українці. А вже 26 липня 1924-го в Бухаресті прийняли закон, який проголошував українців Буковини румунами, що "забули свою мову".

Румунія приєднала Бесарабію та Буковину до своєї держави силою, скориставшись громадянською війною та політичною слабкістю УНР. Вже 9 квітня 1918-го Крайова Рада Бессарабії оголосила про приєднання краю до Румунії, а 2 січня 1919-го відповідно до королівського декрету до Румунії приєдналася і Буковина.