Україна перетворюється на поліцейську державу. Прощавайте, інвестиції. Вітання, великий брате

Президент та його оточення ведуть Україну вкрай небезпечним шляхом. Вони розширюють повноваження і нарощують кількість правоохоронних органів, подекуди ігноруючи питання якості і глибини реформ. В короткостроковій перспективі це навряд чи принесе користь громадянам або бізнесу, а тим більш – не мотивує іноземного інвестора вкладати гроші в Україну.

Президент та його команда прийшли до влади в Україні на хвилі ліберальної риторики та обіцянок. Лібертаріанська ідеологія і ліберальний порядок денний були їхньою фішкою. Люди хотіли господарської незалежності, свободи підприємництва та мінімальної бюрократії, звільнення від тиску контролюючих органів, хотіли вирішувати багато речей самостійно і, водночас, контролювати владу.

Після отримання влади нова команда зосередила публічні заяви на стрімкому економічному зростанні. Договорилися аж до обіцянок 40–відсоткового зростання економіки у п’ятирічній перспективі, що мало б неабияк мотивувати всіх до злагодженої роботи. І справді, за останні два місяці Рада прийняла цілу низку законопроектів, які дають шанс перетворити нашу країну на цивілізовану європейську державу з ринковою економікою.

В тіні цих кроків і заяв проступається дуже небезпечна тенденція, яка ледь помітна загалу. Президент та його команда з першого місяця приходу до влади активно взялися за те, чим займалися всі їх попередники. За зміцнення президентської вертикалі. Утім, імовірно, через розбіжності в стратегічних планах всередині команди, або ж через бажання “нікого не образити”, маємо водночас як максимальне розширення повноважень правоохоронних і контролюючих органів, так і фактичне збільшення таких органів.

Понад чотири роки тому почало свою роботу Національне антикорупційне бюро (НАБУ) — екстраорган із надширокими повноваженнями, створений для боротьби з корупцією в вищих ешелонах влади. Цей приклад, вочевидь, неабияк надихнув решту правоохоронців. Виглядає так, ніби всі правоохоронні органи вирішили, що вони нічим не гірші — в них теж є зброя, є підготовка, є люди, вони теж хочуть ширших повноважень, влади і впливу. І нині вони отримали шанс реалізувати ці амбіції повною мірою.

Першим послідовником суперсили НАБУ стало Державне бюро розслідувань (ДБР), яке повноцінно запрацювало тільки рік тому. Важливий нюанс: від початку ДБР створювали не як правоохоронний орган, а як центральний орган виконавчої влади, що покладало на нього чимало юридичних і регуляторних обмежень. Найближчим часом Верховна Рада продовжить розгляд у другому читанні президентського закону про ДБР, яким цей орган фактично перетворюється на правоохоронний. На додаток, у ньому встановлюється принцип монополії влади керівника, акуратно іменований “єдиновладдям”. До цього управління бюро було збалансованим — там був директор і два заступники, а також наділені достатньою автономією органи внутрішньої безпеки і дисципліни. І директор, і заступники призначалися за конкурсом. Але якщо парламент ухвалить новий закон у форматі, якого вимагає Офіс Президента і чинне керівництво ДБР, директор ДБР суттєво розширить свої повноваження і наблизиться за впливом і можливостями до директора НАБУ.

Є ризик, що ДБР перетвориться на могутню іграшку президента. З великою вірогідністю парламент в оновленому законі затвердить той варіант конкурсної процедури, за яким директора обиратимуть дев’ять людей, шість з яких — представники президента та його фракції. “Голос” домігся включення до цієї моделі трьох представників міжнародних організацій. Однак аби досягти балансу, плануємо йти далі й обстоювати скорочення складу конкурсної комісії до шести – три представника президента і три – міжнародних партнерів. Важливим елементом залишається боротьба за незалежність управління внутрішньої безпеки та дисциплінарної комісії. Наше завдання – вивести їх з під прямого впливу директора ДБР, тоді буде надія на створення певної системи противаг в середині нового правоохоронного органу.

