Надзвичайний процес або Що відбувається зі справами Майдану. Частина 1

Сьогодні в судах розглядаються десятки судових процесів по Майдану. Відкрито 35 великих кримінальних проваджень, в яких об’єднано 4100 злочинів, вони розділені по напрямках та епізодах. Кожне окреме вбивство чи поранення розглядається як окремий злочин. 

За 5 років слідчі Генеральної прокуратури передали до суду 86 обвинувальних актів щодо 174 людей, з яких наразі 20 визнано винними.

Та передача справи в суд - зовсім не гарантія того, що процес дійде до стадії оголошення вироку. Деякі справи взагалі не починали слухатися, деякі слухаються по третьому, а то й по четвертому колу. В одному суді засідання відбуваються двічі на тиждень, в іншому - один раз на 2-3 місяці.

За 5 років у деяких справах померли потерпілі, батьки потерпілих чи свідки.

Частина правоохоронців, які фігурують у справах Майдану, по сьогоднішній день працюють в системі МВС, а деяких навіть підвищили у званні. 

За 5 років Генпрокурора змінювали 4 рази, Департамент спецрозслідувань трансформувався і скорочувався, скорочувалась кількість слідчих та прокурорів, кожного разу потерпілі та адвокати Небесної сотні били на сполох через ризик зупинки розслідування. І зупинка таки відбулася - на шостому році після розстрілу Небесної Сотні саме перед річницею початку Майдану. 

20 листопада прокуратура вимушена була припинити функцію досудового розслідування, зберігаючи функцію процесуального керівництва у справах. Усі незавершені справи Майдану мали передати до Державного бюро розслідувань. Проте, напередодні Верховна Рада не захотіла/не змогла проголосувати поправку до законопроекту про ДБР. Правка мала б дозволити перевести слідчих ГПУ, які займалися справами Майдану, до ДБР без конкурсу або за спрощеною процедурою.

Адвокат сімей Героїв Небесної Сотні Євгенія Закревська в прямому ефірі одного з телеканалів оголосила про голодування до тих пір, поки народні депутати не зберуться на позачергову сесію, аби прийняти поправку. До голодування приєдналося більше десятка людей по всій Україні, в тому числі родичі загиблих та потерпілі на Майдані. 

3-го грудня, на 13й день голодування, народні депутати проголосували поправку і сам закон. Тепер закон має підписати Президент, а в ДБР мають утворити Управління у справах Майдану штатом 100 осіб, і в це управління перевести слідчих і прокурорів УСР до 1.01.2013. 

Для того, щоби передати справи в ДБР, їх мають інвентаризувати належним чином. Ми ж поки що спробуємо “інвентаризувати” ті справи Майдану, які були передані до суду. Сьогодні пропонуємо увазі читачів вступну частину огляду, присвячену першим справам.

Перші судові справи

Перші кримінальні провадження по Майдану з’явилися у 2013 році в листопаді. Найпершою була справа по подіях біля Кабміну 24-25-го листопада, коли відбулися зіткнення мітингувальників і міліції. Справу було відкрито за фактами перевищення правоохоронцями повноважень стосовно народних депутатів. На звернення інших громадян міліція не реагувала. Паралельно правоохоронці реєстрували провадження за фактами масових заворушень.

Цю справу вже після створення департаменту спецрозслідувань ГПУ передали туди з прокуратури Києва. У 2017-му році по цій справі було оголошено в розшук колишнього командира київського “Беркуту” Кусюка і направлено клопотання до РФ про його затримання та екстрадицію. Йому повідомили про підозру у 7 справах, включно зі справою про розгін Майдану 30 листопада.

До суду першими потрапили справи по знущанню над Михайлом Гаврилюком (“козаком Гаврилюком”), потім - по Юрію Крисіну. По справі Гаврилюка шістьом особам було винесено обвинувальні вироки - умовні терміни, примирення. 

Юрій Крисін відбуває покарання у вигляді п’яти років в’язниці у справі про побиття, яке передувало вбивству журналіста В’ячеслава Веремія 18 лютого 2014 року. Спочатку Шевченківський суд засудив його до 4х років умовно за “хуліганський напад”, але Апеляційний суд скасував це рішення і виніс новий вирок. Окрім того, Крисін проходить як підозрюваний у справі про пособництво у викраденні, катуванні майданівців, перешкоджанні мирним зібранням, а також хуліганство під час подій на Майдані у січні-лютому 2014 року, справи по цим епізодам продовжують слухатись у судах.

Справа розгону 30 листопада

30 листопада виповнилося 6 років відтоді, як “Беркут” о 4 ранку жорстоко розігнав мирних мітингувальників на Майдані Незалежності. У ніч на 30 листопада 2013 від дій силовиків постраждали 132 особи.

