ВС назвав ознаки примусу до звільнення
Висловлювання керівництва митниці про звільнення за недоліки в роботі не можна вважати примусом до зазначеної дії. Такий висновок зробив ВС в постанові №813/4037/16, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
19 вересня 2019 року м.Київ №813/4037/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого — ГУБСЬКОЇ О.А.,
суддів: БІЛАК М.В., КАЛАШНІКОВОЇ О.В. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом Особи 1 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Львівської митниці ДФС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017.
І. Суть спору
1. Особа 1 звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу «Про звільнення Особи 1» від 19.09.2016 №773-о, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що позивача звільнено з роботи на підставі п.1 ст.36 Кодексу законів про працю, проте наміру звільнятися в позивача не було, а заява про звільнення на підставі п.1 ст.36 КЗпП була ним написана під психологічним тиском, оскільки позивач перебував у стані сильного душевного хвилювання.
3. Відповідач позову не визнав. У запереченні проти позову наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні з огляду на законність спірного наказу.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Особа 1 був прийнятий на роботу у митні органи в 2011 році.
5. 1.08.2016 позивач призначений на посаду державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС.
6. 16.09.2016 позивач власноручно написав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін з 16.09.2016 відповідно до п.1 ст.36 КЗпП.
7. Окрім того, 16.09.2016 Особа 1 написав заяву про відкликання заяви про звільнення від 16.09.2016, яка мотивована тим, що наміру звільнятися він не мав.
8. 19.09.2016 позивач власноручно написав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін з 19.09.2016 відповідно до п.1 ст.36 КЗпП.
9. Наказом Львівської митниці ДФС «Про звільнення Особи 1» від 19.09.2016 №773-о позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП. Підстава звільнення — заява позивача.
10. Вважаючи вказаний наказ незаконним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
11. ЛОАС постановою від 17.03.2017, яку залишено без змін ухвалою ЛААС від 15.06.2017, позов задовольнив.
12. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що правової підстави для розірвання трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП — волевиявлення двох сторін трудового договору (контракту) не було, а тому наказ про звільнення Особи 1 є неправомірним.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
13. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати такі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
14. На обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно з’ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають обставинам справи.
15. Відповідач у касаційній скарзі вказує на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження вчинення на позивача тиску, зокрема звернення до правоохоронних органів з приводу тиску на Особу 1.
16. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
V. Джерела права й акти їх застосування
17. За приписами ч.2 ст.19 Конституції, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
18. Відповідно до ст.43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
19. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
20. За приписами ч.1 ст.21 КЗпП, трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізособа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
21. Однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін (п.1 ст.36 КЗпП).
22. У п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6.11.92 №9 роз’яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу та працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника.
23. Тобто основними умовами угоди про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов’язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.36 КЗпП. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявності угоди про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП (за угодою сторін).
Угода — це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення — це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов’язується із вчиненням фактичних дій. Дія — це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.
24. Отже, припинення трудового договору за угодою сторін відрізняється від розірвання такого договору з ініціативи працівника або адміністрації насамперед волевиявленням обох сторін та домовленістю про його припинення <…>.
VI. Висновок Верховного Суду
28. Доводи позивача ґрунтуються на тому, що заява про звільнення з посади державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС була складена ним при відсутності власного внутрішнього волевиявлення за вказівкою посадових осіб відповідача під впливом психологічного тиску.
29. Так, позивач зазначив, що 16.09.2016 відповідно до протоколу №26-ПК відбулася нарада ДФС у режимі відеоконференції під головуванням в.о. заступника голови ДФС Продана М.В. щодо можливих корупційних ризиків під час проведення митного контролю транспортних засобів особистого користування та внесення посадовими особами митниць ДФС відомостей про такі транспортні засоби до електронного журналу пункту пропуску АСМО «Інспектор».
30. Згідно з показаннями Особи 2 — начальника відділу митного оформлення №1 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС та позивача, допитаних як свідків під час розгляду справи в суді першої інстанції, які безпосередньо були присутні на нараді, у залі відеоконференцій начальник Львівської митниці ДФС Особа 3 повідомив позивачу про необхідність написання ним заяви про звільнення із займаної посади за власним бажанням. Окрім того, відповідно до пояснень свідків начальник Львівської митниці ДФС Особа 3 здійснював психологічний тиск, погрожуючи звільненням за вчинення дисциплінарного проступку у зв’язку з перевищенням службових повноважень при митному оформленні транспортних засобів, які переміщувалися через митний кордон України у вересні 2016 року. У зв’язку із цим позивач, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, 16.09.2016 під психологічним тиском написав заяву про звільнення за угодою сторін. Також 16.09.2016 позивач написав заяву про відкликання заяви про звільнення від 16.09.2016, яка мотивована тим, що наміру звільнятися він не мав.
31. Також позивач зазначив, що коли він 19.09.2016 прибув на робоче місце, керівництво Львівської митниці ДФС повторно наголосило на необхідності написання заяви про звільнення за угодою сторін, що позивач змушений був зробити, тобто 19.09.2016 позивач знову написав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін з 19.09.2016 відповідно до п.1 ст.36 КЗпП.
32. Отже, з обставин цієї справи випливає, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу стала особиста письмова заява позивача, що містила прохання звільнити його із займаної посади за угодою сторін.
33. При цьому зі змісту заяви, датованої 19.09.2016, яка міститься в матеріалах справи, видно, що позивач власноручно написав заяву про звільнення його з посади за угодою сторін з 19.09.2016.
34. Так, вказана заява містить дату її складання — 19.09.2016, підпис позивача, підставу для звільнення — угода сторін та дату звільнення — 19.09.2016, а також була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція, тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору.
35. Водночас ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив доводів позивача про те, що таку заяву 19.09.2016 він написав під тиском, оскільки показання свідків стосувалися лише фактів, які мали місце 16.09.2016. Жодних доказів чинення на позивача відповідачем тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення 19.09.2016 матеріали справи не містять. До правоохоронних органів із цього приводу позивач також не звертався.
36. Крім того, на час прийняття наказу про звільнення — 19.09.2016 позивач не виявив наміру анулювати таку домовленість.
37. Що стосується психологічного тиску, який відбувся в присутності іншого колеги позивача, про що він сказав при допиті його як свідка, то висловлювання керівництва митниці про звільнення за недоліки в роботі, що призвело до підвищеного емоційно-психологічного стану позивача, не можна вважати примусом до зазначеної дії. Про таке йдеться в п.12 постанови Пленуму ВСУ від 6.11.92 №9.
38. Так, відповідно до положень вказаного пункту постанови Пленуму ВСУ подання працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст.38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
39. За наведених обставин мотиви, на які послалися суди, не можна визнати переконливими без дослідження інших обставин справи та дати оцінку доводам позивача щодо відсутності домовленості з відповідачем про звільнення за угодою сторін. При новому розгляді справи судам необхідно встановити факт чинення чи відсутність чинення на позивача тиску при написанні заяви від 19.09.2016. Вказані факти мають бути підтверджені належними доказами.
40. Так, відповідно до ч.2 ст.74 КАС обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
41. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновків про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного та об’єктивного вирішення справи.
42. Згідно з п.2 ч.1 ст.349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
43. Відповідно до п.2 ч.2 ст.353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
44. З огляду на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального законодавства рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та прийняти законне і обґрунтоване судове рішення.
Керуючись стст.3, 341, 343, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС, ВС
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Львівської митниці ДФС задовольнити частково.
2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.