Окрім ДБР та НАБУ у найближчій перспективі, теж за ініціативою оточення президента, буде створене Бюро фінансових розслідувань (БФР). Ще під час виборчої кампанії Президент наполягав на важливості повноцінного органу, який би займався виключно фінансовими розслідуваннями. Цей орган мав би працювати замість відповідних підрозділів ДФС, СБУ та Національної поліції. “Замість” у цій конструкції – ключове.

Натомість, спостерігаємо повну деформацію ідеї. Жодна з правоохоронних чи контролюючих структур наразі не має наміру поступатися своїми функціями. І, цілком вірогідно, БФР стане ще одним надпотужним правоохоронним органом на додаток до наявних. СБУ може залишити за собою усі повноваженнями щодо економічної злочинності, які в них є. А Нацполіція вже навіть ліквідувала Департамент захисту економіки. Щоправда, всі його повноваження були передані.., звичайно, Національній поліції.

Внесено вже чимало пропозицій, щоб обстояти максимальну незалежність БФР, передбачити інструменти стримування та противаг. Але наших опонентів надто приваблює ідея створити армію з майже 4 тис співробітників зі зброєю і довірити її одноосібно в руки міністру фінансів.

Наголошую: мова йде не про органи регулювання, не органи державного нагляду, а про нові органи досудового слідства. Вони владні вирішувати, варто вас саджати чи ні, конфісковувати ваше майно чи не конфісковувати, знімати штрафи чи ні, та готувати справи до суду.

Згадаймо також про те, що на початку вересня парламент вже перезавантажив Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК). До цієї структури було багато претензій — вона не показувала ефективності. Але за законом це також дуже впливовий орган, який ми нещодавно ще трохи підсилили. Вони не є правоохоронцями, але уповноважені втручатися в роботу чиновників і державних службовців, місцевих депутатів, працівників державних підприємств тощо, перевіряти купу питань і притягати людей до відповідальності. До того ж НАЗК з вересня також став органом одноосібного лідерства, а не колегіального, як раніше.

Паралельно тривають процеси з надання додаткових важелів Державній прикордонній службі, СБУ, Національній гвардії. Адже всім їм хочеться працювати ефективніше, масштабніше, простіше.

Якщо ж зібрати докупи всі ці частинки пазлу, побачимо дуже тривожну картину. Всі правоохоронні органи скористалися можливістю і потягнули на себе ковдру повноважень. Старі повноважень не віддають, а разом із новоствореними тільки збільшують. Армія правоохоронців і прирівняних до них збільшується. Наразі, якщо скласти до купи граничну чисельність штату СБУ, Поліції, Нацгвардії, НАБУ, ДБР, БФР, НАЗК, Прокуратури то вимальовується вражаюча цифра в понад 200 тисяч працівників.

На цьому фоні заклики до інвесторів виглядають вкрай непереконливо. З одного боку, ми б’ємося над залученням зовнішніх інвесторів, президент присягається захищати іноземні інвестиції особисто. А з іншого боку, найближчим часом в Україні будуть функціонувати: ДБР, БФР, НАБУ, Національна поліція, СБУ, НАЗК з величезними повноваженнями і, в якості бонусу, Державний фінансовий моніторинг, який зараз добивається права накладати штрафи за “відмивання коштів” до 175 млн гривень.

Це більше правоохоронців, ніж в тоталітарному Радянському Союзі – той мав прокуратуру, міліцію й КДБ, які втрьох тримали за горло все радянське суспільство.

Мусимо чесно визнати – на тлі невирішеної драми із судовою системою, з реноме наших правоохоронних органів, розростання їх мережі та збільшення повноважень не складуть приємної новини для потенційних партнерів. Не варто й говорити про те, що така тенденція створює прямі ризики збільшення порушень прав людини, зловживань і збільшення корупції.

Тож ми непомітно й під ліберальними лозунгами дрейфуємо в бік поліцейської держави.

Ми працюємо над цією ситуацію щодня. Ми відслідковуємо кожен процес законодавчого реформування правоохоронців і пропонуємо свої рішення. Принципи мають бути універсальні й прості: розширення повноважень чи створення нового правоохоронного органу вимагають вкрай ретельного обґрунтування, сильний правоохоронний орган – зрозумілої внутрішньої системи стримувань і противаг, звітування, підзвітності й аудиту, впливовий керівник – повної політичної нейтральності, підкріпленої відповідними конкурсними процедурами, яким можна довіряти.