Справу по розгону Майдану відкрили ще за тодішнього генпрокурора Пшонки. 13 грудня генпрокурор заявив, що ГПУ підозрює у скоєнні цього злочину трьох: голову КМДА Олександра Попова, Валерія Коряка, Володимира Сівковича, покриваючи замовників цього злочину, оскільки троє перечислених були його виконавцями. 

У процесі розслідування слідчі ГПУ дійшли висновку, що організацією здійснення розгону займався тодішній секретар Ради національної безпеки і оборони Андрій Клюєв, який залучив заступника Секретаря апарату Ради національної безпеки і оборони України Володимира Сівковича, голову Київської міської державної адміністрації Олександра Попова та начальника ГУМВС України в місті Києві Валерія Коряка. Коряк в свою чергу віддавав наказ заступнику начальника Головного управління – начальнику міліції громадської безпеки ГУМВС України в місті Києві Петру Федчуку, а той віддав наказ про організацію примусового звільнення території Майдану начальнику управління громадської безпеки ГУМВС України в місті Києві Олегу Мариненку. Мариненко віддавав накази працівникам «Беркуту», які й витіснили протестувальників. Слідство встановило також, що розгін був здійснений силами саме Київського “Беркуту”, на Майдані тоді діяли беркутівці в тому числі тієї самої «чорної роти» Дмитра Садовника, більшість бійців обвинувачується у розстрілі десятків людей в лютому 2014 року і п'ятеро беркутівців з якої судять по обвинуваченню у вбивствах у Святошинському суді.

Але за всіма цими людьми стояв Янукович. ГПУ висунули підозру екс-Президенту, Володимиру Сівковичу, керівникам Головного правління МВС України в місті Києві та іншим. Від органів слідства та суду переховуються 11 підозрюваних, їх оголошено в розшук. Їм оголошено підозру. 

24 січня цього року Оболонський суд “заочно” виніс вирок Віктору Януковичу, але по обвинуваченню у державній зраді і пособництві у веденні агресивної війни проти України з боку Російської Федерації. Справи по Януковичу відносно організації розгону Майдану, вбивств взимку 2014 року в суді немає, і на думку екс-керівника УСР Сергія Горбатюка, для цього потрібно законодавчо врегулювати два основні моменти. 

Перший - законодавство не дозволяє розгляд цієї справи заочно, оскільки підставою для розгляду має бути міжнародний розшук, а Януковича зняли з розшуку у лютому цього року. Інша практика є, але вона ризикована, і краще, на думку Сергія Горбатюка, прописати цю норму в законодавство, щоби уникнути двозначного трактування. “Потрібно хоча би прописати в законодавство, що таке міжнародний розшук. Що це не факт оголошення в базі Інтерполу, а постанова слідчого про оголошення в міжнародний розшук, яка виконується Інтерполом”, - вважає Горбатюк. 

Другий момент - необхідно також вдосконалити законодавство з точки зору подання до Європейського суду. Щоб заочний розгляд справи був можливий, якщо місцезнаходження особи встановлено, але відмовлено в її екстрадиції. “Ця проблема піднімалась весь час. Одночасно із призначенням на посаду Генпрокурора Юрія Луценка у 2016 році були прийняті зміни стосовно заочного судочинства, вони були із особливостями, які діяли тимчасово. Вони не дозволяли задіювати “заочку”, якщо особа перебуває в розшуку більше 6 місяців або перебуває за кордоном. Ці зміни діяли спочатку рік, а потім їх продовжили до дня створення ДБР. Окрім того, ця норма стосувалася певного кола осіб”. Резюмуючи слова Сергія Горбатюка - судити Януковича зможуть лише після вдосконалення законодавства в заочному судочинстві. 

По епізоду 30 листопада в судах знаходяться справи щодо 21 обвинуваченого. Серед них екс-голова КМДА Олександр Попов, чотири командири “Беркуту”, один командир роти “Беркут” та бійці цього підрозділу.

За роки розслідування слідство встановило, як саме розвивалися події, починаючи з вечора 29 листопада 2013 року, де і які підрозділи знаходилися, у якій кількості, чому і як створювалася провокація для розгону під завезення ялинки.

Попов, Коряк та Сівкович надали покази у грудні і разом з іншими високопосадовцями (Янукович, Клюєв, Захарченко), крім Попова, втекли з країни у лютому 2014 року. Попову висунули обвинувачення у пособництві правоохоронцям під час розгону Євромайдану 30 листопада 2013 року.

Зокрема, його підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ст.340 (незаконне перешкоджання проведенню зборів, мітингів, яке було вчинено службовою особою, за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням фізичного насильства) та ч.5 ст.27, ч.3 ст.365 КК України (пособництво у перевищенні влади працівниками правоохоронного органу, що супроводжувалось насильством, застосуванням спеціальних засобів, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, які спричинили тяжкі наслідки). 

