УП. Кляті питання
Корупція викликає залежність. Не починайте
by Андрій БоровикМи живемо у світі, де корупція – беззаперечне зло, але карати за неї не дуже й звикли.
Люди прагнуть жити гідно і в достатку. Але при цьому не обминуть можливості обійти закони і "легшою" дорогою досягти бажаного. Причому йдеться не лише про політиків чи топ-бізнесменів – мова про багатьох із нас.
Тож сьогодні, у Міжнародний день боротьби з корупцією, хочеться розібратися, як українцям вдається жити у такому парадоксі.
Згідно з торішнім опитуванням Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова, 38% українців вважають, що корупція – це частина української ментальності.
Тобто давати чи брати хабар – не такий уже й злочин, а просто природа нашого народу. Зручна позиція, чи не так?
Наскільки актуальний цей підхід у 2019-му – хай скажуть соціологи, поки оновлених цифр ми не бачили. Але на жаль, сподіватися на глобальні зрушення в антикорупційних світоглядах наших співгромадян не доводиться. Попри ухвалені закони та запуск Антикорупційного суду.
Надто вже ми звикли до старого життя. Не завжди усвідомлюючи користь і доцільність життя іншого.
Наприклад, нерозмитнені товари. Перевозячи товар через митницю офіційно, українцю треба сплатити десь 40% від його вартості. Але українець, про якого ми розповідаємо, не хоче віддавати державі стільки грошей. Тому наважується на сіру схему (можливо, занижує вартість чи щось іще) і платить не 40%, а, скажімо, 10%.
Щоправда, цей розумник не усвідомлює, що ту різницю (в умовні 30%) недоотримує державний бюджет. Тобто недоотримують його діти чи його мати-пенсіонерка. І до того ж, коли потім цей спритник поїде українською дорогою на люксовому "зекономленому" авто і влетить у яму, то заплатить додатково. І навряд чи менше тих заощаджених на кордоні.
Тобто він украв сам у себе.
А чому? Бо часто люди не розуміють, як саме розподіляються кошти зі сплачених ними ж податків. І не завжди має бути пріоритетом системи те, що тобі потрібно зараз. Починається пошук легких шляхів, які, зрештою, ведуть в нікуди.
І боротися з цим теж вкрай складно, адже перші приклади хабарів десятки тисяч людей бачили ще у школі.
Бо ж у якому світі всі ми виросли? Батько приводив дитину у школу і мав заплатити певну "таксу", якщо хотів, щоб чадо навчалося в кращому закладі. Потім постійно купувалися підручники. Це вже демонструвало, що держава, декларуючи безкоштовність освіти, не була здатна це забезпечити. Далі – внески на ремонти, причому невідомо, чи були ті ремонти потрібні, чи ні. Хіба нас це дивує? Аж ніяк!
Навчання у виші – теж ціле випробування. Треба було домовитися з потрібними людьми, заплатити за вступні іспити. Зараз є ЗНО, з яким хоч і не все так чудово, як би могло бути. Але ж скільки людей виросли в освітньому всесвіті за формулою "ти мені – я тобі".
Студенту вже 17 років, він усе бачить. І для нього не критично, що проблеми можна вирішити завдяки конверту. Так навіть свідомі студенти починають сумніватися у необхідності бути принциповим.
Ну, а вже в "дорослому житті", у бізнесі, наприклад, знову стикаєшся з відкатами, "заохоченнями" в конвертах чи в подарунках.
А скільки випускників/їхніх батьків платять, аби влаштуватися на роботу, скажімо, у держсектор.
При цьому є дуже дивні приклади. Знав одного: дав хабаря, аби потрапити в ще міліцію на вигідну посаду. І чим закінчилося? Йому ж гроші треба відбити... А далі – кругова порука, вийти з якої майже неможливо.
А якщо правоохоронець починає з корупційного злочину, чого можна чекати потім? Як він може боротися з іншими хабарниками?
Хіба це питання до ментальності? Та ні, навряд. Радше відсутності освіти.
Якби в школах розповідали про податки, кругообіг хабарів у природі, альтернативні шляхи, ми б мали дещо іншу картину. Якщо десятирічний хлопчик побачить на Youtube, як за корупцію справедливо посадять якогось міністра, він про це не забуде. І, може, сам захоче боротися з корупціонерами чи навчати, що брати хабарі – то погано.
Ми вже зробили багато, аби в нашій країні сформувалася антикорупційна система. Щоб принципи запобігання, залучення та покарання працювали, як годинник.
Залишилося змінити людей. А саме те в них, що хтось виправдовує ментальністю.
Схильність до корупції – то не ментальна риса. Це звичка. Шкідлива звичка.
Тому не починайте… давати хабарі. Це викликає залежність.
Андрій Боровик, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.