Собака-акторка та пластикові нутрощі - відбувся допрем'єрний показ "Собачого серця"

Смотреть все фото

28 листопада у Полтавському обласному музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя відбувся допрем'єрний показ вистави "Собаче серце" за Михайлом Булгаковим. Спектакль поставив херсонський режисер Сергій Павлюк, який п'ятий рік поспіль співпрацює з полтавськими акторами.

На допрем'єрному показі побувала кореспондент Gazeta.ua

"Собаче серце" - це історія про експеримент, де внаслідок проведення операції "зародилася" нова людина, перетворилась на трагедію.

В сюжеті йдеться про стерильно білий простір. Потрапляючи у калабухівський будинок, де змінюється уклад життя, але тільки не у квартирі професора, де живуть і оперують, проводять досліди і ведуть контрреволюційні розмови. З собаки намагаються зробити людину, та її не вийшло перевиховати, бо виховуванням зайнялось суспільство, в якому потрібно бути масою, здатною тільки виспівувати хором.

Театральними коридорами до сцени метушаться актори. Хтось співає, дехто ще репетирує сцени з вистави. Через п'ятнадцять хвилин режисер скликає усіх на сцену в коло. Така у них традиція перед "здачею". Головного героя приводять до акторів та дають команду "сидіти". Це староанглійська вівчарка Омелі, яка грає бродячого пса Шарика у виставі.

Омелі разом із хазяйкою Дар'єю Майчук приїхала із Харкова.

"Режисеру для цього спектаклю потрібна була собака. Вони мали брати її з притулки і швидко навчити чомусь, але зрозуміли, що це не можливо зробити у такий короткий термін. Тому директор звернувся до харківського державного цирку. Ми здивувались, коли нам запропонували спробувати попрацювати у Полтаві. Проїхали на проби й сподобалися режисеру, почали їздити на репетиції", - каже Майчук.

Дар'я також грає роль Зіночки у виставі. Розповідає, що мала привезти собаку і стежити за кулісами, аби вона нікуди не пішла, але режисер вирішив, що дівчина теж має бути на сцені.

"Для Омелі на сцені потрібна посидючість, адже у певних місцях вона повинна рівно сидіти, дивитися на глядача, на акторів. В епілозі у неї є маленький сольний номер, де вона має виконати команди. Актора, який грає професора Преображенського, Омелі спочатку боялася, адже він велика людина, багато жестикулює, а вона не розуміє, що їй робити: стежити за рукою, чи він її відганяє. Поступово вона до цього звикла", - додає Дар'я.

На сцені закривають завісу. Відвідувачі театру лишають свій одяг у гардеробі та займають свої місця. Лунає третій дзвоник та гасне світло. Режисер вистави Сергій Павлюк пильно дивиться на сцену.

"Всі задуми щодо вистав виникають у директора театру Олександра Андрієнка. Він завжди для мене ставить завдання, здається на перший погляд, непосильні. До прикладу "Майстер і Маргарита", "Політ над гніздом зозулі", а наразі "Собаче серце". Розмова про виставу йшла рік, я все відмовлявся, доки він мене не переконав. Ми з художником почали працювати за місяць до початку постановки. Одна із причин чому я погодився – актори, яких я знаю не один рік", – розповідає Сергій Павлюк.

Режисер додає, що тривалий час відмовлявся, адже не хотів, аби спектакль вийшов гірше, ніж фільм Володимира Бортка, який був знятий у 1988 році. На початку вистави на сцені з'являються люди в масках тварин. Це такий символізм, аби глядач сам вирішив для себе, хто під цією маскою – людина чи тварина.

"Існують міфи про кінокефалів, людей-собак, які вели торгівлю з нормальними людьми. Навіть в хрестоносців була ікона зі святим із собачою головою. У цей момент експериментів над людиною-собакою виникла ідея показати кінокефалів", – розповідає режисер.

На сцені декорації повністю відображають медичний кабінет: муляжі людських нутрощів, скелети та залізні крісла.

Глядачі перешіптуються, що актори з повною віддачею створили та відіграли образи професора Преображенського, відданого вчителеві лікаря Борменталя, та нахабного і зухвалого Шарікова. Олександр Любченко, який грає професора говорить, що знакові ролі мають бути у кожного актора.

"Приходить такий момент у житті будь якого актора, коли він має потребу обирати ролі не прохідні. Знакові ролі у кожного актора мають бути. У мене останнім часом такі ролі є – це Воланд, Мак Мерфі і зараз Преображенський. Було дуже складно, адже виставу робили за місяць. Але те, що ми всі зробили - оцінювати глядачам".

По закінченню вистави всі актори виходять на сцену, кличуть режисера. Акторів вітали оплески та вітальні слова "зі здачею".

Для 25 річної полтавчанки Катерини Алюшиної допрем'єрні покази – унікальна річ, адже містяни дуже люблять театральне мистецтво і часом важко потрапити на прем'єру.

"Найбільше сподобався психологічний підтекст, адже сучасне мистецтво має нести в собі більше глибоку думку. Ми всі знаємо твір Булгакова "Собаче серце", але з роками приходить інше розуміння і більше задумуєшся про глибинні підтексти. Занурюєшся в той час, в історичну атмосферу, вражена роботою акторів і декораціями", – говорить Катерина.

Прем'єра вистави відбудеться вже сьогодні, 29 листопада, о 19.00. Виставу покажуть двічі, 7 та 8 грудня.

Перший у Швейцарії фестиваль українського кіно "Світанок" - Morgenrot - відбувся 23-24 листопада. Проходив у приміщенні кінотеатру Stüssihof у Цюріху. Став першим великим проектом української діаспори Швейцарії у сфері культурної дипломатії.