Листопадове повстання у Варшаві

29 листопада 1830 року у Варшаві почалось національно-визвольне повстання, ініціатором якого стали польські офіцери. Підтримане варшавським студентством і ліберально настроєною шляхтою, воно за тиждень охопило всю територію Царства Польського, а також перекинулось у Литву, Білорусію і Правобережну Україну.

Царство Польське, пов'язане особистою унією з Російською імперією, було створене у 1815 році рішенням Віденського конгресу, який підвів підсумки наполеонівських воєн в Європі. Маючи загалом ліберальну конституцію, Царство Польське досить швидко почало занавати утисків з боку імператора Олександра I — у 1819 році була вперше введена цензура, в 1820-у — ліквідовані суди присяжних, запроваджені Наполеоном, тривалий час не збирався сейм, у 1825-у був заарештований лідер опозиції Вінценти Немоєвський, а в наступному році замість генерала Юзефа Зайончека головнокомандуючим польської армії став брат імператора великий князь Костянтин Павлович.   Невдоволення політикою російського імператора посилило активність польської і литовської шляхти, яка мріяла поновити Річ Посполиту в кордонах 1772 року, і в її середовищі виникло ряд таємних товарист, головним чином з числа офіцерів і духовенства, не лише на території Царства Польського, але й в Литві і на Волині. Після виступу декабристів у Петербурзі 1825 року і з початком чергової Російсько-турецької війни 1828 року, найбільш радикальним Патріотичним товариством, що складалось в основнму з офіцерів, почалось планування збройного повстання.   Початок Липневої революції у Франції, в ході котрої було повалено владу короля Карла X, значно активізував дії польських патріотів і повстання, сигналом до якого мало стати вбивство Костянтина Павловича, було призначене на 26 жовтня. Проте великий князь був заздалегідь попереджений і не залишав свій палац у Варшаві, внаслідок чого повстання було перенесене на кінець листопада, коли мало початись відправлення польських військ для придушення революції у Бельгії.   29 листопада 1830 року член Патріотичного товариства підхорунжий Пьотр Висоцький на чолі 150 офіцерів напав на казарму російських військ у Варшаві. Їх підтримали близько двох тисяч студентів і робітників, які вбили шістьох польських генералів, вірних російському царю, захопили арсенал зброї, і до другої години ночі імператорські війська на чолі з великим князем Костянтином Павловичем залишили Варшаву. 30 листопада з числа членів уряду була створена Адміністративна рада, з якої були вигнані лояльні імператору міністри.   Не маючи єдиного плану дій, Адміністративна рада розкололась у питанні наступних дій — праве крило мало намір шукати компромісу з імператором Миколою з метою поновлення конституції 1815 року, в той час як радикальне виступало за загальнопольське повстання для повалення монархії і розраховувало на підтримку революційної Франції. 4 грудня було сформовано Тимчасовий уряд, більшість в якому мали праві на чолі із генералом Йосифом Хлопицьким, котрий відіслав у Петербург посланця для переговорів із Миколою I.   Отримавши 25 січня 1831 року звістку про те, що імператор готовий лише амністувати повсталих, сейм того ж дня прийняв акт про позбавлення Миколи I польського престолу і заборону династії Романових претендувати на нього, позбавив генерала Хлопицького повноважень командувача польською армії і передав командування князю Михайлу Радзивіллу. На початку лютого 125-тисячна російська армія перетнула кордон Польщі, де їй протистояла близько 80 тисяч військових і добровольців.   До травня 1831 року повстання було розгромлене не лише в Царстві Польському, але й у Литві, Волині, Житомирщині і Білорусії, де польське населення виступило проти росіян. Невдачі польських війск привели до загострення політичної боротьбі в сеймі та уряді і в серпні 1831 року президентом з надзвичайними повноваженнями став генерал Ян Круковецький. Йому не вдалось переломити хід подій і після поразки 6-8 вересня польської армії у битві біля Волі (передмістя Варшави) він розпочав переговори про капітуляцію. Сейм, уряд та залишки польської армії були змушені рятуватись втечею до Австрії та Прусії, де були роззброєні і інтерновані.   Поразка Польського повстання мала драматичні наслідки — законом від 26 лютого 1832 року Царство Польське ліквідовувалось і оголошувалось частиною Росії, без права мати власні армію, сейм і адміністративний устрій; переслідування католицького і греко-католицького духовенства та перетворення Польщі на провінцію Росії привело до повстання 1863 року, яке стало більш масовим і жорстоким, проте також зазнало невдачі.