Сербські міни для ЗСУ: чому виправдовується Белград і до чого тут Росія

Виробником мін, які надійшли на озброєння ЗСУ і могли використовуватися під час бойових дій на Донбасі, була Сербія. Хоча саме цю країну російський президент Володимир Путін називав найближчим «союзником» і навіть найближчим «родичем». Тож чому «союзник» Росії допомагав Україні? Про це – у матеріалі журналістів спеціального проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії».

Твіт сербської опозиціонерки Марініки Тепіч викликав у Сербії політичний скандал. Для багатьох в Україні не зовсім зрозумілий, але який напряму стосується Києва.

Керівництво Сербії і особисто президента Александра Вучича звинуватили у продажі зброї Україні. Тепіч оприлюднила документи, які підтверджують угоду. І все б нічого, але сперечаються місцеві політики про те, чи допомагав Белград «вбивати російських дітей у Донецьку та Луганську».

«Сербія позиціонує себе як країна, яка хоче, щоб швидше настав мир, щоб сторони домовилися десь посередині. Що стосується настроїв людей, то, звичайно, величезна кількість людей симпатизує росіянам, російській стороні і навіть «ДНР» з «ЛНР». Таке є, на жаль, і партії, які відкрито підтримують донбаських сепаратистів, знаходяться в парламенті, тобто вони не є якимись маргіналами», – зазначає керівник проєкту «Балканський оглядач» Наталя Іщенко.

Хронологія скандалу

Але все по порядку – почнемо з Донецька. Здавалось би, звичайні заяви представників незаконного угруповання «ДНР» – про «натовську» зброю, яку нібито використовує Україна на Донбасі.

«Хотів би підкреслити, що це стандарт НАТО, таких мінометів з калібрами в українській армії ніколи раніше не було», – заявив під час брифінгу один із ватажків підтримуваного Росією угруповання «ДНР» Едуард Басурін, утім, не сказав жодного слова про Сербію.

Але потім скріншоти саме з того відео з’явилися у першому матеріалі про сербські міни для України. Написала про це болгарська журналістка Діляна Гайтанджиєва. Вона відома матеріалами про міфічні «американські лабораторії з виробництва біологічної зброї біля кордонів Росії».

«Саме спрямування її матеріалів носить виключно антизахідний, в першу чергу антиамериканський характер», – констатує керівник Балканського офісу Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Ігор Федик.

Але цього разу історію Гайтанджиєвої підхопила сербська опозиція. А потім і сам президент Александр Вучич заявив: в Україні могли опинитися боєприпаси заводу «Крушик». Але Сербія продавала снаряди польській компанії. 23,5 тисячі мін на суму один мільйон 800 тисяч доларів. Угоду чотирирічної давнини назвав «чистою, як сльоза». А ще наголосив: Росію тоді попередили – кінцевим покупцем снарядів може бути не Польща.

«Це в першу чергу скандал, який спрямований як політичний удар проти чинного президента Сербії, яким, м’яко кажучи, насправді в Москві не дуже задоволені. Не дуже задоволені, тому що Олександр Вучич – це той президент, який примудряється маневрувати між Росією і Заходом», – каже військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко.

«Сербія на сьогодні залишається єдиним російським бастіоном на Балканах, за який вона своїми діями демонструє, що буде досить сильно за нього боротися», – каже Ігор Федик.

Варто зазначити, що в Сербії уже рік протестують проти уряду Вучича. А напередодні «збройного» скандалу виник ще й «шпіонський». У мережу виклали відео, де співробітник російської воєнної розвідки начебто дає хабар сербському агенту-чиновнику. Ще раніше та сама Гайтанджиєва писала про те, як сербські боєприпаси того ж заводу «Крушик» потрапляють до «Ісламської держави» у Ємені.

«Громадськість у Сербії більше цікавить інша компанія, яка купувала зброю від «Крушика». Це копання GIM, з якою, за даними розслідування Armswatch, пов’язується батько міністра внутрішніх справ Сербії. Тому існує, з одного боку, тиск громадськості на те, щоб розслідування проти батька міністра внутрішніх справ почалося, а з іншого – щоб зменшити тиск на викривача, який перебуває під домашнім арештом», – зазначає балканська кореспондентка Радіо Свобода Йована Георгієвскі.