Його справу передали до суду у 2015 році. Розглядається вона повільно з різних причин, на процес періодично не з’являлися представники різних сторін. У 2018 році Шевченківський районний суд Києва оштрафував на 581 грн за неявку на судове засідання без поважних причин трьох потерпілих (Майко, Рибачек, Лисяного). У грудні 2018 року Попов попросив зняти з нього обвинувачення, але йому відмовили.

У його справі 84 потерпілих і 263 свідка. На даний момент у справі триває допит свідків, опитали потерпілих. На даний момент справа рухається, у порівнянні з іншими, краще. Останнє засідання у справі відбулося 15 жовтня. Перед цим засідання було 3 жовтня, а до того - в червні. Тобто, перерви між судовими засіданнями можуть тривати два-три місяці. 

Команди київського "Беркуту"

В судах по подіях 30 листопада ми нарахували 10 справ, в деяких справах фігурує по декілька осіб. І хоча слідство встановило поіменно, хто саме з правоохоронців перебував в ту ніч на Майдані, ідентифікувати вдалося не всіх, хто застосовував насильство, адже потрібно встановити факт насильства у відношенні до потерпілих, у судових справах їх до 40 осіб. У певних справах потерпілим вдалося впізнати «беркутівців» по фото чи відео. Розслідування по цьому епізоду на даний момент не відбувається, слідчих, які займались розслідуванням цього епізоду, вже в ньому немає. Подальшим розслідуванням відносно інших спецпризначинців мають продовжувати вести слідчі в ДБР.

Дуже повільно просувається у Шевченківському суді справа відносно командирів Київського беркуту.

На лаві підсудних – колишні заступники командира київського полку “Беркуту” Олег Мариненко, Андрій Дидюк та Микола Тягнирядно, а також командири рот Юрій Шевченко та Євген Антонов. Їм інкримінується перевищення службових обов'язків, перешкоджання проведенню мітингів під час масових акцій протесту 30 листопада та 1 грудня 2013 року.

Справу відносно Дидюка, Тягнирядна, Шевченко та Антонова передали до суду у 2015 році. Її починали слухати двічі - в 2016-му через самовідвід судді, а в 2017-му - через об’єднання зі справою Мариненко. До об’єднання справи в суді фактично дійшли до розгляду її по суті, опитали потерпілих, а після об’єднання справу слухають “з нуля”. У січні цього року адвокати “беркутівців”, зокрема, Валентин Рибін, просили об’єднати справу їх підзахисних із справами двох рядових "бійців" - Сергія Лободи та Максима Обмачівського. 16 квітня адвокати також хотіли приєднати до справи ще двох рядових "беркутівців" - Юрія Зубкевича та Андрія Качмара. Суд відмовив у задоволенні клопотання, потерпілі в залі виступили категорично проти об’єднання, сторона обвинувачення припустила, що захист “беркутівців” у такий спосіб затягує справу. На даному етапі відбувається лише долучення матеріалів справи по потерпілим (медичні довідки, результати експертиз), а їх у справі більше 150. За одне засідання долучають матеріали по декільком - 5-7, у кращому випадку.

Кожного разу при цьому адвокати екс-”беркутівців”, зокрема, Рибін, починає протестувати проти долучення кожної медичної довідки, використовуючи одні й ті ж аргументи. Наприклад, на одному із засідань вони заявили, що медичну довідку не можна долучати через “розголошення лікарської таємниці”. Наступного разу вони взагалі засумнівалися, що довідки мають стосунок до справи. “Дуже шкода, що потерпілим нанесено шкоду. Але до чого тут ми?” - висловився Рибін в суді. Тобто, стратегія в цьому процесі - тягнути час. 

Перерва між останніми двома засіданнями тривала два місяці, до того справу розглядали в середньому один-два рази на місяць. З такими темпами, за цей рік не зможуть навіть долучити всі матеріали справи, не говорячи про те, щоб приступити до допиту потерпілих, свідків, дебатів. У 2015 році стало відомо, що Євген Антонов брав участь в АТО і завдяки закону “про очищення влади” поновився на посаді. За поновлення його на посаді під час розгляду апеляційної скарги ГПУ клопотала київська міліція, про що повідомили представники ГПУ. У жовтні на запит одного з народних депутатів в МВС відповіли, що Антонов працює в Головному управлінні МВС в Києві на посаді командира оперативної роти №3 полку міліції громадської безпеки особливого призначення. А в жовтні 2016 року Національна поліція повідомила, що звільнила 13 екс-”беркутівців”, які встигли там попрацювати на ідентичних посадах. В числі звільнених згадали Антонова. 

Тривалий час запобіжним заходом у обвинувачених було особисте зобов’язання. У 2017 році захист потерпілих клопотав про взяття під варту обвинувачених, адже вони декілька разів не з’являлись на засідання і не надавали суду документів про відсутність. Суддя відмовила, потерпілі оголосили їй відвід, і справу почали слухати спочатку.

Продовження огляду читайте незабаром на LB.ua.