Висновки для Києва

По-перше, у схемі була задіяна фірма «Петралінк», яка фігурує у розслідуванні української Генпрокуратури щодо розтрати грошей Міноборони.

По-друге, цікавий сам факт – які міни закупили для української армії. Міномет 60-го калібру з’явився у ЗСУ вже після початку війни на Донбасі, і зараз його використовують ще й тому, що він не порушує мінські домовленості.

«60-міліметрові міномети – це перш за все дуже ефективна зброя ведення диверсійної боротьби, контрдиверсійної боротьби. Він став застосовуватися і став більш затребуваним у військах, тому, безумовно, я не виключаю того варіанту, що були поставки з-за кордону цих боєприпасів і надалі», – каже Олександр Коваленко.

Україна зараз виробляє два міномети 60-го калібру. «Камертон» – вага в залежності від версії – 8 або 19 кілограмів. Ефективна дальність стрільби – один або чотири кілометри. Скорострільність – до 25 пострілів.

Ще один легкий український міномет – КБА-118. Вага – майже 13 кілограмів. Прицільна дальність – півтора кілометра. До 20 пострілів у хвилину.

Міномети – вже в армії. Що стосується снарядів до них, то ще минулого року в РНБО звітували про успішні випробування.

«Станом на 2017–2018 роки відомо про те, що для наших 60-міліметрових ми все одно продовжуємо замовляти за кордоном, наприклад, підривники, без цього, іноземних комплектуючих, теж не обійтися», – зазначає Олександр Коваленко.

Про постачання інших мін із Сербії для України невідомо. В «Укроборонпромі» на запит «Донбас Реалії» не відповіли. А ось у Міноборони підтвердили: у минулому 60-міліметрові снаряди за кордоном купували, але у яких країнах – не кажуть.

«Зазначені відомості належать до конфіденційної інформації та повноваження щодо її оприлюднення належать до підприємства-спецекспортера державного концерну «Укроборонпром»... На сьогоднішній день за державними контрактами державного оборонного замовлення на 2019 рік Міністерством оборони України боєприпаси калібру 60 міліметрів до артилерійських систем, що знаходяться на озброєнні Збройних сил України, за імпортом не закуповуються», – мовиться відповіді Міноборони.

Як це вплинуло на відносини Росії і Сербії

4 грудня на зустрічі президентів Сербії і Росії про останні скандали публічно не згадували. Навпаки, Александр Вучич говорив компліменти Володимиру Путіну.

«Звичайно, хотів би висловити вдячність президенту Путіну», – заявляв тоді Вучич.

Військове співробітництво між країнами в останні роки тільки посилилось. Сербія стала першою країною, куди на навчання доправили російські комплекси протиповітряної оборони С-400. Щоправда, саме напередодні зустрічі в Сочі і після візиту до Сербії заступника помічника держсекретаря США Вучич повідомив: призупиняє закупівлю зброї у Російської Федерації.

«Були і суперечки, що Сербія занадто сильно орієнтується взагалі на Росію у військовому плані, тому що вона ж не тільки закуповує озброєння. Вона всі основні військові навчання проводить саме з російськими військовими. НАТО розповідає, що, мовляв, ні, з нами теж дуже багато навчань. Але якщо порівняти масштаби, тематику і модель, то побачимо, що якщо з НАТО проводяться або гуманітарні навчання, або якісь дуже локальні. І Вучич взагалі-то хоче балансувати, і тому якщо він сам зрозумів, що якось він занадто сильно накренився в сторону Росії. Але не тільки він сам зрозумів, йому допомогли це зрозуміти», – каже керівник проєкту «Балканський оглядач» Наталя Іщенко.

«Постійно є ця спроба – показати, що Росія – найближчий друг, стратегічний на військовому рівні і так далі. Але це відбувається, коли Сербія пробує посилити тиск на Косово і на рішення ось цього питання. А коли ця історія з Косово і відносини Белграда й Приштини виходять на другий план, тоді вже нам Захід стає набагато цікавішим», – констатує балканський кореспондент Радіо Свобода Йована Георгієвскі.

Але коли мова заходить про відносини з Україною, офіційний Белград зазвичай діє з урахуванням позиції Росії, щонайменше поки іде війна на Донбасі.

ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»: